ЗбIрка Що записано мною (1956) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13880


Переважна бiльшiсть вiршiв збiр ки, як i всiх iнших, не має назви, а Нова лiтература вiдома за першим рядком. Це ще раз пiдкреслює лiризм, емоцiйнiсть як основну рису поезiï. У вiршi Важкi вiтри не випили роси… важлива не стiльки теза, як настрiй, котрий нiби переливається зi строфи в строфу. Перша строфа змальовує красиве осiннє надвечiря на ланах Киïвщини. Важкi вiтри не випили роси, Черленi трави бродять буйним соком, I вдалинi пiд обрiєм високим Лугiв осiннiх теплi голоси. У другiй строфi йдеться про вiдпо чинок при багаттi хлопцiв-косарiв, комбайнерiв, якi ведуть пiснi. Лi ричний герой вiдверто зiзнається, як добре йому серед цих чоловiкiв, чия праця важка й конкретна, тут при землi, пiд вiтрами й зорями. Поезiя пройнята ностальгiєю за простим сiльським побутом, який для автора є чистим, сповненим усе людського змiсту. Вiрш пiсенний, з несподiваними й сердечними тропами: важкi вiтри, черленi трави, русявий клен, днi, немов засмаглi дiти. Вiрш Лист до гречки вмiщений у збiрцi Листи на свiтаннi (1961). Це бiлий вiрш. Нагадує посвяту Ко- нонiвським полям Михайла Коцю бинського. Лiричний герой освiдчує ться в коханнi гречаному полю, яке видається йому краïною поезiï. Гречка, ця запашна квiтуча нива, одвiчна частина украïнського бут тя. Вона прирiвнюється до золотоï пшеницi i є невiдємною частиною поетичного пейзажу Украïни. Згадується лiричному героєвi ди тинство. Епiтети, порiвняння, мета фори в цьому вiршi сповненi любовi величання. Гречка для лiричного ге роя це носiй життя, неперервнiсть людськоï долi. Автор згадує й голоднi роки, кри вавi масовi геноциди, якi довелося пiзнати украïнцям XX ст. Гречка, ïï медяний цвiт стають символом життя. Чарiвний медоцвiт єднає минулi, сучаснi й майбутнi по колiння в єдину родину украïн ство, якому немає кiнця. Пiсня про рушник (Рiдна мати моя…) написана в 1959 роцi до кi нофiльму Лiта молодiï, але нев довзi стала вiдома на всiх континен тах як народна пiсня. У центрi ïï змальовано образ ук раïнського рушника. Здавна вишива ний рушник для украïнцiв одна зi святинь нацiï, символ материнськоï любовi й благословення. Рушник має чимало врочистих i важливих функ цiй: окраса помешкання, на свята окраса столу, на сватаннi та весiллi символ любовi, продовження роду, злагоди. Вишиваний рушник мати да рує, коли виряджає дорослу дитину у великий свiт, на щастя, на долю. УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Пiсня присвячена незабутньому образу матерi, яка випроваджує сина в дорогу далеку. Твiр має фольк лорнi витоки. Певна рiч, що в цьому образi поет бачить рiдну неньку, про сту селянку ïвгу Остапiвну. Мелодiйностi та особливого пiсен ного лiризму надає поезiï засiб гра дацiï, анафора I, якою розпочина ються 14 рядкiв з 18. Пiсня пройнята щирим синiвським почуттям i вдячнiстю любiй матерi. Образ матерi в поезiï Андрiя Малиш ка асоцiюється з образом Украïни. Середина XX ст. плiдний етап у творчостi поета. У цей час написано поезiï, що стали популярними пiсня ми: Ми пiдем, де трави похилi, Вчителька, Пiсня про Киïв, Киïвський вальс (Знову цвiтуть каштани), Запливай же, роженько весела… та iншi. Вiршi А. Малишка поклали на му зику такi композитори: Левко Ре- вуцький, Платон i Георгiй Майборо- ди, Олександр Бiлаш та iншi. Поезiя останнiх рокiв життя поета це поезiя, на думку критикiв, ду ховного буття, це пiдкреслено iнте лектуальна творчiсть. Зразком такоï поезiï є вiрш Роздум. Лiричний герой у цiй поезiï не пiдбиває пiдсумки свого життя, не оглядається на пройдений шлях, а сповнений майбутнього, у поривi до творчоï працi. А. Малишко звеличує рiдну мову, називає ïï: Матiр життя вiд колисан ня до твердого лож а. У цьому визна ченнi глибока природна i суспiль на iстина.

ЗбIрка Що записано мною (1956) orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13880