З IсторIÏ походження граматичних термIнIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=12726


Граматикою спершу називали стислий елементарний пiдручник, за яким навчали читати й писати. Тепер таким пiдручником є буквар. З вiками поняття граматики розширювалося. Був час, коли граматика охоплювала морфологiю, орфографiю, синонiмi ку, орфоепiю i навiть лiтературознав ство та деякi роздiли фiлософiï. Приблизно до другоï половини XIX ст. ученi визначали граматику як науку, що навчає лише правильно писа ти й правильно говорити певною мовою. Нинi граматика вивчає будову мови й складається з морфологiï та синтаксису. Вiд часу свого виникнення термiн граматика не змiнювався. дину спро бу дати цiй науцi нову назву зробили украïнськi мовознавцi М. Левченко та П. фiменко в 1861 роцi. Вони назвали граматику так: мовниця i письменниця. 163 УКРАÏНСЬКА МОВА Першi спроби подiлити слова на частини мови зробили вченi Старо давньоï Грецiï. Фiлософ Платон висунув гiпотезу про те, що кожне судження має двi час тини мови iмя iреченiє (тобто дiєсло во). Оце й були першi двi частини мови. Арiстотель, окрiм них, визначає ще одну частину мови: сполучник. Учень Арiстотеля Дiонiсiй Фра кiйський вирiзнив аж вiсiм частин мови: iмя, дiєслово, прикметник, член (вказiвний займенник, що стоïть пе ред iменником: ця дитина, той хлоп чик), займенник, прийменник, при слiвник, сполучник. Цi грецькi назви скалькували як середньовiчнi, так i першi словянськi граматики. Розглянемо етимологiю назв час тин мови. Iменник Що це за частина мови iмя, яку називають стародавнi вченi? Нинi та коï частини мови наче й немає. Але ж є iменник, прийменник, займенник назви, до яких входить частинка iмен- (ймен-). В античнi часи частина мови iмя означала не тiльки iменник, а й прикметник та числiвник обєдну вала ту групу частин мови, яку ми на зиваємо iменними частинами. Назву iменник почали вживати з 1873 року. Ïï першим використав О. Партицький. Проте й пiсля цього деякi граматики й далi називали iмен ник сущником. Навiть правопис 1926 року iменник назвав речiвником. Дiєслово Бiльшiсть речень має дiєслово-при- судок. Якщо в реченнi тiльки назива ються предмети або явища, то, це на зивне речення. Очевидно, стародавнi греки теж знали про це, бо слiдом за ними дiєслово спершу називали ре ченiє. Назва ж дiєслово з явилася вiд носно недавно. I украïнськi, й ро сiйськi граматики називали дiєслово Р'Ьчь (укр. рiч, рос. речь). У 1591 р. у граматицi Адельфотес зявилася наз ва глагол, яка й залишилася в росiй ськiй мовi. Назва ж дiєслово молодша вiд назви глагол на 270 рокiв. Живе вона в украïнськiй мовi з 1862 року. Ïï творцем був мовознавець П. Дячан. Прикметник Назва прикметник з явилася в пiдручнику Я. Головацького Грама тика руского язика (Львiв, 1849 рiк). Отже, ïй понад 150 рокiв. Числiвник Назва цiєï частини мови зявилося 1865 року. Ïï першим ужив П. Дячан у своïй граматицi. Прислiвник Назву першим ужив О. Партиць- кий 1873 року. У його граматицi ра зом з назвою прислiвник народилися Граматика: морфологiя, синтаксис назви iменник i прийменник. Що п р ав да , iншi тогочаснi вченi вiдстою вали назву придiєслiвник, вважаючи ïï вмотивованiшою. Займенник Граматисти називали цю частину мови мiстоймення. I хоч Г. Шашке- вич 1865 року вжив назву займен ник, iншi дослiдники й далi називали ïï мiстоймення. Тому 1914 року
I. Нечуй-Левицький у своïй грама тицi з гумором зазначав: Вiдомо,
що слово мiсто город, i вийшло горо- дойменник. Чом, пак, не селоймен-
никЬ> i вiдстоював назву займен ник, яка згодом i закрiпилася в
украïнському мовознавствi. Сполучник Сполучники це службовi
слова. Головна ïх функцiя звязок слiв у реченнi або частин
(простих речень) у складному реченнi. Система сполучникiв, що
iснує в сучаснiй украïнськiй лiтературнiй МњВI, упродовж
тривалого часу збага чувалася й удосконалювалася. З 29 сполучникiв,
зафiксованих у мовi па мяток, збереглося лише 8: а, i, бо, або, але,
анi, нi, аби. Деякi дiйшли у змiне нiй фонетичнiй формi: нiж, що,
щоб. Сполучник як частина мови виок ремився ще в античнiй
Грецiï. Арiс- тњтель вирiзняв у мовi iмена, дiєслова 1
сполучники. Нашi предки називали сполучник злучником, союзом. Уперше
термiн сполучник ужив О. Огоновський у 1889 роцi. Частка Частки, як
вiдомо, надають рiзних смислових вiдтiнкiв значення сло вам,
словосполученням i реченням, а також беруть участь у формо- та сло
вотвореннi. Стародавнi латиняни називали частку partikula. У нашiй
мовi термiн частка зявився тiльки 1926 року. Закрiпив його
Украïнський право пис того ж року. Вигук Слова, що передавали
почуття, граматики минулих столiть називали межислiвцями. 1907 року
. Тимчен- ко вжив термiн вигук. Сучаснi назви частин мови були за
твердженi правописами 1934, 1940, 1946, 1990, 1993 pp. [22, с. 25-
26].

З IсторIÏ походження граматичних термIнIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=12726