ЮрIй Яновський orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13860


Юрiя Яновського не легко порiвнювати з кимось iз творцiв украïнськоï лiтератури XX ст. Вiн, як мало хто, закроєний був на високе мiсце в царинi ху дожнього слова, i, як мало хто, зупинився на найближчих пiд ступах до нього. М. Наєнко Народився Юрiй Iванович Яновський 27 серп- Ня '902 року на лисаветградщинi (тепер Кiро воградська область) у заможнiй селянськiй ро динi. Причастився до лiтературноï творчостi ду- Же Рано у десятирiчному вiцi почав писати ‘Ршi росiйською мовою. Життєвi унiверсите- и>> майбутнього письменника були простими: iз њлотою медаллю закiнчує лисаветградське Реальне училище, працює в статистичному бю- њi Управлiннi народноï освiти. Доля невпинно еАе до столицi майбутнiй письменник всту пає до полiтехнiчного iнституту. Хоч iнженером йому стати не судилося, саме з цього моменту розпочинається шлях Ю. Яновського у велику лiтературу: 1922 року надруковано його вiрш Море, 1925 з'являється перша книжка оповiдань Мамутовi бивнi. Далi в життя письменника входить кiно но ве для украïнсько? культури мистецтво: у 1926 роцi вiй стає головним редактором Одесь коï кiнофабрики, пише сценарiï фiльмiв, бере безпосередню участь у ïх створеннi. Харкiвський перiод життя Яновського роз починається в 1927 роцi вiн стає членом ВАПЛIТЕ, а пiсля ïï лiквiдацiï Пролiтфронту. Тогочасна критика затаврувала письменника як нацiоналiста та хвильовiста. Не допомогли й намагання переробити власнi твори на догоду партiйнiй верхiвцi у 1947 роцi вже в Києвi Яновського звiльнено з посади головного ре дактора журналу Вiтчизна, а його новий ро ман Жива вода пiддано осуду як нацiо налiстичний та наклепницький. Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року незадовго пiсля премєри на сценi театру остан нього свого твору пєси Дочка прокурора. За типом свiтобачення Яновський, як i бiльшiсть його сучасникiв, був романтиком. У романтичному стилi написано повiсть Байгород (1927). На тлi ре волюцiйного мiста розквiтає роман тичне кохання Кiхани до Лiзи. Героï живуть заглиблено у своï почуття та роздуми. У центрi твору романтич ний конфлiкт мiж життям i смертю (вiйною), любовю i революцiйним обовязком. Головний герой повiстi Кiхана особистiсть надзвичайно чутлива i УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА вразлива. Його по- дитячому чиста душа не може перенести випробуван ня долi, що пiдкреслює автобiогра фiчнiсть образу. I хоч Кiхана гине, любов перемагає смерть, стверджує письменник, бо продовжує жити в памятi людей. Автор понад усе любить життя, тому фiнал повiстi оптимiстичний. Роман Майстер корабля (1928) абсолютно новаторський за змiс том i формою твiр в украïнськiй лiте ратурi. Яновський осмислює роль творчоï iнтелiгенцiï, власне, елiти суспiльства у формуваннi й станов леннi свiтогляду новоï доби тема, що постала на вiстрi iнтересу бага тьох тогочасних письменникiв. Вiд чутнi паралелi мiж героями роману з екзотичними iменами i реальними прототипами: То-Ма-Кi (Товариш Майстер Кiно) сам Юрiй Яновсь кий, Сев режисер О. Довженко, Професор художник, знавець ста ровини професор В. Кричевський, Директор Павло Нечеса, який очо лював кiнофабрику, Тайах вiдома балерина Iта Пензо. Роль Мiста вико нала портова Одеса тих часiв. Композицiя твору. За сюжетом Сев знiмає фiльм про матроса Богдана; для цього потрiбно побудувати вiт рильник. Оповiдь ведеться вiд iменi старого То-Ма-Кi, що в спогадах постiйно переноситься з майбутнього в минуле, з Одеси до Румунiï, 746 Iталiï, острова Ява. Твiр насичено роздумами про стан тогочасноï куль тури й проекцiями культури май бутнього на зразок: Кiномистецтво дiйшло апогею. Якими смiшними здались менi витвори його на зорi iснування. Роман наповнений маринiстични ми пейзажами, має притаманний кожному романтичному творовi лю бовний сюжет у танцiвницю Тайах закоханi То-Ма-Кi, Сев та Богдан. Символом свободи особистостi, ïï прагнення до творчоï працi є будiв ництво вiтрильника. Символiчною є й назва роману: майстер на носi ко рабля це деревяна фiгурка з профiлем жiнки, старовинний оберiг мореплавцiв, покликаний захищати судно вiд бур i рифiв. Водночас це своєрiдне уособлення украïнськоï iнтелектуальноï елiти й визначення ïï ролi в становленнi та розвитку нацiï. У романi Чотири шаблi (1926-1929) показано нацiонально- визвольний рух в Украïнi часiв рево люцiйного перевороту та його резуль тати. Роман складається з семи роз дiлiв, кожен з яких має обовязковий пiсенний зачин. Чотири шаблi за початковують новий рiзновид роману в украïнськiй лiтературi роман у новелах. Твiр засудили тогочаснi критики як нацiоналiстичний i такий, що неправдиво зображує дiï Червоноï армiï. м и Вiдомий роман у новелах Верш ники (1935) написано вже з ураху ванням панiвноï iдеологiï. Вiн був да ниною своєму часовi, спробою згла дити те враження, що залишили по собi Чотири шаблi*. Проте художня цiннiсть роману все ж залишається ви сокою завдяки новелам Дитинство, Подвiйне коло, Шаланда в морi*, повязаним мiж собою актуальною проблемою розпаду роду, родини: Двi епохи, зiткнувшися на рiвному безмежжi, зводили рахунки. Роман складається з восьми новел i розпочинається Подвiйним колом. Це вражаюча картина степового бою тих самих чотирьох шабель, але вже не проти зовнiшнiх ворогiв чо тири брати Половцi (Оверко вояк украïнськоï армiï, Андрiй бiло гвардiєць, П анас махновець- анархiст та Iван комунiст) по черзi знищують один одного. Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв, i Половцi не пiзнавали один одного. Знову на сторiнках постає тема Трьох синiв Тичини i Матерi Хвильового тема згуби матерi, роду, нацiï через полiтичну боротьбу синiв-братiв. Бiй у степу, описаний у новелi, символiзує складну й неоднозначну ситуацiю в Украïнi пiд час грома дянськоï вiйни. Трагедiя згуби трьох братiв знецiнює перемогу комунiста Iвана й окреслює iстинне ставлення автора до кривавоï сцени братовбив ства. У цьому сенсi Подвiйне коло* могло б бути своєрiдним епiлогом Чотирьох шабель*. Характерно, що брати по черзi проклинають один одного. Проклинаю тебе моïм руським серцем, iмям великоï Росiï-матiнки, од Варшави до Японiï, од Бiлого моря до Чорного, проклинаю iмям брата i згодою роду, проклинаю й ненави джу в мою останню хвилину…*, говорить Андрiй, утвердясуючи iдею єдiной-нєдєлiмой Россii*. Проклинаю тебе великою нена вистю брата i проклинаю тебе долею нашою щербатою, душогубе махнов ський, злодюго каторжний, у Бога, в свiт, у ясний день…*, останнi сло ва Оверка, мета життя якого поляга ла у вiдвоюваннi незалежностi для матiнки-У краïни. Проклинаю тебе, проклинаю моєю останньою хвилиною!*, пе ред самовбивством мовив братовi Па нас, бо надiï на порятунок брат йому так i не залишив. Аргументи Iвана на сучасному ета пi прочитання тексту виглядають де що сумнiвними: Рiд наш роботящий, та не всi в родi путящi. горем горьова- нi, свiдомiстю пiдкутi, пролетарськоï науки люди, а є злодюги й несвiдомi, вороги й наймити ворогiв. От i бачиш сам, що рiд розпадається, а клас стоïть, i весь свiт за нас, i Карл Маркс*. _____________________ Нова лiтература 747 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Крапку в загибелi могутнього ук раïнського роду Половцiв ставить комiсар Iвана Герт, зауважуючи про трьох загиблих братiв: одного роду, та не одного з тобою класу*. Так кла сова належнiсть стає визначальною, вiдсунувши гуманiстичну позицiю на другий план. Автор пiдкреслює, що на всiх своïх синiв чекає, вдивляю чись у синю морську даль, старий батько Половець, i для нього немає значення, пiд якими прапорами вис тупають вояки вони всi його дiти. Без перебiльшення найкращi нове ли Вершникiв* Дитинство i Шаланда в морi. Це незрiвняннi романтично-бароковi поеми одвiчно му свiтовi украïнськоï природи (сте пу, моря, неба). Хоча втiленi вони в прозовiй формi, витонченi пейзажi дивують майстернiстю своєï лiрич ностi: I хочеться знати, куди падає сонце, кортить дiйти рiвним степом до краю землi й заглянути у прiрву, де вже чимало назбиралося погаслих сонць, i як вони лежать на днi про валля як решета, як сковороди чи як жовтi пятаки?*. Дитинство це гiмн дружбi правнука з прадiдом: Вони йдуть удвох до хати i заходять на подвiря, правнук Данилко i прадiд Данило*. Старий стає другою душею малого хлопчака, вчить складного життя, розраджує в найскладнiшi хвилини: I до прадiда прийшовши, котрий спав у повiтцi, Данилко витирав сльо зи, бо мимоволi набiгали на очi, доб ре бється ота клята мати, друга б уже пересердилась за цiлий день, болiло? питав прадiд Данило, ”а ти не зважай, бо вона господиня i гiрко працює, вона нас годує. Водночас у творi висвiтлено клю човi проблеми тогочасного села ка торжна робота, безземелля, голод, злиденне життя селянського люду, засвiдченi спраглою уявою малоï ди тини: У хатi холодно i немає хлiба, тiльки перепiчки та кислi буряки. Для автора важливий той своєрiд ний колорит, що є в нацiональному побутi, i вiн намагається його показа ти через призму сприйняття малого Данилка: Вечорами дiвчата спiва ють веснянок, сiвши черенем чи ла вою, а хлопцi не смiють пiдспiвувати, бо це дiвоче дiло весну славити, i спiвають: А вже весна, а вже крас на, iз стрiх вода капле, iз стрiх вода капле, iз стрiх вода капле. Молодому козаченьку мандрiвочка пахне, манд рiвочка пахне, мандрiвочка пахне. Так два свiти сучасне i минуле поєднуються в кожнiй людськiй душi, тому несподiвана смерть прадiда серед квiтучого степу дає Да- нилку вiдчути себе самотнiм, але не зупиняє його спраги до життя. Топ чи землю, синок, такими були ос таннi слова мудрого старого, зверненi до нащадка його роду. Оспiвування 748 Нова лiтература мiдних родових традицiй, гуманiсти чного сприйняття буття, здорового iснування людини на землi стає про вiдним для письменника. Наприкiнцi 20-х рр. Юрiєвi Яновсь- кому вдалося у своïх творах яскрави ми романтичними фарбами зобрази ти визвольну боротьбу украïнського народу та вiдтворити пореволюцiйну дiйснiсть. Написанi в другiй полови нi 30-х рр. Дума про Британку i збiрка новел Короткi iсторiï та й пiзнiшi твори нагадували лише зов нiшнiми рисами, що вони родичi Чотирьох шабель та Вершникiв, а насправдi були тiльки уламками великого натхнення. Далася взнаки довгоочiкувана критиками еволю цiя Яновського- прозаïка вiд неоро мантизму до соцреалiзму єдиний для всiх жанрiв i стилiв творчий метод позбавив саму творчiсть усiх ознак живого життя. Спробу вiдроди ти себе як художника Ю. Яновський зробив у пєсi Дочка прокурора (1954), яка стала останнiм твором письменника.

ЮрIй Яновський orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13860