Володимир Сосюра orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13848


Володимир Миколайович Сосю ра один з найщ ирiш их лiрикiв X X ст. увiйш ов у словянську поезiю я к спiвець лю бовi й вiчноï свiтозмiни, що злилися в єди ном у понят т i прекрасного, у вiдчут т i вiльгого i терпкого см аку ж ит т я, яко м у немає кiнця-краю. В. Моренець Володимир Миколайович Сосюра народився 6 сiчня 1898 року на станцiï Дебальцеве (тепер Донецькоï областi) у багатодiтнiй родинi. Дити нство поета минає на Донбасi. З одинадцяти рокiв хлопець iде працювати: спершу до бон дарного цеху, потiм телефонiстом, чорноро бом, не цурається й випадкового заробiтку. По чаткову освiту здобуває пiд наглядом батька. Згодом навчається в мiнiстерському двокласно му училищi, розташованому в селi Третя Рота, далi вчиться в Кам янськiй сiльськогоспо дарськiй школi. Маючи виняткову память, легко виходить у найкращi учнi, захоплюється спiвом i художньою лiтературою. У 1912 року робить першi спроби писати вiршi росiйською мовою. 1918 року В. Сосюра бере участь у грома дянськiй вiйнi. Два роки потому в Одесi знайо миться з молодими письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордiєнком, ознайомлюється з поезiєю В. Чумака. Вiдтодi вiн дедалi бiльше (а вiд 1921 року майже винятково) пише украïнсь кою мовою. Тодi ж виходить у свiт перша збiрка В. Сосюри Поезiï. З 1923 року поет повнiстю вiддається лiтер ^ турнiй працi. Зявляється вiршований iсторични 722 Нова лiтература роман Тарас Трясило (1925), витриманий у романтичних барвах, збiрки поезiй Снiги, Сьогоднi (1 9 2 5 ), Золотi шулiки (1927), Юнь (1927), Коли зацвiтуть акацiï, Де шах ти на горi (1926), Серце (1931), Червонi троянди (1932), а згодом На струнах серця (1955), Соловïнi далi (1957). Останнiми збiрками письменника стали Осiннi мелодiï i Весни дихання (1964). Помер Володимир Сосюра 8 сiчня 1965 року в Києвi, похований на Байковому цвинтарi. Особливостi творчоï манери пись менника: загострення акцентiв на силi почуття, тяж iння до драматич них сюжетiв, звернення уваги на про цес життя, на його динамiку, рух, змiни, а не причини й наслiдки. Володимир Сосюра письменник, який з 1922-1932 рр. намагався знайти себе в усiх тогочасних лiтера турних органiзацiях, та його твор чiсть засвiдчує непереборне тяжiння митця до романтичного свiтобачення. Вiн спiвець почуття (на противагу пое- там-неокласикам, що оспiвували ро зум), який проголошує iснування особистостi, що навiть на складному iсторичному етапi смiливо заявляє про власне право жити, любити, стражда ти. Майже кожен вiрш є частиною поетового ж иття, тож дуже часто ге рой його поезiï це лiричне Я. Для Сосюри характерна романтич на роздвоєнiсть (поезiï Два Володь- ки, Серце), яка засвiдчує болю чий двобiй мiж двома Сосюрама, двома Володьками, що одночасно iснують у душi митця. Ця своєрiдна битва свiдомостi з почуттям, розуму з ду шею, цей двобiй згодом буде виявля тися в специфiцi тематики творiв вiд повного захвалювання панiвного ладу до неприйняття й нищiвноï, без жальноï критики. Почуття кохання залишається для поета найвищою цiннiстю, тож не дивно, що саме iнтимна лiрика при несла йому всенародну славу. Тема оспiвування краси особистих вза ємин домiнує у творчостi митця. Навiть пейзаж у Сосюри просякну тий живим людським почуттям. У поезiï Васильки проведено чiтку паралель мiж красою украïнського степу та вродою коханоï дiвчини: Васильки у полi, васильки у полi, I у тебе, мила, васильки з-пiд вiй, I гаï синiють ген на видноколi, I синiє щастя у душi моïй. Ж иття людини, стверджує поет, скороплинне й швидко минає (Од- сiяють роки, мов хмарки над нами), але в ньому є та природна циклiч нiсть, що притаманна всьому живому на цiй планетi: …i ось так же в полi будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем я i ти. Язичницький образ духовноï реiн- карнацiï надає дiям закоханих ос- 723 уР А ЧСЬКА 1/ТЕРАТУРА мисленостi, адже вони в цей момент проектують себе у вiчнiсть. Свiтле завтра буде невимовно схожим на день сьогоднiшнiй: Так же буде поле, Як тепер, синiти, I хмарки летiти В невiдомий час. Героï мрiють вiдбутися в майбут ньому7 хоч би в образi польовоï квiтки, щоб порадувати око прийдешнiх по колiнь. А для них, тих, хто з рiдни ми очима, i через вiки, стверджує автор, залишиться як найвища цiн нiсть святе почуття кохання, яке i є основою життя на землi. Поезiя Марiï побудована за принципами антитези (художнього протиставлення). Почуття закоханоï людини гранично гiперболiзуються (не знають ще чуття такого люди), порiвнюються з найбiльшими в уяв леннi поета величинами: любов усiх людей, з неба всi зiрки, квiтки з усiх планет i виграють це порiвняння. Найвище, найвишу- канiше, найсильнiше, що може зрости в серцi людини, це почуття кохання. Лiричний герой упевнено пророкує: Моя любов горiтиме яркiш за всi сонця, на тисячi столiттiв. Навiть на красунь усiх вiкiв вiн не помiняє своєï коханоï. Тодi ж ви ринає й iмя жiнки Марiя. Так зва ли й письменникову дружину. У багатiй уявi поета зринає образ зорi-дороговказу, якою є для чо ловiка кохана жiнка, та звучить звер- тання-заклик: Свiти ж менi, свiти менi завжди над зорi всi, зоря моя єдина! Багато працює письменник i в епiчному жанрi. Поема Мазепа (розпочата 1929 року, а дописувана в 1959-1960 рр.) у звязку з поруше ною темою осмисленням долi опальноï постатi украïнськоï iсторiï Iвана Мазепи була вiднесена до заборонених творiв. Тiльки в 1988 роцi стала можливою ïï перша публiкацiя. Цей великий, задуманий у гран дiозних епiчних вимiрах твiр, ще раз пiдтвердив наявнiсть непереверше- ного лiричного таланту його автора. Створена як пряме протиставлення Полтавi О. Пушкiна поема описує Мазепине життя в процесi еволюцiï. Мету твору сформульовано в такiй авторськiй ремарцi: Я серцем хочу показать Страшну трагедiю Мазепи, I в нiй в той час страшний незгоди Трагедiю мого народу. Ця поема є поетично-романтичним портретом Iвана Мазепи, який ство рено для реабiлiтацiï цiєï яскравоï iсторичноï постатi в очах сучасникiв i нащадкiв поета. Мазепа у творi постає як справ I жнiй патрiот, вiрний син своєï землi- Нова лiтература
#едаРма його громадянську совiсть,
Батькiвщину уособлює мати, яка приходить до нього навiть увi снi
й звертається з пророчими словами: Будь оборонцем Украïнi,
Що на шаблюки точить рала. Тебе народ i Бог обрали. Таким чином, Мазепi
призначено самим Богом стати оборонцем i за хисником Украïни вiд
Польщi i вiд Москви. У вiщому видiннi вiн бачить своє
майбутнє: Але у вiдповiдь гармати Гримлять пiд мурами
Полтави… Життєву трагедiю Мазепи Володи мир Сосюра
вбачає в тому, що народ не пiдтримав свого ватажка, не довiрився
й не пiшов за ним. Учинок прадiдiв вiн оцiнює так: Бо
помиляється й народ, Коли немає ще держави. Отже, Мазепа
програв у життєвiй боротьбi, вигнанцем з рiдноï землi
мандрує свiтом i вiдчуває навислий над головою меч помсти
Петра I. Тож не залишається нiчого бiльше, як зiйти зi сцени
життя, випити трунок. Та його неоднозначна постать жива в народнiй
памятi. Володимир Сосюра так вiдповiдає на звинувачення про
тивникiв Iвана Мазепи, пояснюючи справжнi мотиви його поведiнки та
ШШнкiв: Вiн iнтриган, немов вериги, В душi моïй слова цi злi. Але
були його iнтриги Для щастя рiдноï землi. Багатостраждальний вiрш
В. Со сюри Любiть Украïну належить до патрiотичноï лiрики.
Поезiя написана у формi звертан- ня-заклику до украïнцiв. Поет
звер тається до молодi. Доля Украïни, ïï
майбутнє залежить вiд того, чи буде патрiотичним молоде
поколiння, вва жає В. Сосюра. Намагаючись осмислити саме по няття
любов до Батькiвщини, В. Со сюра пiдкреслює, що це єдине й
вод ночас всеохопне почуття, воно пiдно сить самоповагу людини,
звеличує ïï. Поет засобом градацiï досягає
висо кого ступеня емоцiйностi, схвильованос тi. За допомогою
найрiзноманiтнiших тропiв В. Сосюра змальовує чудовий образ
Украïни. Для поета все любе й миле в рiднiй краïнi: i трави,
i води, i небо, i мова, i культура, i традицiï. З любовю й теплом
автор використо вує постiйнi епiтети вишнева Ук раïна, мова
соловïна. Не обходить В. Сосюра недавнi iсторичнi подiï
своєï доби, за допомо гою метонiмiï малюючи перемогу у
вiйнi з фашизмом. У вiршi поет розвинув i висловив по-новому
традицiï Тараса Шевчен ка, Лесi Украïнки, Iвана Франка та
iнших поетiв-патрiотiв. Поезiя Любiть Украïну вiд рiзняється
багатством мови, 725 УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА лiричнiстю й
теплотою, щирiстю й схвильованiстю. Вiрш Любiть Украïну душев ний
заповiт нащадкам, який посилає у вiчнiсть зболене,
роздвоєне серце комунара i нацiоналiста. У пере плетiннi правд i
оман, злетiв i падiнь воно живе, бо має вiчне любов до рiдного
краю: Всiм серцем любiть Украïну свою i вiчнi ми будемо з нею!
Справжнiми перлинами украïнсь коï iнтимноï лiрики
є вiршi Бiлi акацiï будуть цвiсти i Так нiхто не кохав*.
Дослiдники вважають, що цi поезiï присвяченi першiй дружинi поета
Вiрi Верзшiй. Дуже швидко во ни стали народними романсами. Поезiя Бiлi
акацiï будуть цвiсти (1927) цiлiсний твiр. У вiршi немає
збитих фраз, лише настрiй i почуття. Душа лiричного героя вiдкрита,
щира. Природа виступає уособлен ням його переживань. Образ
коханоï асоцiюється в поета з персонiфiкова ним образом
Украïни. У поезiï Так нiхто не кохав (1922) лiричний герой
настiльки ро мантизує своє почуття, що йому здається
воно єдине за всю iсторiю людства. Вiн уважає: таке
кохання, як у нього та його дiвчини, прихо дить раз на тисячу рокiв.
Твiр має поетичне обрамлення. Вiдзначається iнтонацiйним
багат 726 ством, мелодiйнiстю; схвильована гiперболiзацiя надає
йому неповтор ностi. Для змалювання образiв зако ханих автор
уживає влучнi епiтети (щасливi очi, солодка мука), порiв няння
(нiби пахне вона лободою) метафори (вяне серце, горять очi), риторичнi
фiгури (Гей ви, зорi яснi!.., Тихий мiсяцю мiй!..).

Володимир Сосюра orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13848