Василь Стус orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13911


Маю себе за людину, що пише вiршi. Деякi з них як на мене 803 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА путящi… Якби було краще жит и, я б вiршiв не писав, а ро бив би коло землi, говорив про себе Василь Стус, ще не знаючи, що своïм мученицьким життям вiн мимохiть уосо бить найблагороднiшi риси ук раïнськоï людини, украïнського поета XX ст., перед памяттю якого рiдна земля схиляється уклiнно. Народився Василь Семенович Стус у 1938 роцi на Вiнниччинi в родинi селянина. Дитинство i юнiсть майбутнього поета минули на Донбасi. По закiнченнi украïнського вiддiлення iсторико- фiлологiчного факультету Донецького держав ного педагогiчного iнституту якийсь час учите лював, потiм служив у Збройних силах. Подальший перiод життя сам вiн уважав ча сом поезiï, творчоï реалiзацiï засвоєних ще в студентствi та в армiï поетичних урокiв видатних митцiв сучасностi. У 1963 роцi вступає до аспiрантури Iнституту лiтератури iм. Т. Г. Шев ченка АН Украïни. Сам пише багато, але, як пра вило, в стiл. Навiть тодi, коли Днiпро, Вiтчизна i Лiтературна Украïна подали першi добiрки його оригiнальних поезiй, досить вправних перекладiв i лiтературно-критичних статей, Стус себе поетом не наважився назвати. У 1965 роцi його вiдраховано з аспiрантури за звинуваченням у порушеннi норм поведiнки аспiрантiв i спiвробiтникiв наукових установ, хоч справжньою причиною цього став його активний протест проти серпневих арештiв украïнськоï iнтелiгенцiï. Далi два арешти (1972 та 1979 рр ., 5 та 15 рокiв позбавлення волi вiдповiдно). Помер поет у таборi пiд час голо довки (1 98 5), i тiльки в 1989 року тiло його пере везено на Батькiвщину й перепоховано на Бай ковому цвинтарi в Києвi. Ж иття й творчiсть Василя Стуса, од ного з найвизначнiших поетiв XX ст. схоже на спалах настiльки яскраво заявив вiн про себе, настiльки трагiчно склалася його доля. Не все з творчоï спадщини Стуса збереглося, багато конфiсковано й знищено в страшнi ро ки його табiрних страждань. Однак той спадок, що все таки вдалося зберегти, засвiдчує громадянський подвиг митця. Рушiй його творчостi самоусвi домлення й моральне самовизначення. У В. Стуса лiричний герой то вiн сам, його думки, вболiвання, переко нання, духовнi пошуки, розпачi, пе чалi й радощi. Тому Стусовi твори такi особистiснi. ïх змiстовим ядром є позицiя митця, позицiя громадяни на, патрiота, сина У краïни. Поет прагне наблизити людей до добра, справедливостi, гуманiзму, правди цих уселюдських iдеалiв, за якими для нього не губилися iдеï нацiональ ноï самосвiдомостi рiдного народу. Це зумовлює потужний струмiнь фiлософiчностi у творах В. Стуса. Дослiдники творчостi В. Стуса спра ведливо наголошують на незви чайнiй образностi й метафоричностi його поезiï. Тема рiдноï землi, Украïни, як i мотиви неволi, спогади про рiдних провiднi в лiрицi В. Стуса. Тема фiзичноï iзоляцiï поступово розвивається у В. Стуса в тему iзо ляцiï духовноï: I край чужинецький тебе опочив, довкола лиш сопки й розпадки, а вiд товариства, з ким дружбу водив, нi чутки, нi звiстки, нi гадки. (I край чужинецький тебе опочив…). Поет намагається перебороти хви лини розпачу, пiдсиленi усвiдомлен ням вiдiрваностi вiд рiдноï Украïни, самотнiстю, а отже думкою, що йо го осуджують навiть i деякi друзi. Йо му здається, що весь свiт повстає про ти нього. Вiн шукає наснаги, вiри, наповнення свого внутрiшнього свiту якоюсь новою метою. Усе частiше в його поезiях зявляються релiгiйнi образи, звучать молитовнi iнтонацiï. Отже, панiвними лiричними само- почуттями поета були вiра i трагiзм. У цьому аспектi написано поезiю Як добре те, що смертi не боюсь я…. Чимало поетiв володiє пророчим пе редчуттям того, що неминуче має статися. Часто вони завбачають свою трагiчну мить, пiсля якоï стають ле гендою (В. Чумак, О. Ольжич, О. Те- лiга, В. Симоненко та iн.). Такою властивiстю був надiлений i В. Стус. Дисидент, силомiць вiдiрваний вiд рiдноï землi, вiн вiрив у своє по вернення в Украïну, хоч би цiною власного життя: Народе мiй, до тебе я ще верну I в смертi обернуся у життя. Вiрш засвiдчує результативнiсть пошукiв справжнього буття. Це тер нистий шлях до Бога, з яким спiл кувався поет у тюремних камерах та за колючими дротами радянських концтаборiв, ш лях, указаний духовним подвигом Iсуса Христа, без нарiкань та скарг (i не питаю, чи тяж кий мiй хрест). Так налаго джується звязок з родом, народом, епохою та вiчнiстю. Василь Стус як поет i громадянин нiколи не був байдужий до iсторичноï долi Украïни, до ïï трагiчного мину лого. У вiршi За лiтописом Само видця зображено перiод Руïни, його смислове поле створене за допомогою яскравих метафор, що позначають побоïще, полон, убивство украïнцiв: дим пожарищ, труп козацький, курiє руïна, заллялися кровю очi та iншi. Кожна така метафора вдало вiдтворює трагiчну епоху. Про те у вогнi вiйн гинуть не лише люди, а й сама Украïна як держава. А де ж Украïна? Все далi, все далi, все далi. Наш дуб предковiчний убрався сухим порохном Образи Украïни i дуба в цих рядках семантично поєднанi. Дуб символiзує життєздатнiсть нацiï, ïï мiцнiсть, що, на жаль, послабилися в тяжкий перiод. Образ сонця уособлює щасливу до лю народу. Поет переконаний, що знедолення вiдбулося через утрату ______________________ Нова лiтература УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА нацiональноï свободи, а причину тра гедiï вбачає в поведiнцi тогочасних у краïн ц iв. Ворожнеча мiж собою синiв Украïни не лише не сприяла визволенню своєï Батькiвщини, а й стимулювала ворогiв до встановлен ня своєï влади. Поет створює образ матерi Ук раïни, як а гнiвно засуджує тих, хто допускає нацiональнi поневолення. Цей образ у вiршi є носiєм абсолютноï правди. Вiрш За лiтописом Самовидця Василь Стус написав пiд впливом ко зацького лiтопису Самовидця, у яко му зображувалися подiï XVII ст. У поезiï Сто рокiв як сконала Сiч Василь Стус говорить про полiтичнi репресiï, про подiï другоï половини Х У III-Х IХ ст., коли Росiйська iмпе рiя придушила Запорiзьку Сiч, пов нiстю лiквiдувала останнiй осередок вольностi. У поезiï Сто рокiв, як сконала Сiч смислових вiдтiнкiв набувають такi слова й словосполучення, як Сибiр, пекельний край, соловецькi ке лiï, кровсинiв, крикпекельний. Проте настрiй автора не такий уже й песимiстичний. У вiршi зучить мо тив зображення нацiонального вiд родж ення. Автор показує духовне розкрiпачення украïнцiв, зростання самосвiдомостi та патрiотизму: …раби зростають до синiв своєï Украïни-матерi. Поет створює образ украïнськоï землi, говорячи про невiдворотнiсть нацiонального вiдродж ення, змiн на кращ е. У краïнська зем ля в Стуса крута i непокiрна, випросталась для волi, гнiвом виросла. Василь Стус заявляє про пророцтво Тараса Ш евченка, видiляю чи особли ву заслугу Кобзаря в пробудженнi ук раïнськоï нацiï. Вiрш У цьому полi, синьому, як льон… пройнятий щирою любовю до Украïни. Перед нами не просто опис, пей заж . Це казкови й образ рiдноï землi: поле, синє, я к льон. Я к синє небо У краïни, я к синi ïï озера, лiси… Поет знає, що вiн не один на полi. У душу закрадається страх i сумнiв: Вдатися до втечi? Стежину власну биндою згорнуть? Та лiричний герой, твердий, упев нений, заявляє: Нi. Вистояти. Вистояти. У рядках вiрш а звучить мотив туги за Украïною, любов до Батькiвщ ини. Вiрш Цей бiль як алкоголь агонiй… написаний у перiод заслан ня. У ньому також мот ив спомину й жалю за Вiтчизною. Бiль i печаль не даю ть поетовi спокiйно ж ити, думати, творити. Лiричний герой сумує за рiдними, якi на нього чекаю ть, друзями, якi десь далеко й не полиш ають його в скрутi. Цi спогади про дорогих лю дей ятрять душу, вона ниє, болить i вдень, i вночi. Поет прагне вистояти, боротися за власне iснування, не дати себе прини зити й зганьбити. Саме це, на думку творця, потрiбно людинi, щоб не зла матися в тяж кий перiод свого життя. Поет готовий боротися до остан нього подиху, до смертi. А ти ще довго сатанiй, Ще довго сатанiй, допоки помреш, вiдчувши власнi кроки на сивiй головi своïй. Мотивами любовi до Вiтчизни, ту ги за рiдною Украïною перейнято й багато iнш их творiв В. Стуса: Сосна iз ночi виплива, як щогла, Такий близький ти, краю мiй, За мною Киïв тягнеться у снах. У цих творах розкрито тему отчоï землi. Лiричний сюжет вiрша На колимськiм морозi калина… вибудований на контрас тах. Особливо чiтко проступає сим волiчне протистояння барв черво ноï (ж иття) та бiлоï (смертi). Це пiд креслює непоєднуванiсть двох свiтiв залитого сонцем, i темного като ржного. Колимськi поселення (без гомiння, безлюддя довкола) стали частиною страдницькоï бiографiï самого Стуса, тому твiр звучить як одкровення. Водночас метафора I котилося куль-покотьолом моє серце в ведме жий барлiг характеризує не лише особисту долю В. Стуса, а й багатьох украïнцiв, яких з давнiх-давен нама галися впокорити сибiрськi морози. Той сумний висновок (i зiйшлися кiнцi i начала на оцiй чужинецькiй землi) приховує в собi приголомш ливу правду про сотнi тисяч знище них доль наших землякiв. Вiршi Крiзь сотнi сумнiвiв я йду до тебе, Господи, гнiву пречисто го… зразки стоïчноï поезiï в ук раïнськiй лiтературi XX ст. Посту пово провiдною стає iдея трагiчного стоïцизму, вивищення свого духу визрiває потреба осмислити, ви значити й образно виразити своє призначення й роль у цiй драма тичнiй ситуацiï. Пiдсвiдомо закрадається думка про жертовнiсть своєï долi, ф аталь ну приреченiсть, якiй вiн мусить пiдкоритися й уже далi нести хрест, уготований долею та мiсiєю мучени ка. Поступово цi iдеï мiцнiють, бо знаходять iсторичнi аналоги, пере дусiм з улюбленого Ш евченка, ста ють символiчними узагальненнями: Над цей тюремний мур, над цю журу i над Софiïвську дзвiницю зносить мене мiй дух. Нехай-но i помру та вiн за мене вiдтонкоголосить… (Усе моє ж иття в iнвентарi…). Так, Василь Стус гордий звитя жець i самотнiй лицар перевтiлюєть- ________________________Нова лiт ерат ура 807 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА ся у. свого лiричного героя постать осмiюваного в рiдному краï пророка, вигнанця, непокiрного духом, що карається, мучиться, але не кається.

Василь Стус orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13911