Василь Симоненко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13896


Серед лiтераторiв трапляють ся й такi, без яких ïхня доба могла б спокiйно обiйтись, нiчо го iстотного не втративши. А такi, що стають виразниками свого часу, живими нервами йо го драм i борiнь, вiдтворюють у собi самий дух епохи, Тi кро вообiг проходить крiль них… Симоненко такого типу поел. По таких читач вимiряє своï емоцiï, своï заповiтнi думи. О. Гончар Доля вiдмiряла Василю Андрiйовичу Сммо- нвнку до прикрого м а л о 28 лiт. Народився в—, на другий день рiздвяних свят (8 сiчня) 1935 ро ку в глухому поселеннi Бiiвцi Лубенського райо ну иа Полтавщинi сiм'ï колгоспникiв. Дитин ство, проведене у свiтi, спотвореному жорсто кою вiйною, у голодному повоєнному селi и* могли не вiдбитися иа формуваннi свiтогляду майбутнього поата. Далi чекало навчання в середнiй школi, з 1952 року факультет журналiстики Киïвсько го унiверситету, з 1957 працював у редакцiях газет Молодь Черкащини, Черкаська прав да, Робiтнича газета*. Проте змiстом ” сенсом його життя була поезiя i тiльки поезiя. Активний член заснованого напровеснi I960 року в Кисвi Клубу творчоï молодi, до яко го входили елiтнi коле украïнськоï культури: Ал ла Горська, Iван Драч, Лiна Костенко, Iван Свiтличиий, вген С варе тюк, Василь Стус. Ми кола Вiиграиовський, Михайло Брайчевський,.. У Ш 2 90щ * *>яесе п е р то в& вив появи* В я сiтя С м м м а Тиш агр и . Митець (т щ ЯР ЯЯГ*У тЯ *ДНУ яим ш у i Зє и i iе пежимв. * и х н щ яв воно у <вгт уже т е щ смер п поета у f((4 роф. З *вйяорнмiв ЛРУАНйцвии друзям доведк- аоса првбшпiï помну його ижмгу f mcm яг заядле еоевиттямм iусшмеж iитц зiстав ”оту в м i в н т е ï О я я м м м п в збюкою ЯОММ евммо i троянд Ш5*, IЬ'одом виходять Пооайа (1Ш ), Избрамма* янриие ( I96K Лебедi ш терк твое (ÏМI}, ви I ftpМIIЯI по ем* (19(5) ге двi м и к ч и Д И Дiтей. в ф м и о в Ве е еяе С к я о е м р ж м м у т и п 14 гм р в 19(3 року. Доля вiдлiчила десь пiвтора десят- u рокiв для i т а с п м г о духовного життя (вгршi Скмоаенио почав aaet- гш ще в школi). Те цього часу вияви лося ДОСИТЬ ЯЛЯ ТОГО, щоб створити непересiчну Книгу буття НОВIТНЬОГО украïнця Пiсля лихолiть сталiнських реп ресiй. якi перетворили людину на гвинтик*, усереднили ïï, зашiкла потребо повернути ïй самосвiдомiсть, ствердити, що людина неокремий, неповторний свiт. Найяскравiше цi мотиви виявилися у вiршi В. Скаао- ненка Я…е своєрiдному манi фестi тогочасного молодого поколiн- ня та в поезiï-зверненнi Та i ï м. що ти аокщжшв_: Усмiшка твоя єдина, мука твоя єдина, очi твоï однi*. Глибинне патрiотичне почуття жи вило душу поета, щодень вело його в _____ Н ове Ш Я ф М 0 787 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА життя, як на подвиг. З творiв В. Си- моненка постав образ сучасноï моло доï людини, благородноï у своïх пори ваннях, у гуманiстичному прагненнi до високих iдеалiв. Поет уважає себе повнiстю вiдповiдальним за долю Ук раïни. Художня палiтра його твор чостi надзвичайно багата. В. Симо ненко смiливо випробовує себе в рiзних жанрах. Поряд з творами гро мадянськоï та iнтимноï лiрики з-пiд його пера виходять i дошкульнi сати ричнi вiршi, i твори такого улюблено го народного жанру, як байка. Позицiя автора це нестримна любов до Украïни, оголошення ïï найкращою: Чужих краïв нiко ли я не бачив … Та вiрю серцем щирим i гарячим: Нема землi такоï, як у нас (Я не бував за дальнiми морями…). Поезiя Задивляюсь у твоï зiницi, що мала первiсну назву Украïнi, переосмислює iсторiю рiдноï землi. Саме до Украïни звертається Симо ненко, саме в ïï голубi й тривожнi очi вдивляється. Для поета вона пере дусiм найсвятiше, що буває на землi мати: Маю я святе синiвське право З матiрю побуть на самотi. Водночас образ Украïни має i сак ральний змiст, перегукується iз сис темою вiрувань украïнського народу: Украïно, ти моя молитва, Ти моя розпука вiкова… Чи не тому так пророче звучать слова, що були сказанi молодим поетом: Я проллюся крапелькою кровi На твоє священне знамено. У них закодовано фiнал долi пись менника, його ранню загибель, що багато в чому справдi стала жертвою в iм я рiдноï землi. Симоненко послi довно у своïх творах засвiдчує праг нення жертовностi заради Бать кiвщини, баж ання працювати на власнiй нивi неряснiй, а не найми тувати у сусiдiв за пару постолiв i шкварку на о б iд … актуальна проблема й для нашого часу. Лебедi материнства .Чи не най- проникливiше патрiотичний мотив, уособлений в образi матерi, зазвучав у вiршi Лебедi материнства. Сим вол матерi без перебiльшення центральний у духовному космосi ук раïнцiв. Мати i Вiтчизна це сино нiми для письм енника, тому твiр насичений невидимими, але постiй ними паралелями. Рядки вiрша нагадують казковий дивосвiт, динамiчний, рухливий. Чи не тому вони настiльки полонили композитора А. Ш ашкевича, що вiн поклав цей твiр на музику. Око чита ча то охоплює всесвiт, то опиняється в хатi, оповитiй чаром лебединого танцю. Тональнiсть свiту нерiдко драматична (темряву тривожили криками пiвнi), але дитя захищає 788 Нова лiтература невидимий оберiг материнська добра ласка. Лебедi материнства написанi в жанрi колисковоï. Тому головний мо тив лiричного тексту тривога за долю сина. Деякi рядки вiрша мо жуть сприйматися як охоронна гра мота (Ой бiжи, бiжи, досадо, не вер тай до хати, не пущу тебе колиску си нову гойдати), а далi, немовби пiд знаком материного благословення, показано життєвий шлях дитини вiд народження i до останнього подиху: Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспанi тривоги. Далi автор окреслює систему цiннос тей, що супроводить людину впродовж ïï життя. Як найвища цiннiсть висту пає рiдна земля, Вiтчизна. Вибирати можна все, пiдкреслює поет, друзiв, дружину, по духу брата, вибрати не можна тiльки Батькiвщину. Так патрiотичнi мотиви переплiта ються з гуманiстичною спрямова нiстю лiрики В.Симоненка. Водночас поет наголошує на ïх значущостi пiд час формування свiтогляду молодого поколiння. В. Симоненко завжди з особливою увагою ставився до дитини, адже во на уособлює майбутнє народу, його подальшу долю. Тому так гостро сприймає поет будь-яку загрозу для маленькоï людини. Кривда. За образу сусiд оду рив сироту Iвася, сказавши, що приïхав тато, хлопчик вершить суд самочинно: Вибив шибку одну з рогатки. Проте автор не засуджує хлопчика за хулiганство: Бо ж немає тим iншоï кари, Хто дотепи своï в iржi Заганяє бездумно в рани, У болючi рани чужi… Таким чином, людянiсть i гуман нiсть постають як мiрило людських стосункiв, а духовна чистота най вищою цiннiстю iснування на землi. Джерелом особливого неспокою поета є любов. Слово любов одне з чи не найчастiше вживаних у лiрицi В. Симоненка. Але вiд цього його глибинний сенс не втрачається, воно залишається багатим за своïм змiс том це любов до народу, рiдноï землi, до матерi, до дитини, до свiту, до життя. Для поета любов як сон це, бо свiту вiдкриває безмежну ве лич людськоï краси. Окремим змiстом наповнюється це слово, коли воно стає синонiмом до слова кохання. Любов до землi, свiту, життя можна (i треба) вихову вати. Кохання це як спалах, най частiше неочiкуваний, несподiваний. Iнтимна лiрика В. Симоненка джерело натхнення не одного поко лiння тих, хто залюблений в ук раïнське слово. 789 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Вона прийшла непрохана й неж дана так починається один з вiршiв, який покликаний оспiвати прекрасне почуття, що народжується в душi закоханих i робить ïх життя по-справжньому осмисленим. Любов у поезiï персонiфiковано, ототожнено з дiвчиною, коханою: Вона прийшла, заквiтчана i мила, I руки лагiдно до мене простягла, I так чарiвно кликала й манила, Такою нiжною i доброю була. Лiричний герой чекає вiд кохання тiльки позитивних почуттiв. Тому об раз любовi немов чарiвна фея, що трансформує життя людини, пере творюючи його на чарiвну казку. Фiнал же твору закономiрний i само собою зрозумiлий, пiдкреслений ри торичним запитанням: Прийшла любов непрохана й неждана Ну як менi за нею не пiти? Свiт кохання в поезiï В. Симоненка сповнений почуттями вiд радiсно- збентежених до сумно-елегiйних. Та увага поета зосереджена на лiрич ному героєвi особливо близькому поетовi за духом, настроями, по чуттями. Моменти радостi рiдкiснi, частiше ж чується мiнор. Особливо болiсно переживає герой момент розриву: Довго будуть сумнiви долати I морочить голову менi. Хоч i знаю назавжди пiшла ти, Назавжди розтала вдалинi. (Пiшла), Нероздiлене кохання лишає на душi босий смуток i водночас непе реборне бажання бути щасливим хоч на мить. Лiричний герой постiйно вдивляється в очi недарма серед велелюддя саме вони нагадують про кохання. У життi закоханих живлю щим джерелом є любов. Тiльки вона здатна оновлювати людину й зберегти незамуленими вiчнi джерела життя.

Василь Симоненко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13896