<< Главная страница

х рр. XX ст. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13830


Лiтературне й мистецьке життя вiдзначається спонтаннiстю й стро катiстю напрямкiв, течiй, стилiв. Найвиразнiше виявилися у творчостi письменникiв цього перiоду стильовi прикмети символiзму, iмпресiонiз му, неокласицизму, футуризму, нео романтизму. Символiзм в украïнськiй лiтера турi пройшов лише початкову стадiю розвитку, зачинателi ж його пiзнiше виявили своï творчi риси в iнших
напрямах. Символiстське угрупован ня Бiла студiя, створене 1918 року в Києвi, обєднало Я. Савченка, П. Тичину, О. Слiсаренка, М. Семен- ка та iнших поетiв. Невдовзi воно ре формувалося в Музагет*. Символiзм це своєрiдна реакцiя на натуралiзм, заземленiсть, факто графiзм лiтератури. Мета символiзму полягає не у вiдображеннi реальноï дiйсностi, а в прагненнi проникнути в iнший свiт, що криється за реаль- нiстю. Головне його завдання зма лювати внутрiшнiй свiт людини, яко го за зовнiшнiми фасадами не видно. Саме символiсти здiйснили своє рiдну революцiю в естетицi. Якщо ре алiстичне мистецтво за допомогою конкретного образу пiзнавало дiйс нiсть, то символiсти на мiсце образу поставили символ, який став викону вати роль посередника мiж мiстич ним свiтом з одного боку, i поетом або читачем з другого. Девiз символiстiв: Усе може бути символом*. У результатi виникає дво- плановiсть образу, символ одночасно є i явищем конкретного свiту, i своє рiдним шифром, за яким криється, як правило, внутрiшнiй свiт людини. Лiдер украïнського символiзму раннiй Павло Тичина (1891-1967). Вiн залишив по собi ба гату поетичну спадщину, якiй прита манна iдейна, жанрова та стильова неоднорiднiсть: перша збiрка поета Сонячнi кларнети (1 9 1 8 ), його пе ру належать збiрки Замiсть сонетiв i октав, Плуг (1 9 2 0 ), Вiтер з Ук- раïни (1 9 2 4 ), Сталь i нiжнiсть (1941), Перемагать i жить (1942) День настане (1 9 4 3 ), Срiбноï ночi (1964) та iн. Особливостi iндивiдуального сти лю письменника: звернення до вiч них тем, висока культура вiршуван ня, потужне лiричне я символ новоï людини XX ст., поєднання рiзних стильових тенденцiй (сим волiзму, неоромантизму, експресiо нiзму, iмпресiонiзму). Незважаючи на певний стильовий синкретизм художнього мислення, саме Павла Тичину вважають най яскравiшим представником симво лiчноï течiï в украïнськiй лiтературi 20-х pp. XX ст. Футуризм (вiд латинського future майбутнє) це авангардистська течiя 10-20-х pp. XX сторiччя. ïï батькiвщина Iталiя, першозаснов- ник Марiнеттi. Украïнський футуризм визрiвав У надрах символiзму, адже до лав ФУ' туризму стало чимало символiстiв, як-от: О. Слiсаренко, Я. Савченко, М. Терещенко. У стилi футуризму починали творити М. Бажан, О. Бли зько та iншi молодi поети. Започатковано украïнську футур00 тичну гiлку письменства 1914 року коли Михайль Семенко пише збiр^й
4Дерзання, Кверо-футуризм. У 1919 роцi вiн створює осередок Фла мiнго, який випускав Унiверсаль н и й журнал (вiдомий як УЖ). Пiсля розпаду Фламiнго вини кає Асоцiацiя панфутуристiв (Ас- панфут). До ïï лав увiйшли Ми- хайль Семенко, Юлiан Шпол, Гео Шкуру пiй, Олекса Слiсаренко. Для футуризму характерне прого лошення урбанiстичних iдеалiв, пе ребiльшення мiсця й ролi мiста у фор муваннi свiдомостi сучасника. Футуристи виступали проти тра дицiйних мистецьких форм у зобра женнi дiйсностi. Вони рiшуче засу джують буржуазну салонну культу ру. На ïхню думку, замiсть неï має зявитися не iндивiдуальне, а колек тивiстське мистецтво. Гасло футуристiв: Мистецтво ма сам!. Вони пророкують смерть лiрич них, прозових жанрiв i книжок уза галi, а натомiсть проголошують пану вання театрального мистецтва, кiно. Пiзнiше, у 1927 роцi, М. Семенко в Харковi засновує лiтературно- мисте цьке угруповання Нова генерацiя. Михайль Семенко (1892-1937) творець i незмiнний лiдер украïнського футуризму. Автор близько двадцяти книжок, якi ввi йшли у два пiдсумковi видання Кобзар (1924) та Повну збiрку творiв у трьох томах (1930-1931). У своïй творчостi послiдовно проголо шував iдеï смертi мистецтва, роз риву сучасноï лiтератури з класич ною спадщиною, утвердження ур банiстичного iдеалу. Мiсто центр лiрики М. Семенка. Звернувшись до цiєï теми, вiн значно розширив звичнi обрiï украïнськоï поезiï. Поет невтомно експериментував у галузi лексики, ритму, рими, поетичних об разiв, синтаксису й пунктуацiï. По слуговувався верлiбром, який став для нього по- справжньому вiльним вiр шем, символом духовного розкрiпа чення поетичноï думки. Неокласики не мали заяв i прог рам, але свою творчу позицiю окрес лили чiтко. Вона сприймалася як де що протилежна до настроïв епохи, бо була нацiлена на продукування висо кого гармонiйного мистецтва, орiєн тованого на визначнi здобутки свiто воï лiтератури, а нова пролетарська культура ïх вiдкидала як щось заста рiле та неактуальне. Неокласицизм властивий творчостi М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта (Ю. Клена), В. Петрова (В. Домонтовича) письменникiв, якi згрупувалися навколо М. Зерова. Статтi й добiрки неокласикiв друкува лися в журналi Книгар (1918- 1920). Неокласики виступали за успадку вання всього попереднього свiтового естетичного досвiду, тяжiли до стро гоï форми. У свiтовому мистецтвi во ни орiєнтувалися передусiм на кла-
сичне мистецтво мистецтво Старо давньоï Грецiï та Риму, проголошува ли культ вишуканого рафiнованого слова та культ думки. ïхня творчiсть засвiдчила прагнен ня постiйно урiзноманiтнювати ху дожнi засоби, використовувати чима лий арсенал виражальних засобiв, нагромаджений у попереднi перiоди розвитку свiтовоï лiтератури. Максим Рильський (1985-1964) яскравий представ ник неокласицистичноï лiтературноï школи. За життя видав 35 книжок власноï лiрики, з яких найяскра вiшими є поезiï найпродуктивнiшого перiоду у творчому життi письмен ника 20-х рр. XX ст.: Синя далечiнь* (1922), Крiзь бурю i снiг (1925), Пiд осiннiми зорями*, Три надцята весна* (обидвi 1926 року). У лiрицi передусiм вражає багатство мотивiв, запозичених з традицiйного украïнського мистецтва, захiдно європейськоï та античноï поезiï, а також спродукованих сучасною пись менниковi революцiйною та порево- люцiнною дiйснiстю. Риси неокласи- цистичного стилю Максима Рильсь кого, якi визначив М. Зеров: урiвно важенiсть i прозорiсть форми, чiткий епiтет, мiцна логiчна побудова й строга течiя думки, поєднання без посередностi з афористичнiстю. Неоромантизм чи не найси- льнiша течiя в украïнськiй лiтера турi 2 0-х рр. Ïï художнi ознаки: життєствердження, драматизм, па тетика, стихiйнiсть, месiанство, тя жiння до фантастики. Вiд класичного романтизму неоромантизм бере двi ознаки: гострий конфлiкт з дiйс нiстю та надзвичайно напружений сюжет. На вiстрi зацiкавлення пись менника незвичайнi характери, якi дiють у виняткових ситуацiях. Головну увагу неоромантикiв зосе реджено на показi внутрiшнього свi ту героя. У напрямi нового романтизму творили Ю. Яновський, В. Чумак, В. Еллан- Блакитний, раннiй М. Ба жай, В. Сосюра, . Плужник. Микола Бажан (1904- 1983) видатний поет, громадський дiяч i вчений у своïй раннiй творчостi ви явив яскравi риси неоромантичного мислення. Хоча й iншi напрямки iстотно вплинули на формування йо го творчоï манери письма. Вiд футу ризму Бажан запозичив динамiзм вiрша, нахил до iнтелектуалiзму, мо- нументалiзму, захоплення урбанiс тичними мотивами. Перша збiрка М. Бажана Сiмна дцятий патруль (1926) сповнена вiд* лунням громадянськоï вiйни, ïй влас тива пафоснiсть зображуваних подiй, трагiчнiсть фiналу, жертовнiсть за ради iдеалiв революцiï. В осмисленнi цих кривавих подiй автор, безпереч но, виступає романтиком.
Язичницькi джерела украïнськоï духовностi, часи козацькоï республi ки та гайдамаччини осмислено в другiй збiрцi Рiзьблена тiнь (1927). Апогей неоромантизму у творчостi поета засвiдчила збiрка Будiвлi (1929). Автор доводить, що кожен стиль (у цьому випадку архiтек турний) зумовлений панiвним суспiльним ладом. Збiрка мiстить три частини: Собор (середньовiччя, готика), Брама (ХУII-ХУIII ст., бароко), Будинок (сучасна пись менниковi епоха). Характерними для письменника є й романтичнi мотиви роздвоєння, ком плекс двох душ (Розмова сердець). Володимир Сосюра (1898-1965) письменник, який у 1922-1932 рр. намагався знайти себе в усiх тогочасних лiтературних орга нiзацiях, та його творчiсть засвiдчує непереборне тяжiння до романтично го свiтобачення. Автор збiрок поезiй Мiсто (1924), Коли зацвiтуть ака цiï, Де шахти на горi (1926), Сер це (1931), Червонi троянди (1932), а згодом На струнах серця (1955), Соловïнi далi (1957), Осiннi мелодiï (1964). Сосюра спi вець почуття (на противагу поетам- неокласикам, якi оспiвували розум). Вiн проголошує iснування особистос тi. яка навiть на складному iсторич ному етапi смiливо заявляє про влас не право жити, любити, страждати.

х рр. XX ст. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13830


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация