Становлення новоÏ лIтератури orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13568


Бувають в iсторiï народiв дати — констатує С. Сфремов, якi немов би розривають надвоє ïхнє життя i кладуть нову межу високу посеред рiвного шляху iсторичних подiй… Такi iсторичнi дати вiчно стоять жи вим указующим перстом на дорозi поступу, незломним нагадуванням про те, що назад до старого нема ворот тя, що народ мусить iти все вперед од критичноï подiï i в той бiк, у який вона показує. Ми маємо таку iсторичну дату — це памятний в iсторiï Украïни рiк 1798. Того року прилетiла перша ластiвка украïнського нацiонального вiдродження невеличка книжка, од якоï не тiльки початок нового у* раïнського письменства рахуємо, а1 1 новий етап позначаємо в iсторiï У раïнського народу. Вона, та книясе ка, завершила собою попередню ев люцiю нацiонального життя на раïнi й стала вихiдним пунктом Д дальшоï i, закристалiзувавши 0 ^ дожнiй формi минуле, вона Ра3 тим стала зерном для майбутнь0^^. неï в украïнському письменствi нається той потужний дух сВ1^ 526 Нова лiтература демократизму й людяностi, боротьби заправо людини й нацiï, простування до добра i волi, який озивався i ранiше, але з цього часу зробився вже домiнуючою нотою в нашому пись менствi. То була перелицьована на украïнську мову Енеïда Iвана Котляревського, перший твiр нового письменства, що знайшов широкий вiдгук на Украïнi. Кiнець XVIII — початок X IX ст. це час, коли завершується процес лiквiдацiï будь- яких ознак держав ностi Украïни. Пiсля запровадження крiпацтва, знищення освiти в Украïнi, заборони украïнського Букваря, запрова дження росiйськоï мови в навчаль них закладах, у Києво- Могилянськiй академiï постало тривожне питання: бути чи не бути не лише украïнськiй мовi, лiтературi, культурi, а й самому народовi. Та законний, логiчний хiд iсторiï можна тiльки затримати, а не зупи нити. вропа кiнця X V III ст. уже вiдмовилася вiд мертвоï латини, нацiональна мова кожного народу стає мовою культури, лiтератури. Як справжнiй революцiонер на межi XVIIIXIX ст. у мистецтво вропи прийшов романтизм, естетична програма якого ґрунтувалася на нацiональнiй своєрiдностi, поглибле ному iнтересi до iсторiï, фольклору. Представники напряму не лише ви користовували рiзноманiтнi народно поетичнi образи, сюжети та мотиви, а й самi виступали як збирачi казок, легенд, народних пiсень. Так, видат ний англiйський романтик Вальтер Скотт на початку своєï творчоï дiяль ностi надрукував зiбрання старовин них шотландських балад i легенд Поезiя шотландського народу. У Нiмеччинi брати Якоб та Вiль- гельм Грiмм стали всесвiтньо вiдоми ми завдяки своïм Дитячим i родин ним казкам. Як i захiдноєвропей ськi романтики, украïнськi митцi цiкавилися нацiональною iсторiєю та народною творчiстю. Михайло Мак симович у 20-40-х рр. X IX ст. видає три збiрки украïнських народних пiсень, Iзмаïл Срезневський друкує альманах Запорожская старина. Хоч би як докоряли I. Котляревсько му за бурлескну традицiю, а його ук раïномовна Енеïда теж є вiдгуком на процес глобального нацiонального вiдродження. Першими виявами ро мантизму в науцi були Iсторiя Русiв невiдомого автора, яку 1846 року опублiкував О. Бодянський, Грамматика малороссийського на речия О. Павловського (1818). У Галичинi одночасно виступила Руська трiйця (М. Шашкевич, I. Ва- гилевич, Я. Головацький) iз збiрни ком Русалка Днiстровая (1837), пе рейнятим романтичними iдеями на родностi й словянського братерства. 527 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Зароджувався новий украïнський театр. Першi професiйнi театри зас новано в Харковi, Києвi, Полтавi. На писанi першi украïномовнi пєси На талка Полтавка* I. Котляревського, Сватання на Гончарiвцi* Г. Квiтки- Основяненка. Вiдкритi унiверситети в Харковi (1804), Києвi (1834). У 40-х роках при Киïвському унiверситетi нацiональна iнтелiген цiя, пройнята iдеями словянськоï федерацiï, обєднується в Кирило- Мефодiïвське братство. Микола Кос томаров у Книзi буття украïнського народу проголосив iдейну програму цього братства. Процес становлення новоï ук раïнськоï лiтератури завершується виходом у свiт Кобзаря* Тараса Шевченка 1840 року. Вихiд у свiт Кобзаря* вiдбився широким вiдгомоном у росiйськiй пресi й серед украïнськоï iнтелiгенцiï. Шевченкова книжечка зробилася предметом гарячих дискусiй, похвал критики, а водночас i гострих засте режень щодо украïнськоï мови та рацiï iснування украïнськоï лiтерату ри. Усi критики зiйшлися на одно часному визнаннi поетичного хисту автора Кобзаря. Проте бiльшiсть з них гостро заперечила можливiсть iснування украïнськоï лiтератури, висмiювала украïнську мову та шко дувала, що такий талановитий поет пише бозна по-якому, марнуючи свiй талант. Письменник i перекладач П. Корсаков дав дуже високу оцiнку мистецькоï вартостi творiв нового по ета, якi зробили б честь усякому iменi, кожнiй лiтературi. Ворог нацiонально-культурного розвитку украïнського народу, озброєний вели ким талантом i темпераментом неса мовитий Вiссарiон Бєлiнський* (П. Зайцев) заперечив права украïн ськоï мови на iснування: шкода дивитися, коли й маленькi таланти по-дурному витрачають своï сили, пишучи по-украïнському для ук раïнських селян. Ця дискусiя про ливає свiтло на одну з найважчих проблем украïнського нацiонального вiдродження, бо часто прихильники украïнства пiд впливом таких iдео логiчних виступiв ставали на службу росiйськоï культури. Iмперськими фiлологами стали видатнi люди Ук раïни, вченi, письменники Ф- Про копович, I. Срезневський, М. Го голь… Шевченко ж кинув У лице своïм московським критикам: Спасибi за раду! Теплий кожух, тiльки шкода Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею пiдбите, Вибачайте! Кричiть собi, Я слухать не буду. А в присвятi-заспiвi Дњ , макiв з iронiєю вiдкинув цi заК критикiв: Буде з мене поки живу, I мертвого слова! Т. Шевченко був тiєю особистiстю, що iнтегрувала в собi з максимально можливою повнотою ментальнiсть свого народу. Можливо, як нiхто iнший у той час, Шевченко загострено вiдчував своє украïнство й висловлювався з цього приводу абсолютно однознач но: А на москалiв не вважайте, звертався вiн до украïнських письмен никiв у Передмовi до нездiйсненого видання Кобзаря, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. Поряд з Тарасом Шевченком у 50-60-х рр. украïнську лiтературу збагачують у прозi Марко Вовчок, Анатолiй Свидницький, Олекса Сто роженко, у поезiï Михайло Пет ренко, Вiктор Забiла, Леонiд Глiбов, вген Гребiнка, Степан Руданський, Левко Боровиковський. Майже всi украïнськi митцi, починаючи з Кот ляревського, разом з Шевченком, зазнали впливу сентименталiзму й романтизму, що прийшли iз Заходу. Нова украïнська лiтература при несла новi теми, створила новi обра зи, покликала до життя новi жанри. Немає жодного сумнiву, що великi набутки украïнськоï лiтератури й культури були б набагато вагомiши ми, якби не страхiтливий зашморг Росiйського iмперiалiзму.

Становлення новоÏ лIтератури orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13568