Собор orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13907


Звязок iсторичного минулого з су часнiстю Украïни осмислюється у проблемно-фiлософському романi-по- передженнi Собор (1968). Це лiте ратурна спроба реставрацiï справед ливостi, громадськоï думки, спра вжнього гуманiзму. Доля роману склалася драматич но. Першi рецензiï на твiр були схвальними, але невдовзi його пiдда но нищiвнiй критицi, i роман вилу чили з лiтературного процесу на два десятилiття. У творчостi Олеся Гончара Собор посiдає особливе мiсце, адже одразу пiсля появи вiн опинився в центрi уваги культурноï громадськостi. Са ме в ньому чи не вперше у вiтчиз нянiй лiтературi могутньо й неприхо вано прозвучав заклик до духовного очищення й соборностi, осуд нацiо нального безпамятства, звироднiло го карєризму та браконьєрства. Офi цiйнi кола сприйняли Собор рiзко негативно, бо роман, вiдкидаючи догматизм класових уявлень, ут верджував загальнолюдськi, гуманiс тичнi цiнностi. Подiï вiдбуваються в селищi Зачiплянцi, де живуть металурги, | поряд розмiщено великий мета лургiйний завод: Для нього, для Баглая- молодшого, тут епiцентр життя. Тут чутнiше, нiж будь-де, промовляє до тебе навколишнiй свiт своєю мудрою нiчною тишею. Та мiсце дiï, пiдкреслює автор, не лише ця невеличка мiсцина. На все- планетарну площину виводять твiр роздуми головного героя студента Миколи Баглая про якусь невло виму тривожнiсть свiту, полiгоннiсть його: Що буде з нами? З людьми, з заводами, соборами? Що буде з то бою, рудий молочаю? . У центрi Собору автор ставить долю конкретноï, украïнськоï нацiï та долю духовноï основи в життi суспiльства. Що така генетична па мять народу, його iсторiя, його су часний стан? Такi питання хвилюють письменника, вони надзвичайно ак туальнi й у наш час полiтичноï та ду ховноï нестабiльностi. Отже, основна проблема роману це проблема iсторичноï памятi наро ду. Назва твору i фраза, яка стала вже крилатою: Бережiмо собори на ших душ*, це символ боротьби на роду за збереження свого корiння, духовну чистоту нацiï. Собор це не просто релiгiйна споруда, будiвля з каменю, а передусiм уособлення культури народу та духовноï єдностi поколiнь. Не випадково автор змаль овує цю споруду як живу iстоту У ч РА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА (Вночi собор молодiє. Зморщок часу на ньому не видно…). Безперечно, собор провiдний об раз роману й водночас символ ду ховнi основи. Мовчазно судить собор сучаснiсть з позицiï нацiональноï, iсторичноï памятi. Конфлiкт твору полягає в проти борствi духовностi та iстини з бюро кратiєю i пiдлiстю. Тож персонажi вiдразу дiляться на два табори: тi, хто уособлює свiтлi сили (Микола та Iван Баглаï, Iзот Лобода, лька, Шпачи ха, Ягор Катратий, Вiрунька, Хома Романович, Костя-танкiст) та ду ховнi ренегати (Володька Лобода, бригадир, осквернителi храмiв). Микола Баглай, який безстрашно стає на захист собору, сприймається читачем як масштабна особистiсть, без сумнiвний позитивний герой. Юнак ще може пояснити неминучiсть руй нувань пiд час вiйни, але годi, на йо го думку, виправдати синiв землi, що бездумно нищать ïï духовнi скарби. Промовистий той факт, що Микола зявився на свiт пiд час жорстокого бою, коли земля здригалася вiд страшних вибухiв. Перше, що вiн по бачив у цьому свiтi, то очi заюше ного кровю воïна. Так Микола саме своïм народженням утвердив перемо гу життя над смертю. Вiдтепер це стане метою всього його життя. Складнiше явище у романi Во лодька Лобода. Вiн не смiшний чи не 800 долугий, як часто змальовують нега тивних персонажiв, його розум нап равлено на конкретну мету. Карє ризм той божок, котрому служить Володька. Вiн послiдовно утверджує в життi популярне гасло епохи: Усi засоби прийнятнi для досягнення ме ти. Рiдного батька вiддав у будинок перестарiлих, мотивуючи тим, що так усiм добре й зручнiше. Отже, Во лодька живе так, що назад поверну тися вже не може заважає грiх об раз i жорстокостi. Це образ, що є пе рехiдним мiж справжнiми людьми i людцями, для яких Нема Бога, крiм кодексу! (Обруч, Таратута, Жанна). Протиставлення духовно багатоï особистостi i людини з усiченою мо раллю творча знахiдка Гончара- письменника. Сюжетна лiнiя кохання проходить через долi Миколи Баглая та пле мiнницi Катратого льки (Олени). Для них Любов це як отой Днiп ро, де вiтер i сонце, щоб i на душi в те бе ставало сонячно. Саме любов льки, ïï щирий надсадний крик над тiлом коханого: Люблю ж тебе… Люблю! Люблю! скликає одно сельчан i рятує Миколу вiд реальноï загрози смертi, коли юнак, не заду муючись, кидається боронити собор вiд осквернителiв i мало не гине вiд фiнки виродка. Роман насичений яскравою й нова торською метафоричнiстю. Наскрiз- Нова лiтература На метафора собор у це передусiм пiднесення в н а р о д i його будiвничого ген iя i так е ж зап ер еч ен н я руйнуван- ня, хай там що р уйнується се лянська хата, храм, людське життя чи життя цiлого народу. Собор, мов жива iстота, взаємодiє з людьми й мимохiть виявляє ïхнi пiд свiдомi думки та справжнi почу вання. Перед духовною святинею не можна залишитися нещирим, адже це храм народноï душi, яка уособлює все чисте й величне в загальнолюдсь кому поступовi.

Собор orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13907