<< Главная страница

Розвиток писемностI та лIтератури orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13512


Дослiдники вважають, що за князя Володимира почали виникати школи ученiя книжного , у яких навчали дiтей феодальноï верхiвки, а з часом i менш их людей Русi рiзних наук та iноземних мов. Iз цих шкiл виходили освiченi, здатнi вести державнi спра ви люди, якi могли перекладати рiзноманiтнi церковнi, науковi та ху дожнi твори, найчастiше з грецькоï та латинськоï мов. У Киïвськiй Русi були поширенi два алфавiти: глаголиця та кирилиця. Чимало зробив для освiти князь Ярослав Мудрий. Лiтописець зазначив, що князь Володимир орав освiтню ниву, князь Ярослав Мудрий ïï засiвав, а сучасники мають мож ливiсть збирати врожай книжних знань. Винятковим явищем давньорусь коï культури було, на думку дослiд никiв, лiтописання, що не мало ана логiв у лiтературi середньовiчноï вропи того часу. Основу лiтописання Киïвськоï Русi становить Повiсть временних лiт, укладена Нестором у Києво-Пе черському монастирi близько 1130 року. Повiсть розповiдає, звiдки пi шла Руська земля, хто в Києвi пер ший став князювати й звiдки Руська земля стала б у т и . Джерелом написання цього твору критики називають Бiблiю, вiзан тiйськi хронiки, князiвськi архiви, народнi перекази та легенди. У лiто писi поетично та емоцiйно м овитьс я про подiï в Киïвськiй Русi, с т о с ун к и З iншими державами, походи князiв - народнi звичаï. Iдеться в Повiстi про iсторiю iнш их краïн свiту. Д цiнним у вiдтвореннi хронол подiй. 0 Повiсть временних лiт умi в Лаврентiïвському та Iпатiïвс лiтописних зводах. Лаврентiïвсь* лiтопис зберiгся в єдиному сП у написаному ченцем ЛавреН 1377 роцi. Iпатiïвський лiтопис жить до початку X V ст. Вiн ^д- низку зв о д iв п iв д е н н о р у с ь к о г писання, зокрема Киïвський 1198 року й Галицько-Волинський XIII ст. Близьким до Лаврентiïвського є Радзивилiвський лiтопис, який був укладений на початку X III ст. Iдейно близьким до лiтописiв є лiтературнi твори Слово про закон i благодать митрополита Iларiона, Повчання Володимира Мономаха, Ходiння iгумена Даниïла, Слово о полку Iгоревiм тощо. Бiльшiсть мовознавцiв дотриму ються думки, що схiднi словяни ма ли двi лiтературно-писемнi мови: давньоруську й церковнословянсь ку, а розмовляли спорiдненими про- тоукраïнськими, протобiлоруськи- ми, проторосiйськими, племiнними дiалектами, якi пiзнiше лягли в осно ву нацiональних мов схiдносло вянських народiв. Давньоруська лiтературно-писем на мова мала широку сферу функ цiонування. Вона була мовою дер жавною: нею вели мiжкнязiвське офiцiйне та приватне листування, писали документи-грамоти, робили офiцiйнi написи на речах. Давньо- Руською мовою написане зведення законiв Киïвськоï Русi Руська правда (X I, X III ст.). Давньоруською мовою творилася хУДожня лiтература. У Церковнiй сферi, зокрема у бого служiннi, у Киïвськiй Русi панувала Церковнослов'янська мова. Загаль- новiдомо, що творцем словянського письма (близько 863 р.) був Кирило (до постригу в ченцi Костянтин) та його брат Мефодiй вихiдцi з мiста Солунь (Солонiки в Грецiï). Першi пе реклади богослужбових текстiв здiйснили брати з грецькоï на мову словян околиць цього мiста (ма кедонсько-болгарський дiалект). Старословянська мова зазнала роз квiту, збагатилася граматично й лек сично в Болгарському царствi. У цiй формi вона й перейшла на Русь. Старословянська (пiзнiше цер ковнословянська назва за сферою ïï застосування) мова була багатою, високорозвиненою, ïï визнано в в ропi поряд з латинською й грецькою як знаряддя культури. Ця мова була зрозумiлою й близькою схiдним словянам. Дослiдники вiдзначають, що iсторичнi обставини склалися так, що розквiт церковнословянсь коï писемностi в Киïвськiй Русi роз почався за часiв завоювання Болгарiï Вiзантiєю й найбiльшого розквiту Давньоукраïнськоï держави. Важливим явищем культурного I життя Киïвськоï Русi стала поява лiтератури. Ïï виникнення й розви ток тiсно повязанi з соцiально-еко номiчним, полiтичним та культур ним пiднесенням Русi, поширенням писемностi. Слово про закон i благодать мит рополита Iларiона. ________________ Прадавня лiтература УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Деякi дослiдники вважають, що I одним з найперших i найкращих ху- | дожньо-публiцистичних творiв Киïв ськоï Русi є Слово про закон i благо дать* митрополита Iларiона. Це не лише памятка лiтератури, а й твiр ораторського мистецтва. Уважаєть- ся, що Слово про закон i благодать було виголошене перед представни ками найвищоï киïвськоï знатi на чолi з Ярославом Мудрим у 1037- 1051 рр., очевидно, у Софiйсь кому соборi з нагоди якогось свята. Твiр мiстить три частини. У першiй автор спочатку торкається теми все ленського значення християнства, взаємозвязкiв Старого й Нового за повiтiв, закону й благодатi, а потiм послiдовно розвиває основну iдею про рiвноправнiсть народiв у ду ховному життi. У другiй частинi Слова про закон i благодать автор наголошує на то му, що Русь отримала християнство за власним бажання князя Володи мира. Третя ж частина твору це похвала Володимировi Святославо вичу та продовжувачу його справ Ярославу Мудрому. Слово про закон i благодать мит рополита Iларiона видатний твiр давньоруськоï лiтератури першоï половини XI ст. У ньому втiлено патрiотичну iдею незалежностi Киïвськоï Русi, прославлено ïï ви датних полiтичних та культурних дiячiв Володимира, Ольгу, Ярос лава Мудрого. Дослiдники вважають, що митро политовi Iларiону належать ще кiль ка богословсько- догматичних творiв: Iсповiданiєвiри, М олитва, Сло во к брату столпнику та iншi. Значний iнтерес в iсторiï давньо руськоï лiтератури становить ора торсько-учительська проза, яскрави ми представниками якоï в XII ст. були Климент Смолятич та Кирило Туровський. Климент Смолятич є авто ром декiлькох С лiв , серед яких варто видiлити Послання до смо ленського священика Фоми. Цей твiр написаний в епiстолярному жанрi', автор звинувачує адресата в не вiгластвi та iз запалом вiдстоює своє право на титул фiлософа. У Пос ланнi Климент Смолятич, аргумен туючи свою позицiю, посилається не тiльки на отцiв церкви, а й на Арiсто теля, Гомера, Платона. Це є свiдчен ням того, що освiченi люди Киïвсько Русi були знайомi з творами анти них авторiв. Кирило Туровський — вй датний майстер урочистого кРаС.0 мовства другоï половини XII ст. був церковним дiячем, єпископ МIСТI Туровi (теперiшня Б IЛ О -0 $ $ Популярнiсть йому принесли пов ня, урочистi слова, молитви- ^ I ники Кирила Туровського пис 486 Прадавня лiтература про нього: Златоуст, паче всiх воссi- явший нам на Русi. Перу Кирила Туровського належать Притча о че- ловiческой душi i о т iл i, К Василiю iгумену Печерскому, вiсiм похваль них С лiв, присвячених христи янським святам, близько ЗО молитов i два канони. Твори Кирила Туровсь кого вiдзначаються, на думку крити кiв, натхненнiстю, поетичною схви льованiстю. У них багато реалiстич ного. Наприклад, у притчi про людську душу й тiло (або про слiпця й ку льгавого) гостро викривається дiян ня ростовського єпископа Федора, а можливо й князя Андрiя Боголюб- ського. Притча написана мiж 1160-1169 рр., на злобу дня.

Розвиток писемностI та лIтератури orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13512


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация