<< Главная страница

Роль драматургI&IUML; в укра&IUML;нському лIтературному та культурному життI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13744


Доля украïнського театру така ж складна й терниста, як i доля ук раïнськоï лiтератури та мистецтва взагалi. Старий театр, самобутнiй, набли жений до народу (театр шкiльноï дра ми та трагiкомедiй, театр iнтерлюдiй i вертепу) пережив своï найкращi ча си ще до зародження нового ук раïнського письменства. Зачинателi новоï украïнськоï лiтератури Iван Котляревський, Григорiй Квiтка-Ос- УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА новяненко робили спроби ПОНОВИ ТИ украïнський театр, убираючи дра матичнi твори в сучаснi форми, вико ристовуючи теми iз селянського жит тя, живу народну мову, украïнський колорит, народнi пiснi. Але замалий репертуар i випадковiсть, спорадич нiсть вистав мандрованих украïнсь- ко-росiйсько- польських труп, що мали на метi розважити украïнських маг натiв i догодити ïм, аж нiяк не сприя ли розвитковi украïнського театру. Першi спроби вiдродити нацiо нальний театр зявляються лише в 60- х та 70-х рр. У 1873-1874 рр. Марко Кропивницький з ус пiхом улаштовував украïнськi виста ви в Харковi, а 1876 року створив трупу в Катеринославi. Проте Емсь- кий указ спричинив майже пяти рiчний вимушений антракт у роз витку нацiонального театру. У 1880 роцi пункт Емського указу стосовно заборони украïнських пєс був пере глянутий, унаслiдок чого театральнi вистави та концерти, хоч i з величез ними обмеженнями, але дозволили проводити. Вiсiмдесятi роки на Надднiпрян ськiй Украïнi стали перiодом розквi ту украïнського професiйного театру, справжнiм батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 сiчня 1882року М. Кропивниць кий здiйснив постановку пєси Т. Шевченка НазарСтодоля*. Влас не, саме з цiєï дати й починається лiточислення украïнського профе сiйного театру. Для повноцiнного функцiонування новоствореноï труци потрiбнi були кошти та досвiдчений керiвник. Ним став Михайло Ста- рицький. На утримання трупи вiн ви користав усi грошi з продажу свого маєтку, що дало змогу збiльшити персонал трупи, подвоïти хор, ство рити власний оркестр, пiдвищити платню акторам. Уже восени в лиса- ветградi Старицький створив ук раïнську професiйну трупу, до якоï ввiйшли: Олександра Вiрина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобi- левичi Микола Садовський (теат ральний псевдонiм вiд дiвочого прiзвища матерi), Панас Саксагансь- кий (псевдонiм вiд назви мiсцевоï рiчки Саксагань), Iван Карпенко-Ка- рий, ïхня сестра Марiя Садовська- Барiлоттi, Марiя Заньковецька та iншi самобутнi актори, часто званi корифеями украïнського театру. Трупа М. Старицького мала вели чезний успiх у глядачiв, особливе за хоплення викликала гра М. Кропив ницького та М. Заньковецькоï. Своïм успiхом корифеï мали завдячувати й творчому спiвробiтництву з вiдомими композиторами: П. Нiщинським (ав тором Вечорниць до Назара Сто долi), К. Стеценком, М. Лисенком. Неоцiненними є внески в станов лення театру М. Старицького та д! Яропивницького. Старицький сТупив проти розважальноï ролi те- аТрУ та спотвореного зображення ул а н с ь к о г о мужика як недоумкувато го й пяницi. Саме вiн уперше вивiв у водевiлi на посмiховисько не мужи- а> а панiв. М. Кропивницький у к р а ïн с ь к и й Мольєр був май стром реалiстичноï гри,противником зо в н iш н iх ефектiв, позування, клоу нади. У роботi з акторами Кропив- ницький-режисер вимагав простоти, життєвоï правди, психологiчного розкриття образу. Умови* у яких доводилося працю вати акторам, були жахливими: ук раïнськi трупи не мали своïх по стiйних примiщень i змушенi були вести мандрiвне життя; украïномовнi спектаклi без дозволу губернаторiв та градоначальникiв не мали права на постановку; в один вечiр обовязково треба було зiграти п єсу ще й росiйсь кою мовою, до того ж на стiльки актiв, що й украïнська. Це не лише фiзично й морально виснажувало ак торiв, а й вiдлякувало глядачiв. Негативним явищем було й по стiйне роздроблення театральних ТРУП. Пiд тиском зовнiшнiх обставин 1885 року трупа М. Старицького роз палася на двi частини. На чолi однiєï вшився М. Старицький, на чолi Другоï (з бiльшою частиною кори- I Феïв) став М. Кропивницький, а 1888 РњкУi пiсля нового подiлу, з явилася | ще одна трупа М. Садовського. Iнтерес широкого загалу до украïнсь кого театру викликав до життя безлiч малих труп: у 90-х рр. ïх на лiчували вже близько 30. Нелегкою була доля митцiв ук раïнськоï сцени, ïм доводилося стра ждати та жертвувати собою заради розвитку нацiонального театру. Тяжкi умови працi, боротьба за iсну вання, тривалi судовi процеси пi дiрвали здоровя М. Старицького та призвели до повного банкрутства; Марiя Садовська-Барiлоттi, виснаже на голодом i хворобою, померла на сценi; Iван Карпенко-Карий, вiдбув ши три роки заслання, увесь час пе ребував пiд наглядом полiцiï; Марко Кропивницький пiсля струсу мозку вiд навмисно спущеноï на киïвськiй сценi на нього завiси почав глухнути, а пiд старiсть зовсiм утратив слух. Проте саме наполеглива сподвижни- цька праця видатних режисерiв й ак торiв дала змогу не лише вистояти та утвердитися украïнському театровi, а й вивела його на свiтовий рiвень. Украïнський етнографiчно-побуто- вий театр мав величезний успiх. Мис тецтво ансамблю, органiчний кон такт у виставах слова й пiснi, чудове знання та яскраве вiдтворення народ ного побуту, вiдданiсть принципам iсторичноï правди й народностi ось надбання украïнського нацiонально го театру.

Роль драматургI&IUML; в укра&IUML;нському лIтературному та культурному життI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13744


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация