Рання творчIсть. ШевченковI балади orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13606


Романтичний за своïм свiтосприй няттям, Т. Шевченко не мiг не вико- 546 ристати улюблений жанр романтикiв баладу. Романтики змальовували свiт таким, яким його хотiли бачити У ньому нiби все, як у реальному свiтi, але все те… трохи незвичне. Поети-романтики вiдкрили для се бе океан украïнського фольклору (Г. Клочек) силу-силенну пiсень, казок, переказiв, легенд… вони на магалися залучити ïх у писемну лiте ратуру, адже своєю фантасмаго- рiйнiстю украïнський фольклор був спiвзвучний романтичному свiтоба ченню. Молодий Шевченко блискуче продемонстрував своє вмiння рiзно манiтнi народнi уявлення перетвори ти у художнє явище. М. Гоголь пи сав, що в основi балад таємничi поетичнi перекази i явища, що звору шують i лякають уяву. Причинна. Балада Причинна вiдповiдає вимогам жанру. Сюжет у нiй незвичайний i загадковий, ко лоритно- похмурий. У баладi йдеться про подiï казково-фантастичного ха рактеру. Початкова картина буряноï ночi є, у певному розумiннi, самодос татнiм твором. Реве та стогне Днiпр ш ирокий, Сердитий вiтер завива, Додолу верби гне високi, Горами хвилю пiдiйма. ^ Дванадцять початкових рядкiв ^ лади сьогоднi широко вiдомi як родна пiсня. Та цей фрагмент ви нує важливу функцiю в комп Нова лiт ерат ура цiйнiй структурi всiєï балади. Карти на бурi змiнюється картиною спо кiйноï ночi. В таку добу пiд горою, Бiля того гаю, Що чорнiє над водою, Щось бiле блукає… Це причинна (божевiльна) дiвчина, яка не витримала розлуки з коханим. Роздуми автора над долею сироти теж стали самостiйним тво ром народною пiснею: Така ïï доля… О Боже мiй милий! За що ж ти караєш ïï молоду? Зате, що так щиро вона полюбила Козацькiï очi?.. Прости сироту! Русалки, викликанi мiсяцем i зо рями, пiд тихий плюскiт хвиль вихо дять з води. Танцюючи, спiваючи, вони залоскотали дiвчину. Козак, який усе-таки повертається з далекоï доро ги, з горя теж розлучається з життям. Смерть дiвчини й козака схвилювала все село. Загиблих ховали разом: Посадили над козаком Явiр та калину, А в головах у дiвчини Червону калину. На прикладi балади Причинна переконуємося, що Шевченко ор ганiчно ввiбрав образне мислення свого народу. Слушно про це писала Михайлина Коцюбинська: Шевчен ковi художнi взаємини з народною пiснею… весь час будуються на пе реплетеннi, на взаємодiï двох тен денцiй. З одного боку максимальне наближення до стихiï, духу народноï пiснi, з другого постiйне прагнен ня до ïï перетворення, переосмислен ня, пiдкорення своïм iндивiдуальним художнiм завданням. Мовби працює потужний генератор для переробки поетичноï енергiï фольклору. Ц i двi тенденцiï не є полярними, як може здатися на перший погляд. Навпаки вони взаємозалежнi. Органiчне злиття з духом народноï пiснi дає право поводитися з нею як господар, почуватися в ïï стихiï як вдома*. У шевченкових пейзажах є майже всi найхарактернiшi для народних пiсень деталi: i соловейко, i вишневi садки, i бiлi хати, i темнi гаï, i високi могили в полi… А ле в Шевченка цi характернi знаки украïнського пейзажу набули авторського забарв лення. Говорячи словами I. Франка, увесь той, так сказати, сiк украïнсь ких пiсень народних… перетворений в кипучу кров самого Шевченка, закра шений сильно його iндивiдуальнiстю*. Тополя. Типова балада у кон текстi раннiх романтичних творiв Т. Шевченка. Твiр починається ча рiвною картиною степу: синiє без крає поле, гуляє вiтер, нагинає оди ноку тополю: По дiбровi вiтер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. 547 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Цi рядки є своєрiдним обрамлен ням балади. У мальовничому описi то полi вгадується дiвчина. Настрiй три воги охоплює душу, бо тополя марне зеленiє, одна як сирота, кругом нi билини, тiльки степ та могили. Символiка самотностi розкривається через сприйняття тополi постiйними мандрiвниками степу чумаком та чабаном, ïх роздумами про дерево-си- роту серед безкрайого степу. Сюжет балади традицiйний для ук раïнського фольклору. Чорнобрива дiвчина щиро i вiрно покохала коза ка, але бути разом ïм не судилося. Дiвчина як голубка без голуба за лишилася одна, сиротою, скiнчилась ïï радiсть, стих соловейко в лузi. При чину розлуки з милим автор не нази ває: Пiшов та й загинув. Мину ло два роки, але дiвчина вiрно чекає, сохне вона, як квiточка. Соцiально-побутовий конфлiкт, покладений в основу балади, загост рюється. Мати докладає всiх зусиль, щоб дочка вийшла замiж за багатого. I нiчого, що вiн старий. Але дiвчина не зраджує свого кохання, вона йде навiть проти рiдноï матерi, вiдстою ючи своï права на щастя й любов: Не хочу я панувати, Не пiду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму… Дiвчина пiшла до ворожки, яка пообi цяла ïй за допомогою чарiвного зiлля повернути кохиного. Та, випивш и ча рiв, героïня перетворюється на ТОПОЛЮ Це кульмiнацiя балади. I. Фран0 вказував, що це греко-римський мо тив. У мiфологiï грекiв i римлян бага то творiв про перетворення людей на дерева: Дафна перетворилася на лав рове дерево, втiкаючи вiд Аполлона- Аттiс перетворений на сосну за зраду' Нарцис перетворений на квiтку без запаху за самолюбство; Гелiади пе ретворенi на тополi з великого горя. Такий мотив поширений i в украïнсь ких народних пiснях, де свекруха не любу невiстку перетворює на тополю. Образ тополi в баладi Шевченка символiчний. Гнучка та висока то поля символiзує красу дiвочоï вiр ностi, iдею безсмертя кохання. Утоплена. Порушена в баладi глибока морально-етична проблема ранiше не траплялася в украïнськiй лiтературi. У центрi балади страш ний злочин жiнки, що втратила мате ринськi почуття, занапастила донь ку. Конфлiкт побудований на проти стояннi матерi i доньки. Заздрiсть до молодоï i гарноï дiвчини, гнiв i лють, ненависть i жорстокiсть матерi зроби ли Ганнусине життя нестерпним: Тяжко плакала Ганнуся I не знала, за що, За що мати знущається, Лає, проклинає, Своє дитя без сорома Байстрям нарiкає. 548 Нова лiт ерат ура розв'язка твору трагiчна мати топила доньку й сама загинула ра зом з нею. Конфлiкт твору соцiально зумовлений, адже паразитичне жит- тЯi пияцтво й розпуста привели за можну, молоду й вродливу колись жiнку до морального падiння й ду шевного спустошення. Закоханий у дiвчину рибалонька кучерявий теж пiшов жити в воду*. Елементами таємничостi й суму пройнята заключна частина балади: ставок заклятий, тут не купаються дiвчата, хрестячись, обходять його. Лiтньоï мiсячноï ночi з нього виплива ють троє утопленикiв. Саме цей каз ково-фантастичний елемент створює другий потойбiчний свiт. М. Коцю бинська зауважує: Грань мiж людь ми i русалками в баладах Т. Шевчен ка невелика, дуже умовна. Мати й дочка з Утопленоï, що стали русал ками, i рибалка, що втопився, пiсля смертi поводяться так само, як за життя. Нiчого специфiчного, русал чиного* нема в Ганнусi (хiба те, що во на весь час чеше довгi коси), риба лонька кучерявий такий же закоха ний i соромязливий, мати i за життя була, як вiдьма. Русалка-мати мовчки дивиться на сей бiк, рве на собi коси… *. Образ матерi в цiй баладi рiзко про тилежний до Шевченкових матерiв у багатьох iнших творах; вiн є втiлен им винятково негативних рис злоï жiнки. Злочиннi почуття й дiï матерi зумовленi всiм ïï попереднiм ж ит тям, iсторiєю взаємин з дочкою, i Шевченко щиро вболiває з приводу людськоï моралi, спотвореноï побу том (П. Приходько). Л iле я . За формою балада мо нолог Л iлеï, яка переповiдає iсторiю дiвчини, уже перетвореноï на бiло снiжну квiтку символ гармонiйноï людини, прекрасноï зовнi i внут рiшньо. Героïня балади дочка не щасноï покритки перетворюється на нiжну квiтку лiлею й живе тепер у панських покоях. Л iлея розкриває Королевому Цвiтовi своє життя-мор- дування. З болем та жалем розпо вiдає Лiлея про матiр-покритку, що з туги вяла, проклинаючи спокусни ка, i померла: А мене пан Взяв догодувати. Я виросла, викохалась У бiлих палатах. Я не знала, що байстря я, Щ о його дитина. Пан поïхав десь далеко, А мене покинув. I прокляли його люде, Будинок спалили… А мене, не знаю за що, Убити не вбили. Тiльки довгi моï коси Остригли, накрили Острижену ганчiркою Та ще й реготались. УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА У Словнику символiв читаємо: Найганебнiшим на Украïнi для дiв чини було колишнє насильне обстри гання, яке символiзувало неславу за втрату вiнка цнотливостi. Така дiв чина звалася стрига* або покрит ка*, бо ïй хлопцi за зраду вiдтинали волосся, ïй заборонялося ходити з не покритою головою. Волосся, коса зокрема, були символом незайманос тi, святостi. Для бiльшого прини ження Лiлею покрили ганчiркою*. Укладена в уста головноï героïнi твору безпосередня сумна оповiдь це страждання загубленоï душi, що не розумiє причин людськоï жорсто костi. Народ своïми звичаями карав не лише матiр- покритку, а й невинне дитя-байстря. Не дали дожити Люде вiку. Я умерла Зимою пiд тином. Лiлея не розумiє, чому саме змiни лося ставлення людей до неï, адже во на така сама непорочна й чиста. Ïï хвилює те, що колишня неприязнь до неï обернулася на захоплення. Зимою люде… Боже мiй! В хату не пустили. А весною, мов на диво, На мене дивились. Образ Лiлеï символ цноти, ду шевноï чистоти, невмирущостi люд ського духу й непорочноï краси. Поет порушує в баладi проблеми суспiльноï моралi, взаємин людини i суспiльства, разом зi своєю грпi сР0iНеiп намагається зрозумiти етику нар0д

Рання творчIсть. ШевченковI балади orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13606