ПовнI I короткI форми прикметникIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=12869


У сучаснiй украïнськiй лiтературнiй мовi вживаються переважно повнi прикметники, що мають у всiх формах вiдмiнковi закiнчення: добрий, доброго, доброму, добрим, на доброму. Короткi прикметники виступають у називному i знахiдному вiдмiнках однини чоловiчого роду: зелен, ясен, красен, дрiбен, срiбен, повен, рад, ладен, винен, потрiбен. Бiльшiсть з них якiснi прикмет ники. Коротку форму мають також присвiйнi прикметники iз суфiксами -iв- ( ïв ), -ин- (ïн-): Василiв, Андрiïв, Ганнусин, Софiïн УВАГА! Повнi прикметники змiнюються за родами, чис лами i вiдмiнками, короткi незмiннi. Загальновживаними є повнi фор ми. Короткi форми вживаються пере важно в розмовнiй мовi, поезiï й на роднiй творчостi: Пливе човен води повен (Нар. тв.). I шумить, i гуде, дрiбен дощик iде (Нар. тв.). Та свiти ж ти ïм до рогу, ясен мiсяць угорi (П. Тичи на). Рад би ще раз вiн побачить отаку зиму (В.Сосюра). На доб ранiч, мiй дивен краю (В.Стус). Воiстину прекрасен свiт вночi (. Плужник). Повнi форми прикметникiв бува ють стягненi (добра, добре, доб рi) i нестягненi (добрая, добреє, добрiï). Нестягнену форму можуть мати iменники жiночого i середнього роду в називному та знахiдному вiдмiнку однини та в називному множини. ПОРIВНЯЙТЕ! Стягнена Нестягнена -а (я ), -е (є ), -i ( ï ) -ая (я я ), -еє (єє), -ïï 0 висока, високе, високi високая, високеє, високiï синя, синє, синi синяя, синєє, синiï чиста, чисте, чистi чистая, чистеє, чисти дружня, дружнє, дружнi дружняя, дружнєє, д р уж н iï Грама тика: морфологiя, синтаксис Стягненi форми утворюються вiд нестягнених так: приголосний [/], що був мiж голосними в закiнченнях, зник; два однакових голосних за кiнчення стяглися в один звук: веселаiя * веселаа * весела; темнеiе * темнее * темне. Нестягненi форми прикметникiв уживаються в розмовно-побутовому стилi, фольклорi, а в художнiх тво рах виступають як засiб вираження врочистостi, емоцiйноï пiднесеностi й стилiзацiï пiд народнопiсенну мову: Ой, у святую недiленьку Рано-пораненьку Не сизiï тумани уставали, Не буйнiï вiтри повiвали, Не чорнiï хмари наступали, Не дрiбнiï дощi накрапали, Коли три брати iз города Азова, Iз турецькоï бусурменськоï Великоï неволi утiкали… Нар. те. Зоре моя вечiрняя, Зiйди над горою, Поговорим тихесенько В неволi з тобою. Там матiр добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила. Оживуть степи, озера, I не верстовiï, А вольнiï, широкiï Скрiзь шляхи святiï Простеляться. З те. Т. Шевченка.

ПовнI I короткI форми прикметникIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=12869