<< Главная страница

Павло Тичина orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13846


Тичину в а ж к о вмiстити в рам цi якогось одного напряму чи на вiть школи. Вiн з т их, що сам i творять школи, i з цього погля ду вiн самот нiй, ст оïт ь iзольо вано, п онад напр ям ам и, вiддаю чи данину поет ичну всiм ïм од р е а л iз м у до ф у т у р и зм у .., одинцем верст аю чи свою т вор чу путь. С. ф рем ов Народився Павло Григорович Тичина 27 сiч ня 1891 року в селi Пiски на Чернiгiвщинi в сiм'ï сiльського дяка. Пiсля закiнчення земськоï школи вчився в чернiгiвськiй бурсi, згодом у мiсцевiй духовнiй семiнарiï. Мав чудовий голос i абсолютний слух, що дозволило сiльському хлопцю здобути грунтовну освiту. Там, у Чернiговi, вiн знайомиться з М. Коцюбинським, вiдвiдує лiтературнi суботи* а його домi, читас своï першi вiршi. Друкуватися почав у 1912 роцi. Публiкацiï його поезiй зявляються в журналах Лiтературно-нау ковий вiсник, Рiдний край, Украïнська хата. Наступного року в киïвських перiодичних видан нях публiкується кiлька його оповiдань (На рiках вавилонських, Спокуса, Богословiє). Пiсля закiнчення семiнари молодий письмен ник навчався в Киïвському комерцiйному iнсти тутi, одночасно працював у редакцiях газет i журналiв, згодом в украïнському театрi М. Садовського. У 1923 роцi Тичина переïздить до тодiшньоï столицi Харкова, де працює в журналi Черво ний шлях, багато пише, виявляє схильнiсть до мов: вивчає вiрменську, починає оволодiвати грузинською i тюркськими мовами, стає дiячем Асоцiацiï сходознавства. Вiдомий i як перекла дач творiв О. Пушкiна, . Баратинського, . Блока, М. Тихонова, М. Ушакова, Я. Купали, Я. Коласа, О. Ованесяна, 0 . Туманяна, А. А ко- пяна, I. Чавчавадзе, А. Церетелi та iн. Академiк АН УРСР з 1929 року, вiн у пе редвоєннi та в першi воєннi роки працює дирек- 719 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА тором Iнституту лiтератури АН УРСР, а в 19431948 рр. мiнiстром освiти. Залишив по собi багату поетичну спадщину, що досить iдейна, жанрова та стилiстично неод норiдна: перша збiрка поета Сонячнi кларне ти* (1918), збiрки Замiсть сонетiв i октав, Плуг* (1920), Вiтер з Украïни (1924), Чер нiгiв* (1931), Чуття єдиноï родини (1938), Сталь i нiжнiсть (1941), Перемагать i жить (1942), День настане (1943), I рости, i дiяти (1949), Могутнiсть нам дана (1953), Ми свiдомiсть людства (1957), Зростай, пречу- довний свiте (1960), Срiбноï ночi (1964) та iн. Автор близько пятнадцяти поем, серед яких величезна за обсягом поема-симфонiя Сковоро да, над нею поет працював щонайменше два дцять рокiв. Однак твiр залишився недописаним, опублiковано його вже пiсля смертi поета. Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києвi. Особливостi iндивiдуального сти лю письменника: звернення до вiч них тем, висока культура вiршуван ня, потужне лiричне я символ новоï людини XX ст., поєднання рiзних стильових тенденцiй (симво лiзму, неоромантизму, експресiонiз му, iмпресiонiзму). Незважаючи на певний стильовий синкретизм художнього мислення, саме Павла Тичину вважають най яскравiшим представником сим волiчноï течiï в украïнськiй лiтера турi 20-х рр. XX ст. Трагiзм його творчоï долi, на думку Василя Стуса, це феномен доби. Душа поета про тягом усього життя пiд впливом зовнiшнiх чинникiв зазнає болючих трансформацiй. Перша збiрка Сонячнi кларнети засвiдчила психологiчний стан люди ни, повноï очiкуваноï радостi. То нальнiсть збiрки наскрiзь оптимiс тична. Це дитинство почуттiв, тож чуття панує над осмисленням буття (Не Зевс, не Пан…). Лiричний ге рой пiзнає свiт через музику: Бiжать свiти, дзвенять свiти музичною рiкою. Отже, Всесвiт це веле тенська музична рiка, у якiй злива ються голоси природи й людини. Навiть для iнтимного почуття Ти чина знаходить музичне вираження: Подивилась ясно заспiвали скри пки у моïй душi. Звiдси особливостi мови поезiï: слова позначають, як правило, тiль ки рух, настрiй, музичний тон i бар- возвук. Це перша сфера внутрiшньо го свiту Тичини. Друга сфера порушення гар монiï (цикл Енгармонiйне). Лiрич ний герой зустрiчається вiч-на-вiч iз зовнiшнiм, реальним свiтом. Кос мiчний мелодiйний гомiн набуває драматизму. Цей драматизм поширюється в третiй сферi (поезiï Скорбна ма тiр , Золотий гомiн) Вiн переходить у розпач вiд придушення украïнськоï революцiï, усвiдомлення власноï слабкостi, неможливостi щось змiни ти (По хлiб, Одчиняйте дверi)- Так внутрiшнiй свiт Тичини посту пово еволюцiонує вiд радiсного, iдеа' 720 Нова лiтература лiстичного сприйняття буття, яке бу ло характерним для нього в револю цiйний та перший пореволюцiйний час, до повного розчарування в жорс токому й кривавому свiтi. Ця еволюцiя знайшла творче втi лення в хресному шляху митця вiд апофеозних, безпрецедентних за сти лiстикою i художнiм значенням Сонячних кларнетiв до тенденцiй ноï збiрки Вiтер з Украïни (1924), де вже виразно звучали прорадянськi настроï й традицiйнi для пiзнього Ти чини мотиви боротьби з буржуаз ним нацiоналiзмом. Однак образ природи рiдноï землi для письменника залишається непо рушним. Украïнська природа постає у вiршах Тичини мальовничою, спов неною нiжноï й чуйноï душi. У поезiï Арфами, арфами весна спiвзвучна зi срiбним звучанням му зичного iнструмента: Арфами, арфами золотими, голосними обiзвалися гаï Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квiтами-перлами Закосичена. У цьому новому свiтi втрачено справжнє мiрило добра i зла, бо вони Ще не iснують, адже все тiльки-но Постало з небуття, здiйснилася все свiтня революцiя духу. Журба i ра дiсть майже тотожнi речi, тому що кожна з них виявляє тiльки пере бiльшенi життєвi сили людини. Через це лiричний герой говорить: Смiх буде, плач буде Перламутровий… Важко визначити й внутрiшнiй стан людини, адже все так химерно переплелося: Любая, милая, Чи засмучена ти ходиш, Чи налита щастям вкрай. Трагедiйнiсть лiрики Тичини йде ззовнi, полягає в моральному конф лiктi. Адже революцiя, що зламала непорушний монолiт Росiйськоï iм перiï, для Украïни мала не соцiальне, а нацiональне забарвлення, оживив ши надiï на державнiсть i нацiональ ну незалежнiсть. П. Тичина з радiстю сприйняв нацiональну революцiю. Вiрш Памятi тридцяти* є лiрич ним вiдтворенням трагiзму нацiона льно-визвольних змагань украïнцiв. Присвячений загиблим пiд Кругами украïнським юнакам, якi майже беззбройнi й практично не пiдготов ленi виступили проти добре органiзо ваних комунiстичних загонiв аполо гета московськоï полiтики Муравйова. Тiла молодих героïв тридцять мучнiв-украïнцiв були похованi на Аскольдовiй могилi в Києвi. Для автора важливо закоренити память 721 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА про трагедiю в суспiльнiй свiдомостi, упевнитися, що ця жертва нiколи не буде забута, що вона не була марною, а стала мовчазним дороговказом для наступних поколiнь. Найбiльшим здобутком поезiï Пав ла Тичини перiоду Великоï Вiтчизня ноï вiйни є поема Похорон друга, написана восени 1942 року, коли вiд бувалася битва на Волзi. Невiдомих воïнiв, що помирали в госпiталi вiд ран, уважав поет рiдни ми, близькими друзями, тому вiн i назвав свою поезiю Похорон друга. Поезiя має сюжет. Лiричний ге рой вiрша випадково зустрiчає похо ронну процесiю. Вiн згадує нещодав но загиблого друга Ярослава. Лiрич ний герой пiшов за труною солдата, таким чином вiддаючи шану другу Ярославу, якого поховали без нього десь далеко. Поет розмiрковує про змiни форм життя. Як зазначають дослiдники, Павло Тичина прямо заявляє про без перервне тривання сущого, в океанi якого людське життя лише хвиль ка стрiмкоï рiчки. Вiн не заперечує думки про смертнiсть людини в цьо му космiчному процесi: Усе мiняється, оновлюється, рветься… У той же час людина повинна гiдно прожити свiй вiк, щоб можна було сказати: …Ти славно вiк свiй одробив.

Павло Тичина orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13846


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация