<< Главная страница

Ольга Кобилянська orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13802


На думку Наталки Бiло церкi вець, Ольга Кобилянська нале жить до плеяди тих молодих письменникiв рубежу столiть, що самi створили себе завдя ки наполегливiй i послiдовнiй са моосвiтi, копiткiй працi (не раз у гнiтючих особистих, побуто вих обставинах), активному втручанню в громадське життя. Ольга Юлiанiвна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в мiстечку Гура-Гумора на окраïнi колишньоï Австро- Угорськоï iмперiï (тепер Гура-Гуморулуй, Румунiя) у багатодiтнiй родинi дрiбного урядовця. За тодiшнiми тра дицiями iнтереси жiнки мали обмежуватися кух нею, дiтьми та церквою. Через це та через ма терiальну неспроможнiсть дати освiту всiм дiтям Ольга Кобилянська закiнчила лише чотири кла си народноï школи, якi, за ïï висловом, дали тiльки основу для дальшого розумового роз- вњю. Надзвичайно обдарована вiд природи (мала хист до музики, спiву, малювання; брала Участь у театральних самодiяльних виставах i концертах), Ольга Кобилянська навчається са мотужки, вивчає захiдну європейську лiтерату ру. захоплюється модерними iдеями. Першi тво ри Ольги Кобилянськоï (Гортенза, або Картина з життя однiєï дiвчини, Картина з життя Буко вини, Вона вийшла замiж) написанi нiмець кою мовою. З 1891 року пiсля переïзду до Чернiвцiв молода письменниця глибше оз найомлюється з украïнським лiтературним жит тям. З ранньоï юностi Ольга Кобилянська мрiяла бути украïнською письменницею, однак як невiдповiдну украïнськiй лiтературi й життю сприйняли украïнськi письменники творчiсть Ко билянськоï. Гй закидали фальшивий нiмецький сентименталiзм, занепадництво, на що Леся Укараïнка зауважувала, що вирятувала Коби- лянську Нiмеччина, показала ïй ширший євро пейський свiт, навчила iдей, навчила стилю. Наприкiнцi 80-х на початку 90-х рокiв Коби лянська бере участь у фемiнiстичному русi на Буковинi й у Галичинi. Загалом не схильна до публiчних акцiй, вона навiть виступила з до повiддю в Товариствi руських жiнок у Чернiвцях пiд назвою Дещо про iдею жiночого руху. Фемiнiстичнi погляди Кобилянськоï, ïï новатор ство викликали осуд майже всiх представникiв украïнського красного письменства (за винят ком Лесi Украïнки). Цих двох талановитих пись менниць обєднувала близькiсть свiтоглядних позицiй i вимушена опозицiйнiсть до чоловiчоï лiтературноï елiти. Саме вони зробили спробу зруйнувати панiвну народницьку iдеологiю у сферi культури та принесли в украïнську лiтера туру новiтнi модернi iдеï. Згодом Iван Франко був змушений визнати, що Ольга Кобилянська визначне явище в украïнськiй новiтнiй лiтера турi. ïï першi твори були свiжим подихом повiтря у цiй лiтературi…. Померла письменниця 21 березня 1942 року. Ольга Кобилянська своïми повiстя ми Людина та Царiвна започат кувала новий етап украïнськоï прози. Вона висвiтлювала життя освiченоï 667 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА жiнки, не здатноï миритися з мер кантильнiстю та бездуховнiстю мiщанського середовища. Проза Ко- билянськоï є насамперед психологiч ною та фемiнiстичною. Повiсть Лю дина написана пiд безперечним впливом натхненницi та зачинатель ки фемiнiстичного руху Наталi Кобринськоï i ïй присвячена. Перша редакцiя повiстi (1887) була написа на нiмецькою мовою, Iван Франко ïï вiдхилив. Нова редакцiя твору поба чила свiт лише 1894 року. Головна героïня повiстi Олена Ляуфлер донька цiсарсько-королiвського лiсо вого радника, що мав велике пова жання, великий вплив i великi дохо ди* . З помiж пятьох дiтей (чотирьох доньок i сина) освiту дiстав лише хло пець, хоч не мав до цього анi бажан ня, анi хисту. Доньок виховували в традицiйнiй для того часу манерi. Панi радникова не належала до тих жiнок, котрi супокiйним оком гля дять на доньок, наколи тi беруть книжку до рук i в будню днину та чи танням безбожних любовних дур ниць або й iнших пустих дiл крадуть час Боговi*. Та вiд цього трiйла* во на не змогла вберегти свою середню дочку Олену, яка, начитавшись усi ляких книжок, лякала матiр страш ними словами: соцiалiзм, натуралiзм дарвiнiзм, питання жiноче, питання робiтниче… Пiдтримує Олену лише Стефан Лiєвич молодий медик, що, проживши певний час у Швей- царiï, захопився новими iдеями, зок рема iдеєю емансипацiï жiнок. Вони мали побратися за два роки, пiсля по вернення Лiєвича з практики. Май бутнє несло багато нещ асть. Не сподiвана смерть нареченого (вiн по мер вiд тифу, заразившись пiд час практики в шпиталi) пiдкосила Оле ну. Ïï брат, надiя та сподiвання батькiв, пияцтвом, картярством, бор гами довiв родину до зубожiння. Батька через розтрату доручених гро шей вигнали зi служби, залишивши йому тiльки мiзерну пенсiю. Родина покладає надiю на вигiдний шлюб Олени з К. Проте дiвчина знаходить у собi сили чинити опiр долi. Вона вiдмовляється вiд шлюбу, вважаючи, що подружжя без любовi… це бруднi вiдносини, та бере на себе всi турботи, повязанi з утриманням ро дини. Живучи в нужденному пусто му селi, орендуючи землю в старшоï сестри, Олена дбала про господар ство, залагоджувала всi проблеми, виконувала найважчу роботу. Само губство брата, звiстка про те, що нев довзi землю продадуть, а ïм доведеть ся шукати новий притулок, змушу* ють Олену погодитися на замiжжя з Фельсом, якого вона не кохає, хоч i сподiвається, що любов, наколи по ходить вiд симпатичних осiб, викли кає i в нас настрiй, подiбний до лю бовi…. Вiдтак Олена йде на комп Нова лiтература омiс: заради родини жертвує собою, своïми iдеями та переконаннями. Пiд тiiск о м зовнiш нiх обставин вона по ч и н а є мислити так , я к iнш i. На закид сестри Iрини: Вiн добрий чоловiк, але дуже ограничений, вона заува жує: Ну, так, але все ж таки вiн має д о х о д и ; а головна рiч: вiн добрий чо л о в iк !.. Олена прекрасно усвiдом лює, що чинить насилля над собою, що вiдтепер заж иве лиш е фiзичним життям, тому й просить Iрину: Не буди в менi колиш ньоï людини!. Олена Л яуфлер це тип новоï жiнки, гордоï, незалеж ноï, внутрiш ньо багатоï, iнтелiгентноï, спромож ноï на виклик суспiльству; тип самоï Кобилянськоï. За визначенням Со ломiï Павличко, центральним сюже том повiстi Лю дина, як i всiєï твор чостi Кобилянськоï, є зiткнення ж i ночоï сили й чоловiчоï слабкостi. Сильна, вольова Олена Ляуфлер про тиставлена слабким чоловiкам. Най кращий з-помiж чоловiкiв, Стефан Лiєвич, освiчений, обiзнаний з новiт нiми фiлософськими iдеями, також має своï вади, я к i визнає навiть вона: се був нудний педант, був заздрiс ний, був гарячка i мав ще блуд одiди- чений (спадковий недолiк), про кото- рий довiдавшись, я з жалю та розпу ки мало що не збожеволiла… Його батько збожеволiв з пиття i помер з тњго… а вiн як-небудь i не пив налого- Во >однак пив радо. Позбутися своєï вади Лiєвич мав надiю лиш е за допо моги Олени. Кохаючи його за правду, за те, що був дiйсно цiлою люди ною …. не гнувся, а прямував без- глядно до одного, до праведного, Оле на не вважає на його вади. Недолiки ж iнш их чоловiкiв видаються ïй на багато страшнiш ими. Молодий К., якого всi визнають пишною, слав ною партiєю, дiстає вiд Олени таку характеристику: …вiн чоловiк хо лодний, з вирахуванням, котрий лиш хоче уживати, котрого я становить для нього одинокий свiт… Се егоïст i чоловiк гордий. Думаючи про Фель- са, вона бiльше звертає увагу на його силу та вроду, проте соромиться його усмiху, котрий зраджує, що вiн ог раничений. Слабкими виявляються навiть батько, що пiд тиском горя, злиднiв спивається й втрачає подобу людини, i брат, слабкодухий i безвi льний, пiдвладний усiм вадам, який чинить самогубство через нероздiле- не кохання. Слабке, хворе на абсолю тизм суспiльство виховує й слабких ж iнок, як i замiсть того, щоб обстою вати своï права, рiвнiсть м iж чо ловiком i жiнкою, засуджують Оле ну, ïï просвiченi, здоровi погляди. Важко лишатися Людиною в такому супiльствi пiд тиском патрiархаль ностi, мiщанських традицiй i консер ватизму. Важко не зрадити своïх пе реконань. Недовiра, невпевненiсть у силах, витривалостi Олени не поли- 669 гаає навiть Лiєвича: Я паную над обставинами й тому можу сказати, що вiд мене залежить моя доля. Жiнка, однак, вона тепер полишена на волю долi… Лiкар, єдиний, кому звiри лась Олена, застерiгає: Бiда ломить i залiзо, в ви лиш людина…. В Оленi справдi перемагас людське, жiноче начало: заради родини вона виходить замiж без любовi, проте епiграф до другоï частини, узятий з твору Фрiд- рiха Шпiльгагена Завжди вперед, засвiдчує, що в нiй житиме …любов до свободи i непохитна рiшучiсть не дати нiкому себе поневолити…. Ольга Кобилянська розвиває цю тему в повiстi Царiвна (1895). Найпродуктивнiший перiод твор чостi письменницi припадає на дру гу половину 90-х рокiв XIX перше десятилiття XX ст. Вона публiкує на риси, новели, оповiдання, повiстi. 1902 року з'являється повiсть Зем ля. В ïï основу покладено реальнi продiï братовбивство, що сталася восени 1894 року в селi Димка побли зу Чернiвцiв. Кобилянська свiдчить в автобiографiчному нарисi: Я просто фiзично терпiла пiд зявиськом тих фактiв i коли писала ох, як хвиля ми ридала!.. На прикладi життя, важких трудових буднiв однiєï се лянськоï родини Кобилянська випи сала характернi явища тогочасноï дiйсностi, суспiльнi й родиннi вiдно сини в буковинському селi, посилен УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА______ ________ ня плади землi над селянином-хлiбо- робом, для якого вона стає фатумом поглинає всi думки й почуття, у центрi повiстi образ Iвонiки Федорчу ка типового буковинського селя нина. Iвонiка разом з дружиною Марiйкою виснажливою, наполегли вою, нелюдською працею заробили чималi статки й добре iм я: Вона (земля) пiдпливла наш ою кровю i нашим потом. Кожда грудка, кож- дий ступiнь мож е посвiдчити, як нашi крижi угиналися тяж ко*. У лю бовi, шанi до землi виховав Iвонiка Федорчук i старшого свого сина Михайла. Чесний, добрий, працьо витий М ихайло поваж ає батька й матiр, дбає про землю , господарство. Проте вiн невдовзi має йти до бран ки*, вiдслужити два роки. Страшними постають роки ж овнiрськоï служби. Спокiйний, терпеливий, урiвноваже ний Михайло через кiлька мiсяцiв прагне втекти або ж покiнчити життя самогубством, такою нестерпною видається йому служ ба. Та час минає, до кiнця служби лишається кiлька м iсяцiв, i М ихайло дiстає двомiсячне звiльнення. Вiн кохає Ан- ну панську наймичку чесну и порядну дiвчину, яку поважає кожен у селi. М ихайло з Анною чекають на деньсв. М ихайла Михайлового па трона, щоб попросити батькiвського благословення на шлюб (Анна ва гiтна). М ихайло з Анною усвiдомлю- 670 Нова лiтература iоть, ‘До батьки (особливо М арiйка) навряд чи погодяться на ïхнiй шлюб, адже Анна бiдна найм ичка, не має землi, господарства. Повна протилеж нiсть М ихайловi його молодший брат С ава, що зовсiм не тяжiє до роботи, а знає лиш е руш ницю та полювання. Сава сохне за чорноокою Рахiрою негарною дiв чиною, до того ж близькою родичкою своячкою. Намарнi вмовляння й Iвонiки, i М арiйки, i М ихайла: Сава не полишає Рахiру; зневажає батькiв, нехтує роботою. За непослух батько обiцяє вiддати всю землю Михайловi. Та за той час, що брат був у вiйську, Сава дуже змiнився. Хоч i без велико го бажання, але вiн допомагає по гос подарству, працює в полi. Якщо ко лись вiн заради Р ахiри ладен був тiкати до М олдови, то тепер земля ва бить i його. Слова Рахiри: Як не бу деш мати зем лi, то не зможемо побра тися! З чого нам жити? i штовха ють Саву на братовбивство. Земля, пристасть до збагачення заслiплює й М арiйку. Пiсля см ер тi сина вона не хоче й не може по вiрити, що М ихайло збирався взяти за дружину наймичку й вiдмовляє Аннi навiть у проханнi прихисти ти хоч би одне з ïï новонароджених близнят. Проте предметом дослiдження в Повiстi є не зовнiш нi подiï, не власне Факт братовбивства (адж е вiн не став розвязкою ), а психологiчний аналiз внутрiшнього свiту лю дини, ïï пере ж ивань, почуттiв, а вiдтак д iй i вчинкiв. Ольга Кобилянська, аналi зуючи риси Сави. поступово пiдво дить, обґрунтовує причини злочину. З непереветеною майстернiстю, пси хологiчним чуттям виписанi картини М ихайлового похорону, сцени про щання Анни з коханим. У повiстi ба гато мiстичного: сни, ворож iння, об раз сусiднього л iск а, таєм н ич оï мряки. Деякi деталi пiдсилюють зоб раж ене. На М ихайловi виступає свiжа кров, коли мати вiдмовляється вiрити А ннi. Коли постає питання, хто є вбивцею, свiчка падає й котить ся до нiг Сави. Анна сама таврує Саву братовбивцею, та Марiйка не хоче в це вiрити: втративши одного сина, вона прагне зберегти другого. Ольга Кобилянська показала землю як за грозливу силу, що закрiпачує лю ди ну, стає причиною найстраш нiших трагедiй. Символiчним видається прагнення Анни н П ет ра вiддати си на до школи: Нема йому що до землi привязуватися… вона iн одi самого горя наноегь! За визначенням лiтературознавця Федора Погребеника, повiсть Зем ля це ф iлiгранне м истецьке полотно, що справляє надзвичайно сильне враженння багатим соцiаль ним, морально-етичним i естетичним змiстом.__

Ольга Кобилянська orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13802


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация