Олександр Олесь Олександр Iванович Кандиба 1878-1944 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13818


Олесю не довелося завойовува ти своєï поетичноï слави. Вона сама прийшла до нього на дру гий день пiсля виходу з друку першоï книжки його поезiй. Микола Зеров Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року в с. Крига (Бiлопiлля) на Сумщинi. Батькiвський рiд походив iз чумакiв, материн з крiпакiв. Навчався спочатку в рiдному мiстеч ку, потiм у Дергачiвськiй хлiборобськiй школi на Харкiвщинi, де почав друкувати своï вiршi ук раïнською та росiйською мовами в рукописному журналi Комета. Вирiшальним у творчiй бiо графiï поета став 1903 рiк, коли майбутнiй поет вступив до Харкiвського ветеринарного iнститу ту i йому пощастило побувати на вiдкриттi пам'ятника Iвановi Котляревському, де зустрiвся з Борисом Грiнченком, Михайлом Коцюбинсь ким, Лесею Украïнкою. Та зустрiч справила на поета-початкiвця незабутнє враження й визна чила його подальший творчий шлях, а заборона украïнського слова, знущання з нацiональних символiв, традицiй, культури обурювало й спо нукало до боротьби за права украïнського наро ду i його культури. Становлення Олеся як поета, розквiт i нечуваний злет його творчостi припа дає на буремнi роки Першоï росiйськоï рево люцiï, на яку вiн працював натхненно й са мовiддано, перекладаючи украïнською мовою Варшавянку (Хмари зловiщi нависли над на ми), Марсельєзу (Над залитою кровю зем- УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА лею *), Смiло у ногу рушайте*. Одна за одною з являються й збiрки його поезiй. 1907 року вийшла перша книжка Олеся З журбою радiсть обнялась, що принесла славу молодо му поетовi, згодом вийшли друком новi збiрки (ïх поет позначав римськими цифрами) По езiï. Книга II (1909), Поезiï. Книга III (1911), Драматичнi етюди. Книга IV* (1914), Поезiï. Книга V * (1917). Пiсля революцiï 1917 року Олександр Олесь, зазнавши гiрких розчарувань, опиняється за кордоном (1919). Життя в емiграцiï (Будапешт, Вiдень, Берлiн, Прага) стало трагедiєю для пое та. Настроï пригнiченостi, нудьги й самотностi наповнюють першу його закордонну збiрку вiршiв Чужиною (Вiдень, 1919). Неоднора зово поет поривався повернутися в Украïну, та голодомор 1933 року, арешти й розстрiли ук раïнськоï iнтелiгенцiï стримували його. Останнi роки й днi життя Олеся були потьмаренi фаши стською окупацiєю Праги, важкою хворобою. Та остаточно пiдiтнула поета звiстка про заги бель у фашистському концтаборi Заксенхаузенi сина Олега. Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року, похований на Ольшанському цвин тарi в Празi. Олександр Олесь один з найвиз начнiш их лiрикiв XX ст. Його по езiя, надзвичайно мелодiйна, сповне на загадкових ритмiв, тонiв, завдяки свiж остi поетичних образiв, плав ностi та легкостi вiрша, смiливостi деяких прийомiв розширила тема тичний i стильовий дiапазони ук раïнського художнього слова. Олександр Олесь, нiжний i чутли вий, заглиблений у себе, у внут рiш нiй свiт своïх лiричних героïв, збагатив свiтову лiтературу найяск равiшими перлинами iнтимноï лiри ки. На творчiсть молодого письмен ника мали неабиякий вплив пощуКi} неоромантикiв i символiстiв. Михай ло Гру шевський назвав Олеся най- сильнiшим представником украïнсь кого символiзму, письменнниця Христя Алчевська украïнським Гейне. Сам поет у листi до дружини зазначав: Аж нiяково робиться. Протилежнi по напрямках i лiтера турних тенденцiях про мене пишуть так прихильно, i кожний вважає за свого. У раннiх вiрш ах молодий Олесь виявив себе як поет особистих переживань, але пiзнiшi його твори засвiдчили прагнення митця служи ти своєму народовi, громадським по требам часу й суспiльства. Народну славу поетовi принесли поезiï перiоду революцiï 1905-1907 рр. Революцiй нi символiка та гасла, заклики до бо ротьби, готовнiсть служити народовi усе це звучить на повний голос у творчостi письменника в цей перiод. Биймо у дзвони, кличмо до зброï, Скиньмо з народу гнiтюче ярмо. Хай ми поляжем в кривавому боï, Смертю своєю життя ми дамо: Щастя i долю, Землю i волю, Волю рабам, Рiвнiсть братам! (Пiсня селян) 688 Нова лiтература мiнорною iнтонацiєю, уповiльненим ритмом навiюють особливий на стрiй, сприяють фiлософським розду мам. Яскраво неоромантичним є й протиставлення в поезiях Олеся реа- Назва першоï збiрки Олександра Олеся З журбою радiсть обнялась виявилася пророчою й для його ЛСИТТВОÏ, i творчоï долi. Молодий по ет захоплювався контрастами, бо ротьбою в природi й душi людськiй (щастя-мука , журба-радiсть , смiх мiшма з слiзьми). Р. Ради- шевський зазначає: Журба i радiсть цi два стани людських почуттiв, переживань i настроïв …стали iдейно-емоцiйною домiнантою всiєï Олесевоï творчостi. Вони вiдбивали i суспiльнi контрасти доби, i загально людськi почування: любов i нена висть, окрилення й згасання, надiю й зневiру, страждання й бадьорiсть ду ху. Трагiчне й лiричне злилось тут воєдино; контрасти й антитези, найбiльш притаманнi метафоричнiй поезiï бароко, знайшовши нове жит тя на початку XX ст., нуртували в Олесевих рядках. З журбою радiсть обнялась… В сльозах, як в жемчугах мiй смiх, I з дивним ранком нiч злилась, I як менi розняти ïх?! Життя для Олеся це взаємо- звзок контрастiв й антитез, химерне ïх переплетiння. Поезiя З журбою Радiсть обнялась яскравий зра зок неоромантичноï лiрики. Емоцiй на насиченiсть вiрша, мiсткiсть обра- 31В. риторичнi запитання в поєднаннi 3 Ритмомелодiйними особливостями: льного життя мрiям i сподiванням. Воно лежить в основi художнього свiту iнтимноï й громадянськоï лiри ки поета. Музикальнi, сповненi моцартсь- коï легкостi лiричнi твори Олеся ча рами слова й музики торкаються най- потаємнiших струн людськоï душi. Його поезiï вiддавна привертали ува гу композиторiв, як-от: М. Лисенка (Смiються, плачуть соловï, Айс три, Гроза пройшла… зiтхнули трави), К. Стеценка (Сосна), Я. Степового (Не берiть iз зеленого лугу верби), С. Людкевича (Тай на) та iн. Близько 80 композиторiв поклали на музику Олесевi поезiï, створивши бiльше двох сотень музич них творiв. Справжнє загальнонародне виз нання принiс поетовi вiрш Чари ночi. Це симфонiя звукiв i барв, по роджена красою природи й людських почуттiв; читач сприймає ïï як гiмн юностi, оду коханню. Краса весняноï ночi та найпотаємнiшi почуття люди ни злитi воєдино, гармонiйнi, чистi: Смiються, плачуть соловï I бють пiснями в груди: Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï, Знов молодiсть не буде… 689 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмiлiй, впивайся I серед мрiй i забуття В розкошах закохайся… У цих напрочуд мелодiйних ряд ках вiдбитi епiкурейськi поетовi по гляди на життя (Гори! Життя єди на мить*), а значить, потрiбно отри мувати задоволення, жити заради насолоди, втiшатися, закохуватися, горiти, залишивши на мент єди ний свiй сум, думки i горе. Втi ленню провiдноï думки твору пiдпо рядкованi ритмомелодiйнi й виража льнi засоби: динамiчна ритмiка, окличнi речення, iмперативнiсть вис ловлювання, асонанси, алiтерацiï. Своєрiдною одою коханiй жiнцi є поезiя Любов (О, не дивуйсь, що нiч така блакитна…). У поезiï вiдбитi переживання закоханого юнака, глибокi й щирi, як i саме ко хання. Пейзаж також пiдпорядкова ний розкриттю внутрiшнього свiту лiричного героя: i нiч блакитна, i па хощi квiтiв, i зорi на небi усе живе, усе персонiфiковане, усе роздiляє ко хання юнака й радiє зустрiчi з коха ною. Природа суголосна почуттям юнака: як тiльки кохана пiде бла китна нiч стане хмарною i … хмарна нiч проплаче аж до ранку Дощем рясних невтiшних слiз… Одразу ж пiсля виходу першоï Оле- севоï збiрки дехто з критикiв зараху вав письменника до продовжувачiв традицiй Шевченка. Справдi, Олесь як i Кобзар, ставить своє слово на сторожi рабiв нiмих, бере на себе обо вязок будити сплячих, вести на го ри духовно слiпих i темних, пiдтри мувати слабодухих, без честi осмi яних з калiцтва (Р. Радишевський). Заклик до свободи, нацiонального вiдродження звучить у поезiï Ле бiдь, написанiй 1917 року. Не кори тися, пiдiймати народи, закликати ïх до боротьби, вести за собою у свiт вольний, новий ось завдання по ета. Його зброя поетичне слово. Заклик до поетичного слова бути мечем i сонцем звучить у поезiï Олеся О слово рiдне! Орле скутий. О слово! будь мечем моïм! Нi, сонцем стань! вгорi спинися, Осяй мiй край i розлетися Дощами судними над ним. Поет прекрасно усвiдомлює, що до рога до художнього iдеалу краси та життєвого свободи тернис та й складна. Слово, пiсня має осяяти рiдний край, збудити народ, пiдняти на боротьбу й вести до найвищоï ме ти, найзаповiтнiшоï мрiï вiльного нацiонального розвою. Олександр Олесь вiдомий не лише як лiрик. Його книжка Драматичнi етюди, що побачила свiт 1914 року, стала новаторською. У них ще яск равiше, нiж у лiрицi, Олесь виявив неоромантичну концепцiю. В основi 690 Нова лiтература драматичних етюдiв i поем Олеся ле- йТЬ фольклорно- мiфологiчний ма тер iал . У драматичному етюдi По дорозi в казку автор протиставляє сiру буденщину високим пориванням ЛЮДИНИ. Головний герой, як i легендарний Ланко, намагається вивести юрбу безвольних людей з темного лiсу в напрямi сонячноï краïни. Вiн єдиний може розпiзнати дорогу по червоних маках, що виросли з кровi його попе редникiв. Ще недавно сам слабкий i безвольний, обєкт кпинiв i жартiв натовпу, вiн знаходить у собi сили простувати до омрiяного майбутньо го, проламувати шлях юрбi, вести людей за собою. Та от, за кiлька крокiв до мети, на мить занепадає ду хом, упускає у своє серце сумнiв i втрачає вiру людей у себе й перемогу. Драматичний етюд По дорозi в Казку глибоко алегоричний, сим волiчний твiр. Драматург порушує низку фiлософських, етичних, со цiально-нацiональних проблем, зок рема проблему натовпу й вождя, вi- Ри, нацiонального вiдродження. Ми не можемо встановити мiсце, час, дiï, нацiональнiсть дiйових осiб, якi майже абстрактно узагальненi: Яiн, Юрба, Дiвчина. Проте нi в кого не виникає сумнiвiв, що йдеться про сУчасну авторовi дiйснiсть. Деякi з критикiв уважають фiнал 11 сси песимiстичним, але ж браму до омрiяноï Казки таки вiдчинено. I зро бив це маленький хлопчик символ нового поколiння, за яким майбутнє. Олесь створив дивну казку й сам вi рив, що народ прокинеться вiд вiко вого сну, а рiдний край буде звiльне ний. Утiм, поет розглядає й ще одну важливу проблему: вождь, пророк, поводир не має права на зневiру, на сумнiви, бо веде за собою людей. Йо му гнiвно дорiкає за це Дiвчина: Устань i вислухай мене. Я, може, цього бiльш нiколи вже казать не ста ну… Ти вiв юрбу… Ти розривав кущi терновi. Ти зламував дуби столiтнi, ти з левами поводивсь, як iз псами. Ти вiв нас в свiтлу Казку. Ти нам про рокував, i ми в словах твоïх пророчих у той же впевнювались день, ти був найдужчий вiд усiх… Я йду на зустрiч сестрам i братам. Вони вiта ють ранок. Ранок! Ти засвiтив його i сам безсило погасаєш! Олесь-митець, Олесь-громадянин також iнодi вагався й утрачав вiру. Влучно пiдмiтив М. Жулинський: …як часто митець розпинає себе на хрестi сумнiвiв i розчарувань! Дiйс нiсть повсякчасно вносила дисгар монiю i в його особисте життя, i в тi вимрiюванi, сповiдуванi iдеали, в iмя здобуття яких вiн творив i жив. Проте в двобоï з жорстокою ре альнiстю Олександр Олесь здобув-та- ки перемогу, премогла його вiра. Так, поет не повернувся з емiграцiï 691 додому, бо спиняли вiдомостi про го лодомор, переслiдування та вини щення iнтелiгенцiï; вiн не дожив до вiльноï незалежноï Украïни. Однак вiн став одним з тих, хто торував до рогу в майбутнє, завдяки кому Казка наблизилася до нас.

Олександр Олесь Олександр Iванович Кандиба 1878-1944 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13818