Олесь Гончар Олександр Терентiйович Гончар 1918-1995 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13904


Гончар художник свiтла, його дослiдник, зображувач i поет. Закохано й уважно простежує вiн променi, що пронизують люд ськi iстоти, що оживлюють при роду, що ринуть крiзь космос. М. Бажан Народився Олесь Гончар у 1918 роцi. Дитин ство минало в родинi дiдуся та бабусi на Полтав щинi (мати майбутнього письменника померла тодi, коли йому було всього 3 роки). Згодом навчався в Харкiвському технiкумi журналiстики, працював у пресi, а з 1938 року здо буває вищу освiту в Харкiвському унiверситетi. Навчання обриває вiйна. Воєннi умови (на фронтi Гончар був старшим сержантом, старши ною мiнометноï батареï) були не дуже сприятли вими для творчостi. Але й за таких нелегких обставин вiн не розлучався з олiвцем та блокно том. Вiршi, що народжувалися в перервах мiж боями, сам письменник назве згодом конспек тами почуттiв, поетичними чернетками ДЛЯ майбутнiх творiв. Так ще з фронтових шляхiв ведуть свiй поча ток сюжети майбутнiх творiв. По вiйнi Гончар пи ше епiчнi полотна, що свiдчать про непересiчну глибину й зрiлiсть його письменницького талан ту Прапороносцi, Земля гуде, Людина i зброя та своєрiдне iдейне ïх продовження, втiлене у Циклонi, Тронцi, Соборi-) Був знаним лiтературознавцем, культуро*10 гом, критиком, небайдуже ставився до тИХ Нова лiтература полiтичних процесiв, що вiдбувалися в сус пiльствi. Його пристрасний, схвильований голос на повну силу зазвучав з трибун рiзноманiтних демократичних зïздiв в останнi роки життя. Це було своєрiдним благословенням землякам побудувати омрiяну сотнями поколiнь поперед никiв незалежну державу, вибороти собi право гiдно називатися нацiєю. Тому так боляче була сприйнята украïнським народом його смерть 16 липня 1995 року. Починаючи вiд шiстдесятих рокiв, Олесь Гончар став однiєю з опор ук раïнського нацiонального вiдроджен ня. З його стiйкостi черпають стiй кiсть iнш i, з його вiри змiцнюють вiру власну. Новела Модри Камень (1946) найромантичнiша з- помiж творiв . Гончара. Кохання радянського юнака i словацькоï дiвчини Терези виникло завдяки вiйнi та водночас усупереч ïй. Вiйна це завжди смерть, стверджує письменник. Тож святе почуття завершується трагiчно Тереза гине. Однак ïï образ живе в мареннях коханого. Розповiдь ведеться вiд iменi лiрич ного героя вояка, палко закохано го в дiвчину, тепер уже мертву, хоч саме про це читач довiдується лише наприкiнцi оповiдання. Юнак воскре шає в памятi всi подiï i час мовби зу пиняється перед таємницею кохання. Прославлення краси життя пов нiстю заперечує iснування смертi чи навiть згадки про неï. Як у кожному романтичному творi, жахливу дiйс нiсть герой намагається у своïй уявi замiнити мрiєю, реальне бажаним. Певним чином перегукується з цим твором сюжет пiзнiшоï новели За мить щастя (1964), де письмен ник спромiгся показати красу i силу людського почуття, сягнувши висо кого рiвня художностi. Зустрiч на жнивяному полi арти лериста Сашка Дiденка та мадярки Лори (Лариси ) спричинила раптовий спалах пристрастi. Вiдкинено земнi умовностi й застороги. Шалена прис трасть кохання, що його пережива ють героï, є невiдємною часткою жнивяного пейзажу, i Лоринi очi бу ли повнi щасливого пяного сонця. Свято душi, що його пережили за коханi, несподiвано переривається появою ïï чоловiка: чорне обличчя*, божевiльна каламуть в очах, гост рий серп у руцi. Захищаючи кохану, Сашко вбиває суперника. На цьому закiнчується безтурботнiсть i легкiсть сюжету, що була повязана iз закiнченням вiйни. Зрозумiло, що хлопець має розплати тися за мить щастя його будуть су дити. По-жiночому iнтуïтивно передчу ває трагiчну розвязку Лариса. Вона вже не безтурботна й весела, а нiби без помiчна жертва обставин змуче на, перестраждала жiнка з темним про валлям очей, що горять, як у хвороï. Сашко ж ще перебуває в полонi щасливоï митi, живе в мрiях про ко- 797 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА хану. Та романтичнi уявлення про свiт у зрiлого Гончара поступаються реалiстичним досвiд, час розста вив крапки над i. Його герой ос лiплений коханням, тож не передчу ває небезпеки. Вiйськовий трибунал з огляду на розголос, який отримала справа, не переймається почуттям юнака i виносить смертний вирок. Описуючи переживання молодоï людини, яка так дорого платить за мить щастя, автор навiть створює умовну ситуацiю Сашка помилува но й закоханi серця обєдналися. Проте твiр має суто реалiстичне за вершення. Трилогiя Прапороносцi. Скла дається з трьох частин: Аль пи (1946), Голубий Дунай (1947), Злата Прага (1948). На тлi тодiшньоï прози про людину на вiйнi твiр вирiзнявся не лише пое тичною пiднесенiстю, а й був насиче ний тiєю життєвою правдою, яка бу ла вiдома тiльки безпосередньому учасниковi вiдтворених подiй. Глибо ко й мiстко патрiотичну iдею в iсто ричному ïï сенсi втiлюють епiграфи зi Слова про Iгорiв похiд, якими роз починається кожна частина трилогiï. Художнє трактування краси вiр ностi, щирих людських почуттiв та мотиву звiльнення людини розгор тається в текстi твору в перспективi. Так, про вiдданiсть у романi спочатку говориться як про вiрнiсть коханiй 798 (чи коханому), але поступово ця тема набуває ширшого звучання як вiрнiсть товариству, Вiтчизнi, прин ципам людяностi. Такий же еволюцiйний шлях проходить у трилогiï iдея вiльноï лю дини. Для автора безцiнна свобода кожноï людини незалежно вiд нацiо нальностi, релiгiйноï належностi, прапора, пiд яким вона виступає. Антитезою волi у творi є вiйна, смерть. Тому автор не полишає воєн ну тематику, вона знаходить вiдлун ня в кожному романi. Жахливi вбив ства мають повторитися. Навiть ги нучи, пише Богдан, герой роману Людина i зброя (1960), вiрити мем, що це був останнiй кошмар на землi. Не випадково центральнi постатi твору це вчорашнi студенти-iсто- рики, яким доводиться виявляти свiй стоïцизм не тiльки в протисто яннi фашистському оточенню, а й то гочасному тоталiтарному режимовi, ïх не полишає i тривога, що зла на землi не менше, мiра дикунства серед людей з роками навiть зростає. Поступово утверджується думка, що людина в цивiлiзованому XX ст. є трагiчно самотньою. Автор про тиставляє самотностi єдину силу, здатну з нею боротися, любов. Во на рятує й конкретну людину, i СВ1Т вiд воєнного божевiлля, бо є продов женням людського життя у свiтi ДУ Нова лiтература ховному. Олесь Гончар робить ставку на красу та вiрнiсть людських сто сункiв i не помиляється це сила не переможна.

Олесь Гончар Олександр Терентiйович Гончар 1918-1995 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13904