<< Главная страница

Огляд розвитку лIтературних напрямIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13937


Акмеïзм (вiд грецького акте вершина чогось) модернiстська течiя в росiйськiй лiтературi, що обєднала М. Гумiльова, А. Ахмато- ву, О. Мандельштама та iн. Поезiя акмеïстiв переповнена рiз номанiтними асоцiацiями, перегуком з культурними епохами минулого. Бароко (вiд iталiйського Ьагоссо вигадливий, химерний) художнiй стиль i напрям, що панував у євро пейському мистецтвi наприкiнцi XVI- у XVIII ст. Найхарактернiшi ознаки барокового вияву пiдкреслена урочистiсть, пишнiсть, примхли вiсть, мальовничiсть (контрастнiсть свiтла й тiнi), динамiчнiсть компо зицiï, декоративнiсть. Усе було роз раховане на те, щоб вразити уяву, викликати здивування. Поняття зя вилося в мистецтвознавствi для озна чення в малярствi, архiтектурi й му зицi, а з 20-х рр. XX ст. цей термiн було перенесено й на лiтературу. Складна метафоричнiсть як основна Риса стилю, алегоризм образiв, праг нення вразити читача, оволодiти йо го почуттям i свiдомiстю, а звiдси схильнiсть до пишного й барвистого Декору специфiчнi особливостi ЦIÏ I лiтератури. Найяскравiшими пред ставниками бароко в словесному мис тецтвi стали: в Iспанiï Гонго- ра-i-Арготе, П. Кальдерон де ла Бар ка; в Iталiï Т. Тассо i Д. Марiно, Д. Базiле; в Англiï Дж. Донн. В украïнськiй лiтературi в цьому стилi написано поезiю Лазаря Барановича, Iвана Величковського, Григорiя Ско вороди. У прозi полемiко-бого- словськi трактати I. Галятовського. Риси бароко притаманнi лiтописам Григорiя Грабянки, Самiйла Величка та iншим творам. Дадаïзм (вiд французького da daпsme, вiд dada деревяний коник) авангардистська лiтературно-мис тецька течiя, прихильники якоï стве рджують алогiзм як основу творчо стi. Спираючись на алогiзм, безглуз дий набiр слiв та звукiв, дадаïсти створюють свiй специфiчний свiт свiт словотворчих трюкiв, гри, мiстифiкацiï. Екзистенцiалiзм (вiд латинського existetia iснування) течiя в лiте ратурi, що виникла у Францiï напере доднi Другоï свiтовоï вiйни. Пред ставники цiєï течiï зосереджують свою увагу на iснуваннi людини, що є осо бистiстю, вилученою з будь-яких сис тем (релiгiйних, полiтичних, соцi альних). Саме iснування людини наодинцi з буттям є, на думку ек зистенцiалiстiв, єдиною достовiрною реальнiстю. У захистi свободи та са- УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА мостiйностi людськоï особистостi, що iснує в епоху тоталiтаризму й дегу манiзацiï, полягає справжнiй, не абстрактний гуманiзм екзистенцiа лiстiв (А. Камю, Ж.-П. Сартр, В. Пiдмогильний). Еклектика, еклектизм (вiд грець кого e k le k tik o s т ой, що вибирає) у широкому значеннi поєднання в од ному вченнi рiзнорiдних, органiчно несумiсних елементiв, змiшування суперечливих iдей, оцiнок, теорiй. Експресiонiзм (вiд латинського expressio в и р а ж е н н я ) напрям у лiтературi та мистецтвi, який покли каний не зображати дiйснiсть, а ви ражати ïï сутнiсть. Експресiонiсти сприймають свiт нервово й трагiчно, вони користуються засобами пiдви щеноï виразностi. Риси експресiо нiстськоï поетики: свiдома деформа цiя картин дiйсностi, тяжiння до абстрактного узагальнення, загостре ноï емоцiйностi, гротеску, фантасти ки (Й. Бехер, Ф. Кафка, Е. Тол- лер, Лесь Курбас, М. Хвильовий, О. Довженко). Iмажизм (вiд англiйського iт а- g is m , вiд im ag e образ) школа в англiйськiй та американськiй по езiях 1910-х pp. Iмажисти нама гаються вiдтворити не саму ре альнiсть, а переживання, вражен ня, як i виникають асоцiативно. Звiдси й тематика ïхнiх творiв: природа, предмети, ефемернi по чуття та емоцiï (Т.-. Гюм, Т. Елiот, Д. Лоуренс). Iмажинiзм (вiд французького im a ge образ) напрям, що передусiм заперечує ф у т у р и зм . Поети-iма- жинiсти проголошують необхiднiсть звiльнити слово з тюрми змiсту. Музика композиторам, iдеï фi лософам, полiтичнi питання еко номiстам, а поетам образи i тiльки образи, проголошується в iмажи нiстськiй декларацiï. Риси iмажи нiзму тiєю чи iншою мiрою властивi творчостi В. Ш ершневича, С. се- нiна, В. Сосюри, Б.-I. Антонича. Iмпресiонiзм (вiд французького impressionisme, вiд impressios вра ження) художнiй метод, що ґрун тується на принципi безпосередньоï фiксацiï вражень, спостережень. Ос новний стильовий принцип iмпресiо нiзму зображення не самого пред мета, а враження вiд нього (П. Вер- лен, М. Пруст, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, Г. Косинка). Класицизм (вiд латинського classi- cus взiрцевий, зразковий) ху дожнiй стиль i напрям у європейсь кому мистецтвi XVII — поч. XIX ст. Однiєю з найважливiших його рис бу ло звернення до античного мистецтва як до iдеального естетичного етало на. Крiм орiєнтацiï на античнiсть, для класицизму характерний також рацiоналiзм, прагнення побудувати мистецтво на основi розуму, порвати 818 з релiгiйною схоластикою. Естетика класицизму, що спиралася на погля ди Арiстотеля, чiтко розмежовувала жанри, якi подiлялися на високi (трагедiя, епопея, ода) й низькi (комедiя, сатира, байка). Кожен жанр мав суворi межi й чiткi фор мальнi ознаки; не дозволялося змi шувати трагiчне й комiчне, героïчне й буденне. Провiдним жанром була трагедiя. Естетика класицизму ви магала також дотримання трьох єдностей: мiсця, часу i дiï. Представники класицизму проти ставили бароковiй пишностi й химер ностi сувору композицiю, яснiсть i точнiсть мови. У XVIII ст. класицизм став яви щем загальноєвропейським. Крiм П. Корнеля та Ж . Расiна, видатними представниками французького класи цизму були Ж .-Б. Мольєр, Н. Буало, Ж. Лафонтен; нiмецького Дж. Ад- Дiсон, iталiйського В. Альфєрi; росiйського О. Сумароков, М. Ло- моносов, Д. Фонвiзiн, Г. Державiн. Риси класицизму в украïнськiй лiтературi виявляються в шкiльних пiïтиках XVIII ст., у шкiльнiй лiтературi, у трагiкомедiï Ф. Проко- повича Володимир та iн. творах. Класицизм охопив в Украïнi обмеже ну кiлькiсть жанрiв, головним чином тих, що вважалися в теорiï класициз му низькими, зокрема бурлеск. Шедевром украïнського класицизму стає героïко-комiчна поема Iвана Котляревського Енеïда твiр бур лескний i травестiйний. Поширюєть ся травестiйна ода (I. Котляревсь кий, П. Гулак- Артемовський) i бай ка. Низькi класицистичнi ясанри превалюють i в драматургiï (Мос- каль-чарiвник i Наталка Полтав ка I. Котляревського, Сватання на Гончарiвцi та Шельменко-ден- щик Г. Квiтки- Основяненка). Лiтературний процес посту пальний розвиток свiтовоï лiтерату ри, зумовлений соцiально-економiч ними причинами й внутрiшнiми за кономiрностями руху мистецтва в часi та просторi. Лiтературний напрям iдейно-ес- тетична спiльнiсть письменникiв у певний перiод часу, що виявляється у своєрiдному синтезi художнього ме тоду та iндивiдуального стилю. Модернiзм (вiд французького mod ernisme, вiд moderne новiтнiй, су часний) термiн, що позначає су купнiсть лiтературних напрямiв XX ст., яким притаманна форма, творчiсть, експериментаторство, тя жiння до умовних засобiв, антиреалi- стична спрямованiсть. Новизна ра зом з антитрадицiоналiзмом є визна чальними рисами модернiзму. Лiтературнi напрями модернiзму: iмажизм та футуризм, акмеïзм та екс пресiонiзм, сюрреалiзм, театр абсур ду, дадаïзм та новий роман* i та iн. _________ _______ Лiтературознавство 819 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Модернiзм утверджує перевагу фор ми над змiстом. Нерiдко модернiсти руйнують традицiйнi конструктивнi елементи твору. ïхнiм творам може бракувати сюжету й композицiï, ху дожнього часу та простору, персо нажiв i дiï. Модернiсти послуговують ся модернiстськими прийомами (монтаж, потiк свiдомостi, асоцiа тивнiсть), умовними засобами (гро теск, парабола, фантастика, алегорiя), вдаються до мiфологiчних образiв. Натуралiзм (вiд французького nat uralisme, вiд латинського natura природа) лiтературний напрям, що утверджується у французькiй лiтера турi в останню третину XIX ст. Характеризується прагненням до фо тографiчного й безпристрасного вiд творення дiйсностi й фатальною бiологiчною та соцiальною зумов ленiстю людськоï долi й поведiнки. Термiн натуралiзм належить Емi- лю Золя: у передмовi до другого ви дання свого роману Тереза Ракен (1868) вiн уперше зараховує себе до письменникiв- натуралiстiв. Е. Золя є також основним теорети ком напряму. Життя людини у творах натуралiстiв це життя на самперед бiологiчного органiзму. У натуралiстiв характер людини зумов лений ïï фiзiологiчною природою, бiологiчними законами, спадковiс тю. Показовою в цьому планi є творчiсть В. Винниченка. Для видат ного украïнського письменника не iснувало заборонених тем. Бiоло гiчнi та сексопатологiчнi мотиви зобра жено в романах Чеснiсть з собою Записки Кирпатого Мефiстофеля у драмах Пригвожденнi, Базар Грiх. Так, саме погана спад ковiсть, зображена в пєсi Пригво жденнi, пiдштовхує Родiона, який страждає вiд успадкованоï психiчноï хвороби та не бажає плодити дегене ратiв, до самогубства. Новий роман назва школи, яка склалася в серединi 50-х рр. у Францiï (Наталi Саррот, Мiшель Бю- тор, Клод Морiак, Клод Сiмон). Ново- романтики оголосили традицiйний старий роман рутинним явищем у сучасному мистецтвi. Вiдштовхую чись вiд традицiйних форм, вони прагнуть до оновлення, реформуван ня роману, смiливого експерименту. Постмодернiзм мистецький нап рям останньоï третини XX ст., суть якого полягає в стираннi граней мiж високим мистецтвом i кiтчем, у пере оцiнюваннi традицiй авангардизму та модернiзму, у визнаннi прогресу лише у виглядi неспростовноï iлюзiï. Для постмодернiзму характерна iро нiя (там, де модернiсти плачуть, постмодернiсти смiю ться), гра у текст текст у текстi, змiшування непоєднуваних стилiв, закодованiсть тексту. Представники напряму вва жають, що головне для лiтератури не 820 Лiтературознавство що, а як сказати. Для словесно- стильового викладу постмодернiстсь- коï прози характерний потiк свiдо мостi. Термiн постмодернiзм за стосовувався в 1950-х i 1960-х рр. у працях лiтературознавцiв Iрвiна Гава, Гаррi Левiна та Iгаба Гассана, а в 1970-х i в 1980-х вiн поширився в ку льтурологiчнiй дискусiï краïн Заходу. Постмодернiстський бум в ук раïнськiй лiтературi припав на кi нець 80-х-90-тi рр. XX ст. i повяза ний з iменами Юрiя Андруховича, Оксани Забужко, вгена Пашковсь- кого, Богдана Ж олдака, Вячеслава Ведмедя. Поети Бу-Ба-Бу своïм унiверсальним, але життєрадiсним скепсисом, своïми формальними iграми показують нам проект пост- модернiзацiï. Постмодернiзм учить бути скепти ками щодо авторитетностi будь-яких взiрцiв та пояснювальних систем i бiльш чутливими до своєрiдностi й iндивiдуальностi кожноï культурноï формацiï. Просвiтницький реалiзм. Реалiзм XIX ст. за радянських часiв прийня то було називати критичним. Термiн критичний реалiзм нале жить М. Горькому, який запронував його для розмежування лiтератури дореволюцiйноï доби та пiслярево лю цiйноï (соцiалiстичний ре алiзм). Однак термiн цей аж нiяк не вiдбиває всiєï складностi напряму, та й критичний елемент притаманний творам усiх часiв i лiтературних напрямiв. Реалiстичний напрям виник знач ною мiрою як заперечення художнiх принципiв романтизму. Як зазначає дослiдник Б. Реïзов, … це була реак цiя проти байронiзму 30-х рр., проти титанiчних героïв i героïнь, проти шаленоï лiтератури, проти iсто ричних тем у романi й драмi, проти символiчноï драми й сентименталь- но-фiлософськоï лiрики. Вже стис лий перелiк розбiжностей мiж двома напрямами дає уявлення про основнi риси реалiзму. Якщо романтизм ак центував увагу на уявному, вiдiрва ному вiд дiйсностi свiтi, то реалiзм са ме дiйснiсть робить головним предме том свого зображення. Романтизм здебiльшого переносить дiю своïх творiв у минуле, в екзотичнi краïни, реалiзм зображає сучасне йому життя. Романтизм змальовує винят кового, титанiчного, таємничого героя, реалiзм маленьку люди ну, життєподiбного героя. Формула романтизму: Незвичайний герой у незвичайних обставинах, формула реалiзму: Типовий герой у типових обставинах. Багато видатних реалiстiв подару вало свiтовi XX ст. Твори французiв А. Франса, Р. Ролана, англiйцiв Дж. Голсуорсi, Б. Шоу та Г. Грiна, нiмецьких письменникiв братiв 821 УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Т. i Г. Маннiв, Е.-М. Ремарка, аме риканцiв Т. Драйзера, Е. Хемiнгуея, В. Фолкнера, росiян I. Бунiна, О. Купрiна, М. Булгакова, А. Плато нова назавжди ввiйшли до скарбницi свiтовоï лiтератури. У розвиток ре алiзму XX ст. вагомий внесок зроби ли украïнськi письменники С. Ва сильченко, О. Кобилянська, О. Гон чар, П. Загребельний, М. Стельмах, В. Винниченко, У. Самчук, . Дрозд, М. Хвильовий, I. Багряний. Особливiстю реалiстичноï лiтерату ри XX ст. є ïï вiдкритiсть. Реалiзм XX ст., на вiдмiну вiд реалiзму XIX ст., не протистоïть iншим лiтературним напрямам, а взаємодiє з ними. Скажiмо, стовпiв модернiстськоï лiтератури Франца Кафку й Марселя Пруста деякi дослiдники зарахову ють до реалiстiв, а творчiсть В. Фолк нера, Е. Хемiнгуея, Т. Манна, О. Ко бил янськоï, М. Кулiша розглядають подекуди як модернiстську. Творча взаємодiя реалiстичних i нереалiстичних елементiв та форм одна з головних ознак лiтератур ного процесу XX ст. Реалiзм (вiд французького rйal isme, вiд англiйського realism, вiд ла тинського realis iстотний, дiй сний) лiтературний напрям, який характеризується правдивим i все бiчним вiдображенням дiйсностi на основi типiзацiï життєвих явищ. Перший, хто почав говорити про ре- I алiзм у лiтературi в новий час, був I Д. Дiдро. XIX ст. дало свiтовiй лiте ратурi таких видатних письмен- никiв- реалiстiв, як Стендаль, П. Ме- рiме, О. Бальзак, Г. Флобер у Францiï; Ч. Дiккенс, У. Теккерей Г. Гардi, Ш. Бронте в Англiï; О. Пушкiн, М. Некрасов, I. Гонча ров, I. Тургенев, Ф. Достоєвський, О. Островський, JI. Толстой, А. Че хов у Росiï. Серед украïнських ре алiстiв пiзнiй Т. Шевченко, Марко Вовчок, I. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, С. Руданський, I. Франко, М. Коцюбинський. У системi художньоï культури тiєï чи iншоï епохи реалiзм взаємодiє з iншими напрямами та методами. Ре алiстичнi елементи присутнi вже в античнiй лiтературi, коли вона ще далека вiд створення послiдовно ре алiстичноï картини свiту. Романтизм (вiд французького romantisme) утверджується на ру бежi XVIII-XIX ст. в європейському мистецтвi й лiтературi зокрема. Сам термiн походить вiд слова роман, тобто включає в себе особливе значен ня художньоï вигадки, уяви (як у книжцi (романi), а не в життi). Для цього напряму в письменствi харак тернi бурхливi почуття, що долають будь-якi перешкоди, гiперболiзацiя ïх (перебiльшення), незвичайнiсть в обставинах, характерах, зовнiшнос тi героя. Персонажi героïчно змага- 822 ються з природними стихiями або жахливими людськими злочинами. Так, Чайльд-Гарольд Дж. Байро- на, страждаючи вiд недосконалостi свiту, сповнений свiтовоï туги, блукає серед скель. Вiн протистоïть суспiльству, яке мириться зi злом. Героï Шевченкових Гайдамакiв, що борються проти поневолення рiд ного краю, теж романтичнi. Перед нами яскравий зразок гiперболiзацiï: гайдамаки в кровi ставили столи, Ярема Галайда ворогiв по три, по чотири так i кладе, трагедiя ґонти розгортається на тлi страшного по жарища i т. iн. Романтичний образ борця за свобо ду, незвичайний герой у незвичай них обставинах типовий для ро мантикiв образ, характернi риси якого втiлили О. Пушкiн, М. Лєрмон тов, А. Мiцкевич, Г. Гейне, В. Гюго, А. Метлинський, П. Кулiш, Т. Шев ченко, М. Костомаров, В. Забiла,
. Гребiнка, М. Петренко та iн. Мистецька дiяльнiсть романтикiв
позначена посиленим iнтересом до нацiональноï минувшини, нацiона
льноï культури. Вони збирають фольклорнi легенди, повiря, перека
зи, пiснi. Романтики збагатили лiтерату ру майстернiстю зображення
внут рiшнього свiту героя, викликали в усiх краïнах небувалий
розквiт лiрики. ________________________Лiтературознавство Романтики
утвердили в украïн ськiй лiтературi новi жанри: баладу,
iсторичну й лiро-епiчну поему, думку й медитацiю, громадянську й
iнтим ну лiрику. Сентименталiзм (вiд французького sentimentalisme,
вiд sentiment по чуття) лiтературний напрям другоï половини
XVIII — початку XIX ст., що характеризується праг ненням
вiдтворити свiт почуттiв простоï людини й викликати спiвчут тя
до героïв у читачiв. Сентименталiзм дiстав назву вiд роману
англiйського письменника Лоренса Стерна Сентиментальна по дорож по
Францiï та Iталiï (1768). Найяскравiшими письменниками-
сентименталiстами були С. Рiчард- сон, О. Голдслiт, Л. Стерн, Й. В.
Ге те, Ф. Шиллер, Жан Поль, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дiдро, М. Карам зiн, О.
Радищев. В украïнськiй лiтературi риси сен тименталiзму
найяскравiше вияви лися в повiстях Г. Квiтки-Осно- вяненка Маруся,
Сердешна Оксана, Щира любов, у пєсi
I. Котляревського Наталка Полтав ка. Твори цих авторiв протистояли
шовiнiстичним твердженням про те, що украïнська мова годиться
лише для грубого бурлеску. Символiзм (вiд французького sym volism e,
вiд sym vole сим вол) лiтературний напрям кiнця XIX — по- 823
УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА чатку XX ст. Для символiстiв конк ретний
художнiй образ модифiкуєть ся в багатозначний символ, який
стає умовним знаком (К. Бальмонт, О. Блок, IL Тичина).
Синкретизм (вiд грецького synkre- оism os об'єднання)
змiшування, неорганiчне злиття рiзнорiдних елементiв, наприклад,
рiзних релiгiй (релiгiйний синкретизм). Еклектика та синкретизм
є харак терними рисами постмодернiзму. Вони можуть бути
властивi поглядам письменника, якомусь збiрнику, альманаховi.
Соцiалiстичний реалiзм нап рям, який у СРСР уважався основ ним
методом радянськоï лiтератури та передовоï лiтератури
свiту. Соцiалiстичний реалiзм панував з 1934 до кiнця 1980-х pp. У
статутi Спiлки радянських письменникiв проголошено, що
соцiалiстичний ре алiзм потребує вiд митця правдиво го, iсторично-
конкретного зображен ня дiйсностi в ïï революцiйному роз
витковi. При цьому правдивiсть та iсторична конкретнiсть художнього
зображення має поєднуватися iз зав данням iдейноï
переробки й вихован ня трудiвникiв у дусi соцiалiзму. Сюрреалiзм
(вiд французького sur rйalisme буквально надреалiзм) авангардистська
течiя, яка базується на вiрi у всемогутнiсть сну, у ворожу будь-
якому рацiоналiзмовi гру мис лення (JI. Арагон, Ф. Лорка, П. Ке-
руда, Б.-I. А нтонич, В. Барка, Ю. Тарновський). Театр абсурду
найвизначнiше явище театрального авангарду другоï половини XX
ст. Пiд назвою театр абсурду не iснує нi органiзованого
напряму, нi мистецькоï школи, вiн лише характеризує
спiльнi риси творчостi драматургiв: нехтування драматичними
канонами, застарiли ми театральними нормами, умовни ми обмеженнями.
Бунт авторiв теат ру абсурду це бунт проти будь- якого регламенту,
проти здорового глузду й нормативностi. Героï ïхнiх
драматичних творiв постiйно опиня ються в абсурдних ситуацiях,
перебу вають у вiчному безглуздому очiку ваннi, ведуть ритуальнi
iгри, якi завершуються або вигнанням дия вола (Не боюся
Вiрджинiï Вулф Е. Олбi, де подружжя грає в сина, якого
нема), або ж смертю (По коïвки Ж. Жене, де сестри-по-
коïвки, що розiгрують пєси-ритуа- i ли, переступають
межу, яка вiдок ремлює театр вiд дiйсностi, i одна з сестер
випиває справжню отруту). Глибокi iнтелектуальнi, фiлософськi
проблеми у творах театру абсурду розвязуються в комiчних, фарсових,
бутафорних формах. Футуризм (вiд латинського futu rum
майбутнє) авангардистська I течiя в лiтературi й мистецтвi,
при- 824 Лiтературознавство хильники якоï проголошують пере
вагу форми над змiстом художнього твору. Футуристи вiдмовляються вiд
класичноï спадщини, вважають за необхiдне цiлковито знищити син
таксис i пунктуацiю (Ф. Марiнеттi, В. М аяковський, М. Семенко, Гео
Шкурулiй). Досвiд футуризму, його принципи та засоби переймають iншi
авангар дистськi течiï.

Огляд розвитку лIтературних напрямIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13937


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация