<< Главная страница

Микола Вороний orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13816


Доробок Миколи Вороного мiцна i надiйна частка того пiд мурку, на якому повстане i вже повстає велична нова будiвля наша розкрилена духовнiсть. Г. Вервес Микола Кiндратович Вороний (лiтературнi псевдонiми Арлекiн, Вiщий Олег, Микольчик Сирiус та iншi) народився 6 грудня 1871 року в сiмï ремiсника на Катеринославщинi (тепер Днiпропетровська область). Навчався в Хар. кiвському, потiм у Ростовському реальному училищi, згодом у гiмназiï в Ростовi-на-Дону Вiршi почав писати ще гiмназистом, захоплю вався творчiстю Т. Шевченка, театром М. Кро- пивницького, полiтичною лiтературою. Через звязки з народницькими органiза цiями потрапив у поле зору полiцiï, йому забо ронили вступати до унiверситету, проживати в Петербурзi та iнших великих мiстах. Тому з 1895 року Вороний навчався у Вiденському унiверси тетi, потiм у Львiвському, працював режисером у театрi Руська бесiда. Вийшли друком збiрки вiршiв Лiричнi пое зiï (1911), В сяйвi мрiй (1913), вшан-зiл- ля (1917). В революцiï 1917 року, пише М. Вороний в автобiографiï, я брав дуже енергiйну участь, особливо на початку (при моïй участi оганiзовувалось перше ядро Центральноï ради). Загибель УНР стала причиною виïзду за кор дон. Змучений i виснажений, 1920 року Вороний емiгрував до Варшави (ïхав з неохотою, з му су). Там видав збiрку поезiй За Украïну (1921). 1926 року повернувся до Києва. 1934 ро ку Акимов (Егiдес) уповноважений секретно- полiтичного вiддiлу ДП У УРСР винiс постано ву про початок попереднього слiдства в справi М. К. Вороного, якому iнкримiнували контрре волюцiйну дiяльнiсть. М. Вороний пiд час допи ту рiшуче заперечував висунутi проти нього об винувачення в належностi до контрреволю цiйного пiдпiлля. Спочатку особлива нарад3 колегiï ДПУ УРСР ухвалила увязнити Вороного у виправтрудтабiр строком на три роки, потiм табори замiнили на трирiчне заслання в Каза стан, та, урештi-решт, на клопотання самого Во 684 Нова лiтература роного та його сина М арка поета й публiцис- та Судова трiйка при колегiï Д П У УРСР згля нулася й замiнила трирiчне заслання в Казах стан висилкою на той ж е термiн iз забороною проживати в Украïнi, Бiлорусi, Московськiй та Ленiнградськiй областях. Якийсь час Вороний мешкав у Воронежi, зго- дом на Одещинi. Пiд час репресiй заарешто вано й розстрiляно поетового сина Марка Во роного. 7 червня 1938 року розстрiляли й Мико лу Вороного. Про реабiлiтацiю поета клопоталася президiя правлiння Спiлки письменникiв Украïни. Пiсля посмертноï реабiлiтацiï М. Вороного 1989 року вийшли книги: Вибранi поезiï (1959), Тво ри, Театр i драма (1989). Поетичний доробок Миколи Воро ного близький за своïм iдейно- есте тичним звучанням i значенням до творчоï спадщини О. Блока, П. Вер лена, Ш. Бодлера, К. Бальмонта. Вороний обстоював засади сим волiзму в украïнськiй лiтературi. Треба брати вiд символiзму найкра ще. Любов (у широкiм значеннi), кра са i шукання правди (свiтла, знання, початку чи Бога) це сфера сим волiчноï поезiï, вона найкраще може про це оповiсти. Готуючи 1901 року альманах З-над хмар i долин, який змiстом i формою мав наблизитися до нових течiй i напрямiв європейських лiтератур, Вороний через Лiтера- тУрно-науковий вiсник та приватнi листи звернувся до багатьох ук раïнських письменникiв з таким за кликом: Увагу хочемо звернути вик лючно на естетичний бiк видання.., хочемо уникати творiв грубо ре алiстичних з щоденного життя, а на томiсть бажаємо трошки фiлософiï (пантеïстичноï, метафiзичноï, мiс тичноï навiть)*, i далi зазначає: штука чиста, без iдеï, не може бути вона з нею складає одне цiле. Ця вiдозва була сприйнята украïнськи ми письменниками та критиками не однозначно. Сергiй фремов назвав цей лист манiфестом украïнського модернiзму. Iван Ф ранко в статтi Принципи i безпринципнiсть, у Посвятi Миколi Вороному, доданоï до поеми Лiсова iдилiя, звернувся до поета не як до iдейного ворога, а як до друзяки давнього, iдеалiстане поправного, закликаю чи творити активне мистецтво, наснажене висо кими iдеями революцiï. На цю по лемiчну Посвяту… Вороний пише вiршовану вiдповiдь Iвановi Ф ран ковi (1902), у якiй розяснює суть своєï естетичноï програми. Вороний як поет не закликає вiдмовитися вiд громадянських тем, вiн сам прагне бою з усiма тими, що млявi, чи не дужi, чи пiд укриттям сплять бай дужi. Проте вiд тривалоï боротьби, на його думку, …серце може озлобитись. Охляти може, зачерствiти, завянуть, як без сонця квiти. Письменник радить прислухатися до того, чого прагне душа, позбутися пут, що в ïх здавен закута. Вiн за- 685 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА кликає писати вiдповiдно до законiв краси, а також стежити за законами творчостi, адже поезiя не визнає забо рон i обмежень: I хто Поезiю царицю Посмiє кинуть у вязницю? Хто вкаже шлях ïй чи напрямок, Коли вона не зносить рамок? М. Вороний проголошує своє жит тєве кредо митця й громадянина: Моя девiза: йти за вiком I бути цiлим чоловiком! У вiршi Уае Уiсiïв! (Горе перемо женим! лат.) автор звертається до змалювання трагедiï людей свого соцiального середовища, душi яких жеруть змiïгарпiй проклятих, що звуться навiщо, куди. Вiн порушує проблеми самотностi людини в суспiльствi, незахище ностi, марностi людського життя. Лiричний герой, утомлений, висна жений, кидає погляд назад, на прой дений життєвий шлях, розмiрковую чи, задля чого жив, чого прагнув: Нi, не марно я жив, Я боровся, шукав iдеал а, Мов свобiдний орел, Моя думка в просторах шугала… Та вже в наступнiй строфi душевна розпука, песиместичне сприйняття свiту беруть гору: У гонитвi даремнiй Минули найкращi лiта, Мрiï гасли, як зорi, Вломились напруженi крила… Як зазначає Г. Верес, вульгарно- соцiологiчна критика полегшено трактувала все це зi знаком мiнус як занепадництво, iндивiдуалiзм, де- кадентизм i т. iн. грiхи, не помiча ючи, що саме в цих творах поет тужить за справжньою людиною обурюється духовним завмиранням суспiльства, показує трагедiю сучас ника, на зойк якого озивається його власна самотина. Блакитна панна вiдкриває цикл Гротески, який складається з де сяти поезiй. Гротеск тип ху дожньоï образностi, що вiдкрито й свiдомо створює особливий не природний, химерний, дивний свiт. У вiршi Блакитна панна автор зве личує красу природи, розкриває єднiсть краси природи й мистецтва. Блакитна панна Весна у сер панках i блаватах, якiй уся земля виспiвує: Осанна!, тривожить ду шу поета: I уже в душi моïй в сяйвi мрiй Вються хмелем арабески, Миготять камеï, фрески, Гомонять-бринять пiснi голоснi I сплiтаються в гротески. Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширеннi музич них можливостей украïнського вiр ша. Я писав не так од образу як од звуку зазначав вiн. Джер 686 ЙОГО поезiï є мелос, мелодiя. 5 вдається до рiзноманiтних (I цiових розмi рi в, часто комаб. i нує ïх О дн ом у творi, переплавляє слово 8 музИКУ проте пiклування про му зикальнiсть у Вороного не обме жується метричною стороною, вiн д бає й про рiзноманiтнiсть стро фiчних побудов, що зокрема вiдбито Й у згаданiй поезiï, у творчостi Вороного органiчно п о є д н у в а л и с я найкращ i традицiï європейськоï лiрики з новаторськи ми пошуками. Його iнтерес до фiло софського осмислення тем тогочасно го життя супроводжувався усклад ненiстю поетики. Творчiсть поета тривалий час розглядали в основно му у вульгарно-соцiологiчному клю чi, йому закидали модернiзм i буржуазнiсть. Аркадiй Добровольський репресо ваний 1937 року, Iван Ле, яких допи тували як свiдкiв у справi Миколи Во роного, оцiнили творчiсть поета як буржуазно-естетську i нацiоналiстич ну*' а його самого назвали трубаду ри нацiоналiстичноï контрреволю- Цi свiдчення фiгурують в Снувальному висновку. Сьогоднi страшнi ярлики знято, i ВоРчу спадщину Миколи Вороного ^ Талановитого поета-новатора, пе- кЛадача, критика, мистецтвознав- я >Публiциста повернуто украïнсь ку читачевi.

Микола Вороний orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13816


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация