<< Главная страница

Микола КулIш orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13864


Автор Народного Малахiя, Патетичноï сонати, Мини Мазайла увiйшов в iсторiю лiтератури як найвидатнiший драматург-новатор, основопо ложник новiтньоï драматургiï. За словами Юрiя Лаврiненка, Народився Микола Гурович Кулiш 6 грудня 1892 року в селищi Чаплинка Днiпровського повiту на Херсонщинi в сiмï бiдняка, тож дитячi роки минули в крайнiй нуждi. Пiсля закiнчення початковоï школи чаплинськi вчителi вiдвозять обдарованого вихованця в Олешкiвське мiське училище. Земство в стипендiï вiдмовило, i Мико ла в серединi навчального року опинився в мiстi без жодних засобiв до iснування. Жив у дитячо му притулку (вiн же богадiльня для калiк й жiнок похилого вiку) Олешкiвського благодiй ного товариства, щоб тiльки здобути освiту. Здобувши атестат зрiлостi, 1914 року вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Одеського унiверситету. На перешкодi навчанню стала Перша свiтова вiйна, згодом фронти грома дянськоï. Вже на вiйськовiй службi починає писати, та справжню славу йому приносить пєса 97 (1924). З цього часу розпочинається творчий злет письменницькоï долi, позначений численними драматичними шедеврами (Народ ний Малахiй, Мина Мазало, Маклена Тра са), i жахлива особиста доля у страшному 1937 роцi сфальсифiковане звинувачення обi рвало життя митця. Реабiлiтований посмертно через вiдсутнiсть складу злочину. Винятковiсть Кулiшевого спадку полягає в тому, що саме вiн став перв- нем формування украïнськоï драма- I тургiï на новому етапi. У першiй пєсi ?52 Нова лiтература письменника 97 зображено драму украïнського села пореволюцiйного перiоду, справжню трагедiю долi бiдного селянина. Голод на селi, що виник унаслiдок мудроï полiтики новоï влади, намагаються зупинити. Однi за допомогою заколоту, iншi закупiвлi хлiба за рахунок цер ковних коштовностей. Кульмiнацiєю в пєсi є сутичка куркулiв i комне замiвцiв бiля церкви 97 незамож никiв дають згоду на експропрiацiю золотого хреста й чашi. За словами самого Кулiша, друга дiя тчеться бiля оновленоï iкони, третя в хатi куркуля Гирi, четверта голод i лю доïди…. Автор однозначно симпати зує Копистцi, дiдовi Юхиму та його онуковi Васi, головi сiльради Серьозi Смиковi, який рятує незаможникiв: Хлiба привезли, Мусiю!.. Не тiльки ïсти, а й сiяти буде!.. 97 пудiв… Iще дадуть, на оранку, бо, дивись, вже весна… такою є розвязка твору. Миколу Кулiша все бiльше захоп лює жанр комедiï. Колезький секре тар Саватiй Савович Гуска з дружи ною, ïхнi перезрiлi доньки, колишнiй студент, а тепер есер П єр Кирпатен- ко ось провiднi персонажi гостро- конфлiктноï пєси Отак загинув Гуска (1925). Вони панiчно бояться змiн, якi вiдбуваються в суспiльствi, i ïхнi вчинки гротескнi. Крiзь смiх трагiкомедiï яскраво проступає все ленський жах маленькоï людини перед жорстоким i бездушним но вим свiтом, у якому немає мiсця вiрi, традицiям, чистотi почуттiв i по мислiв. Цей смiх крiзь сльози основний мистецький здобуток Кулi- ша-драматурга. Надзвичайно складним є нова торський твiр Кулiша Народний Малахiй (1927). Вiн викликав цiлу зливу дискусiй, якi не втратили своєï гостроти й дотепер. У перекладi з давньоєврейськоï Малахiй посла нець божий, пророк. Малахiй Ста- канчик людина, яка сприймає в революцiï не суть, а форму, наполяга ючи на негайнiй реформi особистостi заради вищоï мети. Начитавшись рiзноманiтних книжок, герой виру шає в столицю боротися за змiну людини i всього украïнського роду. Та голуба мрiя поступово перерос тає в iдею-фiкс. I що нездiйсненнi- шою вона стає, то настiйнiше Ста- канчик вiрить у власне месiанство. Божевiльний не Малахiй, а той iде ологiчний фанатизм, що прагне шту чно та всупереч бажанню рефор мувати людину. Саме вiн призводить до трагедiï: накладає на себе руки єдина людина, що любила Малахiя, його донька Любуня, iде в дiм роз пусти зневiрена в голубiй мрiï Оля. Але сам герой цим не переймається, бо в уявi вiн усесвiтнiй месiя… Багато лiтературних та навкололi- тературних суперечок виникло нав- УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА коло фiлологiчноï* комедiï Мина Мазайло (1928). Ïï герой, як i мо- льєрiвський Журден (Мiщанин- шляхтич*), за допомогою вчительки правiльних проiзношенiй та змiни прiзвища на вiдверто росiйське нама гається увiйти у вищий свiт*. Отже, проблема мiщанства знову постала з одвiчною гостротою для русифiко ваних* мiщан прiлiчнєє бить iзнасi- лованной, нєжелi украïнiзiрованной (тьотя Мотя). Водночас не чужа вона й молодим героям комедiï: комсомо льцi мрiють про запровадження все свiтньоï номерноï системи, Минин син Мокiй схибився на укрмовi та всерйоз хоче додати до батькового прiзвища ще й предкiвське Квач… I хоч у фiналi твору всi намагання Мини Мазайла зазнають поразки, складається враження, що жоден з героïв не спромiгся на моральну пра воту. У цьому секрет i непереверше нiсть пєси Миколи Кулiша, адже специфiка романтичноï комедiï в тому й полягає, що всi дiйовi особи не мо жуть сприйматися як позитивнi персо нажi, себто всi вони насамперед смiш нi. Так викристалiзовується ще один безцiнний талант автора про серйоз не говорити легко й грайливо, тобто досконале володiння комедiйною фор мою та вмiння донаснажити ïï нова торськими сюжетними знахiдками. Новаторська й Патетична сона та (1929-1931) багатопланова 754 лiро- епiчна драма, композицiйно за- снована на музичному шедеврi нi мецького композитора Бетховена. На сценi мiський будинок, у си рому пiдвалi якого живе робiтник Ов- рам iз дружиною, на першому по версi учитель Ступай-Ступанен- ко з донькою Мариною, на другому генерал Пероцький з двома синами Андре й П єром, а на горищi винай- мають кiмнати молода дiвчина Зiнь- ка та студент Iлько Ю га. Розповiдь у творi ведеться вiд iменi головного ге роя поета й мрiйника Юги, точнi ше через призму його свiтосприйнят тя композицiйно пропускаються всi швидкоплиннi подiï. У центрi твору кохання iде алiста й романтика Iлька до Марини Ступай, яке розгортається на тлi бо ротьби за владу в пореволюцiйному мiстi. Непримиреннiсть позицiй полiтич них сил очевиднi. Автор майстерно зображує утворення сильних полi тичних течiй, якi повязують майбут нє Украïни з рiзними моделями ïï розвитку. Пять таких течiй майстер но типiзовано в Патетичнiй сонатi в образах Марини, Ступая, Луки, гене рала Пероцького та його сина Андре. В образi Ступая вiдображено ево люцiю й катастрофу цiлого поколiн ня тiєï просвiтянськоï iнтелiген цiï, яка Iвану Нечую-Левицькому и П. Кулiшу здавалася основою нацiо- Нова лiтература нального життя й рушiйною силою культурного розвитку в майбутньо му. Помираючи, Ступай закликає всiх украïнцiв до примирення: Та на цьому стрiльбищi ви (украïнцi) тiль ки мiшенi… а за вами махальники! Там вимахують червоним, а там, трикольоровим. Де ж вашi власнi клейноди,де?. Лука, Гамар та деякi iншi героï другого плану виразники ко мунiстичноï iдеï. Вони аж надто ре алiстично дивляться на свiт, пiдпо рядковують усе своïй метi, мрiють жити днем прийдешнiм. Генерал Пероцький уособлює со бою прихильника монархiчноï влади. Вiн за повернення старих порядкiв i єдиноï неподiльноï Росiйськоï iмперiï. Молодий Андре Пероцький стоïть на демократичних засадах розбудови суспiльства. Загалом Пероцькi для Миколи Кулiша символiзують пансь ку iнтерпретацiю культури, тому вiн i розвiнчує цих героïв у них вiн уба чає наругу над основами людяностi. Навпаки, висока нацiональна свi домiсть, адсорбована людська гiд нiсть пронизують Марининi промо ви. Ïï любов до Украïни, палкi надiï на ïï величне майбутнє, зневага й не нависть до духовних манкуртiв вис ловленi сильно та пристрасно. Та не лише слова зброя Марини проти полiтичних опонентiв. Украïнська Жанна д Арк стає душею пiдпiльного комiтету, планує повстання, виступа ючи його iдеологiчним лiдером (виши вання жовто-блакитного прапора). Для Юги ж замiсть цих стягiв у небi має прапор вiчноï любовi, i вiн не хоче приєднуватися до жодного з полiтичних таборiв. У любовному сумяттi вiн пише листа до коханоï. Збираючись його вiддати, випадково Юга стає свiдком романтичноï сцени: Андре цiлує кiнчик Марининоï сук нi. У серцi Iлька запалення i бiль. Так вимрiяний iдеал розби вається, а спустошений герой вли вається в лави червоних*. Вертепна (багатоповерхова, коли рiвень дiï теж має символiчне значен ня) та мiфохристиянська побудова пєси (вiд Великодня до Великодня) створює дивний ефект театру в те атрi. Усi дiï вiдбуваються пiд сим волiчне звучання Бетховенiвськоï Патетичноï сонати*, яку так любить грати Марина. На сценi Марина пiд романтичним псевдонiмом Чай ка, яка очолює повстанський загiн, полон Андре, Iлько, що рятує супер ника. Отже, дiï головного героя засвiдчують, що нi слiпе бажання помститися, нi рiзниця в полiтичних поглядах не знищують гуманних цiнностей у його зболенiй душi. Водно час це жорстока зрада своïх* (звiльнено лiдера ворогiв), за яку загiн згодом жорстоко поплатить… 755 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА У шаленому калейдоскопi рево люцiйних подiй, не позбавлених кри вавих розвязок (робiтник Оврам утрачає ноги на фронтах iмперiалiс тичноï вiйни, а потiм i сам гине як ре волюцiйний заколотник), губиться душа романтика й мрiйника. Тож у фiнальнiй сценi вiн власноруч вбиває свою Любов i Мрiю Марину, борця за нацiональну iдею. Цей пострiл з револьвера ставить крапку в стосун ках нацiонально свiдомих i черво них* сил: Марина хоче своєï держа ви*, яку символiзує синьо-жовтий прапор, над головою ж Iлька чер вонi прапори. Остання дiя пєси та вбивство Ма рини вiдбувається в тому самому пiдвалi, у якому жив до революцiï бiдний робiтник, де його дружина, в нiмому чеканнi милого з вiйни, раху вала краплi, що падали зi стелi. Це символiзує падiння iдеалу й знецi нення того духовного набутку голов ного героя, що був жорстоко знище ний революцiйним терором. Зовнi фiнал Патетичноï сонати набуває оптимiстичного звучання: Мене охоплює надзвичайне пiдне сення. Менi вчувається, що весь свiт починає грати спочатку на гелiко нах, баритонах, тромбонах патетич ноï симфонiï, що згодом переходить на кларнети, флейти, скрипки. Про те в наш час твiр прочитується наба гато глибше. Уже вкотре в лiтературi 20-х рр. провiдною iдеєю твору постає проти стояння почуття й обовязку, яке роз вязується за допомогою зброï. Наяв ний у текстi пєси й мотив роздвоєн ня свiдомостi особистостi, адже дiалог Iлька й Марини у фiналi дуже подiбний до монологу однiєï людини, яка має вбити власну душу. Чи не тому епiграф ом до драми є слова Сповiдь… мого покiйного дру га Iлька Ю ги… без душ i тiло не довго може iснувати на зем лi. Отже, трагiчнй ф iнал см ерть коханоï засвiдчує спочатку духов н у, а потiм моральну загибель головного героя. Новаторство п єси полягає у своє рiдностi функцiонування романтич ного синтезу м истецтв саме на основi музичного твору вибудовано композицiю драм и, та й назву вона має суголосну з Бетховенiвською сонатою. Поштовхом до написання соцiаль ноï драми М аклена Граса (1933) стало газетне повiдом лення. Автор не лише детально розкрив страхiтли ву економ iчну к р и зу в Польщi 1929-1932 рр., а й м истецьки загост рив сю жетнi к ол iзiï. Саме через конк ретнi вчинки, лаконiчнi iскрометнi реплiки розкриваю ться характери безробiтного С т еф ана Г р а са , макле- ра- банкрута Зброж ека, музиканта- фiлософа П а д у р а , Зарем бського, А нелi… Та чи не найяскравiш е випи- 756 Нова лiтература сана тринадцятирiчна М аклена натура не тiльки самостiйна, а й емоцiйно сильна, палка. Водночас пєса просякнута глибо ким песимiзмом, немов пророче пе редчуття близькоï бiди. Про це гово рить не тiльки холодна безнадiйнiсть Падура, пронизана духом Еклезiаста, а й останнiй цинiзм маклера Зброже ка, що, прагнучи заробити на власнiй смертi, замовляє Макленi вбити себе, i безпомiчнiсть та безпораднiсть ста рого Граси, та, нарештi, трагiчний фанатизм дитини, що бачить сяйво соцiалiзму й на шляху до нього за стрелює людину… Фiлософiєю безна дiï вiє вiд Маклени Граси, незва жаючи на чесну спробу написати твiр у рiчищi панiвноï iдеологiï.

Микола КулIш orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13864


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация