Микола Хвильовий Микола Григорович Фiтiльов 1893-1933 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13852


Микола Хвильовий без пере бiльшення, од н а з найви значнiших пост ат ей X X ст. У 20-т i рр. перебував в епiцентрi украïнського iнтелектуального р у х у як генерат ор нових iдей, що ф ормували й характеризу вали культ урне ж ит т я епохи Розст рiляного вiдродження, яскравий ï ï предст авник i вод ночас основоположник. Народився М. Г. Фiтiльов 19 грудня 1893 ро ку в селищi Тростянець на Харкiвщинi в бага тодiтнiй родинi вчителя. Систематична офiцiйна освiта письменника пять класiв гiмназiï (хоч атестата вiн так i не одержав). Потiм працює по селах, на заводi, бо сякує вивчає життя. Самотужки зумiв здобути Грунтовнi знання з багатьох предметiв, був над- Нова лiтературо звичайно ерудованим, знався i на украïнськiй, i на свiтовiй лiтературi (пiзнiше в листi до М. Зе- рова М. Хвильовий зiзнається, що рано пере читав росiйських класикiв, добре познайомився зДiккенсом, Гюго, Флобером, Гофманом). Ще одна вiха бiографiï мобiлiзацiя на фронт Першоï свiтовоï вiйни, де пiсля рево люцiйного перевороту молодий Фiтiльов коман дував загоном повстанцiв. У 1921 роцi де мобiлiзувався з лав армiï. З цього часу бере по чаток його лiтературна творчiсть. Вступає до спiлки пролетарських письменникiв Гарт, зго дом стає одним з iнiцiаторiв створення ВАПЛIТЕ (Вiльноï академiï пролетарськоï лiтератури). Микола Хвильовий на якомусь етапi вiдчуває себе нездатним боротися проти все вiдчутнiшоï загрози лiтературних репресiй, водночас проро че передчуває наближення репресiй фiзичних. 13 травня 1933 року вiн зважується на останнiй крок покiнчити життя самогубством. Зважаючи на безперечне лiтера турне новаторство його творчоï мане ри письма, О. Бiлецький назвав М. Хвильового основоположником справжньоï новоï украïнськоï прози. Новели письменника приваблюють своєю стильовою мистецькою само бутнiстю, засвiдчують утвердження новоï манери письма. Як зазначає Раïса Мовчан, Хвильо вий тяжiв до романтичного сприй няття життя за свiтовiдчуттям вiн був романтиком i мрiйником. Од нiєю з найважливiших для М. Хви льового впродовж усiєï його твор чостi була проблема розбiжностi мрiï 1 Дiйсностi. А звiдси в його новелах Майже завжди два плани: буденне сьогодення i протиставлене йому омрiяне майбутнє або iдеалiзоване минуле. Основним композицiйним принципом таких новел, як Синiй листопад, Арабески, Сентимен тальна iсторiя є протиставлення сцен реальних i вимрiяних, уяви i дiйсностi улюблений романтичний засiб контрасту. Хвильовий правдиво змалював життєвий бруд, складнiсть i супереч ностi довколишньоï дiйсностi. Мрiя i дiйснiсть у його творах постають не в контрастних зiставленнях чи iдейно му протиборствi, а в химернiй сувя зi, що надає оповiданням i новелам письменника неповторноï стильовоï новизни й свiжостi. Новела Кiт у чоботях написана в 1921 роцi й окремими виданнями по бачила свiт у 1924 i 1925 рр. Тема твору показ жiнки в часи революцiï, згубного впливу хибних iдей на людину та переродження ко мунiстiв у бездумних чиновникiв, ви конавцiв чиïхось указiвок. Iдея новели Кiт у чоботах засу дження системи, яка, прикриваючись красивими гаслами, перетворювала людей на партiйнi гвинтики та колi щатка, якими можна манiпулювати. Назва твору несе в собi глибокий пiдтекст. З одного боку, кiт у чобо тях щось знайоме, близьке з ди тинства, казкове й домашнє. З друго го не в своï взувся. 731 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Жiнка в новелi Кiт у чоботях, то вариш Жучок, є справжнiм символом революцiï. З глибокою задушевнiстю малює митець отого кота в чобо тях, товариша Жучка жiнку, яка поряд з борцями безстрашно долає труднощi заради щасливого май бутнього людства. ïй би бути нiжною й доброю Гапкою, шити сорочки ми лому, дбати про природнi для жiнки справи, та вир революцiï пiдхопив ïï, як i тисячi iнших. Вона, бувала кухарка, вiрила в кориснiсть i необхiднiсть своєï спра ви, тому … бiгала, метушилася, зби рала жiнок, улаштовувала жiночi зiбрання, де говорили про аборт, про кохання, про право куховарки. Письменник проникається жалем за загубленою долею. Його голос з iронiчного стає сумним i лагiдним. Письменник простежує, як духов но зростає, мужнiє, усвiдомлює ве лич своïх дiянь проста жiнка з села, яка з бiйцями пройшла з краю в край нашу запашну червiнькову ре волюцiю, яка ходить по бурянах революцiï. Мову новели Кiт у чоботях дослiдники зараховують до орнамен тального стилю. Твiр прикрашений багатою й рiзноманiтною поетичною лексикою. Автор уживає з теплом i любовю епiтети: бурянова пiсня, со нячна вага, васильковий сум, бузин- ковий погляд. Часте вживання змен шувально- пестливих слiв свiдчить про симпатiю автора (сiренькi Ху ралi, кирпатенький носик, зайчик пареньок, капелюшок). Викорис товує автор i метафори (коли на бу зину впаде серпневий промiнь То теж ïï очi, очi драконом; нiс голова вiд цвишка), i метонiмiï (тодi менi кирпатенький носик роз казав, вискакують сотнi гвинтi вок, наганiв), i афоризми (пiс ня пiсень, гiтарнi героï гiтарних поем). Микола Хвильовий вiдтворив у но велi картину маленького подвигу мураля революцiï, товариша Жуч ка, яка вiддала себе в жертву iдеï, зникла, ставши частиною великого механiзму тоталiтарноï системи. Сентиментальна iсторiя (1928). Головна героïня Б янка не хоче почу ватися зайвою (як товаришка У ля- на, художник Чаргар) у цьому ново му суспiльствi. Вона думає не лише про своє майбутнє, а й про будущину Украïни. Поступово ж стає зрозу мiлим, що тi мрiï (сентиментальна даль) не здiйсняться самi по собi, адже шлях до майбутнього повинен пролягати через iстиннi морально- етичнi цiнностi. Б янка ïх не бачить довкола себе, бо в душi кожноï люди ни з настанням революцiï мало Щњ змiнилося на краще. Ïï останнiй учи нок, яким завершується оповiдання, має символiчний пiдтекст: у розпуи1 Нова лiтература дичина вiддає не себе, а найчистiше 4! невиннiнсть заради налаго дження гармонiï мiж мрiєю та дiй снiстю. Однак таким шляхом високоï Мети не досягнути. Я (Романтика) (1924) своє рiдне попередження про непоправну втрату на обраному шляху iстинних цiнностей. Вiчне протистояння добра i зла в цiй новелi перенесено в площи ну внутрiшнього свiту героя. Новела має специфiчну присвяту: Цвiтовi яблунi. Цвiт яблунi новела М. Коцюбинського, у душi лiричного героя якоï також тiсно поєдналося божа основа (тяжкi страждання батька над трилiтньою донькою) i диявольська (пiдсвiдомий iнстинкт художника, який сприймає ïï смерть як матерiал для свого май бутнього твору). У новелi М. Хвильового центром авторськоï уваги є душа лiричного ге роя, ïï страждання, невмiння обрати правильний шлях. Розпочинається твiр з опису образу матерi: Моя мати наïвнiсть, тиха жура i добрiсть безмежна. Автор по рiвнює ïï iз Божою Матiрю Марiєю: ..воiстину моя мати втiлений про образ тiєï надзвичайноï Марiï, що стоïть на гранях невiдомих вiкiв. Розповiдь ведеться вiд iменi голов ного героя (Я), що керує батальйо ном юних фанатикiв комуни. Дiя вiдбувається пiд час революцiйного перевороту в будинку розстрiляного шляхтича, де вершить суд револю цiйний трибунал. Це доктор Тага- бат, жорстокий, iз залiзною волею, для якого висока мета виправдовує будь-якi засоби; молодий хлопець Андрюша, якого призвано в чека на сильно, тож вiн, буває, не витримує, проситься на фронт, але поступово звикає до кривавих дiйств; а також головний герой Я. Головний герой усвiдомлює свою внутрiшню роздвоєнiсть: Цей док тор (Тагабат) iз широким лобом i бi лою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, це ж вiн i мiй безвихiдний хазяïн, мiй звiрячий iнстинкт. Водночас iнша грань душi героя Андрюша (цей невеселий комунар), якого силомiць змусили брати участь у масових розстрiлах, та вiн боïться вiдмовитися вiд ролi вер шителя чужих доль. Герой передчуває наявнiсть у собi добра i зла: Я чекiст, але я i люди на. Вiддаючи накази про розстрiл, вiн заспокоює себе тим, що так треба, у душi ж плекає образ рiдноï матерi, яка асоцiюється з Матiрю Божою. У мрiях головний герой летить до рiд ноï оселi, де вiдпочиває вiд насиль ства й жорстокостi, якi сам i сiє на землi. Така роздвоєнiсть не може тривати довго. Картини загальноï кривавоï дiï змiнюють одна одну. Кульмiнацiя УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА твору у групi черниць, засуджених на страту, герой раптом побачив свою матiр. З натовпу ïï слова: Сину! Мiй мятежний сину! сприймаються як голос самоï Украïни. Так у непримиреннiй суперечностi зiткнулися найсвятiшi для героя по чуття: синiвська любов i служiння найдорожчiй iдеï. Увесь попереднiй шлях моральних компромiсiв робить трагiчну розвязку неминучою: мати гине вiд руки сина. Як жорстокий присуд звучать слова доктора Тагаба- та: Зумiй розправитись i з мамою (вiн пiдкреслив з мамою), як умiв розправлятися з iншими. Герой придумує собi виправдання в перед чуттi свого страшного вчинку: Я мушу бути послiдовним!. Навiть у синiвському правi в остан ню годину з матiрю побуть на само тi* героєвi вiдмовлено. Коли чекiст пiдходить уночi до вiконця материноï камери, поряд опиняється постать вартового-дегенерата, вiрного пса революцiï*. Герой вiдчуває, що це сто рож його душi, i покiрно йде геть. Саме цей епiзод став моментом ос таточного зламу. Нездатному на бунт, на утвердження себе як повно цiнноï особистостi героєвi зали шається тiльки вчинити так, як вiд нього сподiваються тi, хто вже давно втратив усi рештки людяностi. Вiн наважується на невиправданий зло чин: Тодi я у млостi, охоплений по жаром якоïсь неможливоï радости закинув руку за шию своєï матерi й притиснув ïï голову ДО СВОÏХ грудей. Потiм пiдвiв мавзера й нажав спуск на скроню. Як зрiзаний колос, похи лилася вона на мене. Песимiстичнiсть фiналу пiдкрес люється промовистими пейзажними замальовками природа передчуває наслiдки духовноï деградацiï люди ни: Тихо вмирав мiсяць у прониза ному зенiтi. Цiною найбiльшого злочину ма теревбивства герой прилучився до iстинних революцiонерiв. Та неви падково протягом твору оповiдач на зиває ïх дегенератами: У дегенерата низенький лоб, чорна копа роз куйовдженого волосся й приплюсну- тий нiс. Менi вiн завжди нагадує ка торжника, i я думаю, що вiн не раз мусив стояти у вiддiлi кримiнальноï хронiки. Але засудити дегенерата це означає засудити й частку власноï душi, своï романтичнi захоплення, якi не витримали випробування дiй снiстю: Ах, яка нiсенiтниця! Хiба вiн палач? Це ж йому, цьому варто вому чорного трибуналу комуни, в моменти великого напруження я складав гiмни. Дегенерат це виродок, для якого диявольське стає сутнiстю душi. Так загострюється протиставлення доб ро зло й окреслюється поле ïхньоï одвiчноï битви душа людини. Кри- 734 Нова лiтература оВi явища тогочасного суспiльства iдкресленњ за допомогою промовис- оГО символу матеревбивства: такою синова подяка за подароване жит тя, таким є логiчний фiнал будь-яко го суспiльного руху, який не ґрун тується на гуманностi. Новела Я (Романтика) передає Тривогу, сумяття, роздвоєнiсть душi самого М. Хвильового, для якого дуже гостро постала проблема морального вибору правда чи iдея. Ïï розвязан ням у 1933 роцi став пострiл у скроню. Ще одна грань таланту Хвильового публiцистика. Вiн був iнiцiатором лiтературноï дискусiï, що розгорну лася в 1925-1928 рр. У листопадi 1925 року утворюєть ся ВАПЛIТЕ лiтературна органi зацiя, фактичним лiдером якоï був М. Хвильовий. Проте зосередитися на своïх творчих задумах нi письмен нику, нi його однодумцям не вдалося, адже суспiльна атмосфера мало цьо му сприяла. Виникла нагальна по треба говорити вголос про самобут нiсть украïнськоï культури, осмисли ти шляхи розвитку мистецтва. У своïх памфлетах М. Хвильовий висловив позицiï тогочасноï творчоï iнтелiгенцiï. Його стаття Про сата ну в бочцi, або про графоманiв, спе кулянтiв та iнших просвiтян (1925) була вагомим аргументом у лiтературнiй дискусiï. Водночас ця публiкацiя виявила в М. Хвильовому якостi памфлетиста й полемiста. З-пiд пера виходятб цикли памфлетiв Камо грядеши, Думки проти те чiï, Апологети писаризму. Риси iндивiдуального стилю Хви- льового- памфлетиста: афористичне оформлення гасел, висока образ нiсть, виваженiсть аргументацiй, поєднання гнiвних звинувачень з тонкою iронiєю. Вiн виступає проти засилля масовiзму, зведення ролi мистецтва до iдеологiчного обслуго вування партiйноï полiтики. М. Хви льовий обстоює романтику вiтаïз- му (життєствердження) як стиль мистецтва сучасностi, творцями яко го можуть бути лише по-справжньо- му талановитi митцi. У памфлетах Камо грядеши i Думки проти течiï письменник розглядає проблему орiєнтацiï ук раïнськоï культури. Постає злободен не питання: вропа чи Просвiта? Просвiта то усе вiдстале, вро па символ невпинного прогресу. Письменник покладає великi надiï на розквiт украïнського мистецтва, за кликає позбутися залежностi вiд росiйського диригента. Зрозумiло, що в такому аспектi дискусiя швидко набула полiтичного спрямування. Наступний памфлет з промовистою назвою Украïна чи Малоросiя? опублiкувати так i не вдалося. Саме в ньому постало понят тя азiатського ренесансу вiдро- 735 ” УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА дження украïнськоï культури й зага лом державностi на новому iсторич ному витку. Атмосфера для творчостi стає все бiльше несприятливою. Перестає ви ходити журнал ВАПЛIТЕ, припи няє iснування й сама органiзацiя. Письменник болiсно переживає супе речностi в особистiй долi, компро мiси з бiльшовицькою партiєю, урештi крах недавньоï романтичноï вiри в прекрасну загiрну комуну. Тому М. Хвильовий зважується на останнiй крок у виснажливiй жит тєвiй боротьбi. Проте все, що вдалося йому здiйснити за життя, поповнило, мов живлюще джерело, скарбницю украïнськоï культури.

Микола Хвильовий Микола Григорович Фiтiльов 1893-1933 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13852