<< Главная страница

Максим Рильський orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13850


/ т ак увiйшов вiн у свiт лiричноï творчостi життєлюбом, зако ханим у всi прояви життя, з йо го головними скарбами любовi, краси i волi. Ю. Лаврiненко Народився Максим Рильський 19 березня 1895 року в Києвi. Батько майбутнього письмен ника Тадей Рильський був вiдомим ученим-ет- нографом i громадським дiячем. Помер, коли синовi виповнилося 7 рокiв. Початкову освiту М. Рильський здобув удома за допомогою приватних учителiв. У 1915 роцi вiн закiнчив столичну приватну гiмназiю i всту пив до Киïвського унiверситету. Не закiнчивши повного курсу навчання (далися взнаки подiï 1917-1920-х рокiв), учителює, викладає ук раïнську мову та лiтературу. Почав писати ще з дитячих рокiв. У 1910 роцi з'являється перша поетова збiрка На бiлих островах. Потiм Пiд осiннiми зорями (1918) Синя далечiнь (1922), Крiзь бурю i снiг (1925), Троянди й виноград (1957), Го лосïïвська осiнь (1959) та iн. Максим Рильський широко знаний також як ерекладач з мов багатьох народiв свiту, лiтера турознавець, фольклорист, критик, публiцист, педагог. 24 липня 1964 року пiсля тяжкоï хвороби I Рильський помер. Похований на Байковому кладовищi в Києвi. М аксим а Рильського справедливо вважають одним з неперевершених майстрiв украïнськоï i ширше свiтовоï лiрики. Поет вiртуозно володiє словом як матерiалом для вираження найтон- ших почуттiв i переживань. Саме то му його твори викликають резонанс у душi читача, а лiричний герой поезiï М. Рильського завжди постає як жи ва людина, думки i вiдчуття якоï є земними, зрозумiлими, близькими, прийнятними кожному. Раннiй перiод творчостi письмен ника без перебiльшення, найплiд- нiший етап його поетичного життя. До раннiх поетичних шедеврiв письменника належить вiрш На бiлу гречку впали роси… (1910). Основний мотив поезiï щемлива елегiя, навiяна спогляданням при роди й розлукою з близькою люди- иою. Пейзажна замальовка, яка вирiзняється надзвичайно тонкою хУДожньою проникливiстю (Замо вкло поле стоголосе в обiймах золотоï Мли) це тiльки тло, на якому Розгортається картина почуттiв лi ричного героя. Час, коли бiлiє гречка (перiод цвiтiння) став етапом випробування розлукою. Недарма останнi рядки по езiï звучать як прощання з надзви чайно близькою людиною, яка вiдхо дить дорогою в полях назавжди. Легкого й витонченого мiнору поезiï додає згадка про пiсню, яка зали шається в душi як ненастанний спо гад про дорогу серцю людину: Ти не прийдеш, не прилетиш I тiльки дальнiми пiснями В моєму серцi продзвениш. Узагалi мотив розлуки на довгий час стає провiдним у творчостi пись менника. Проте розставання не по стає як крах життя лiричного героя. Автор стверджує, що i зустрiч, i роз лука є неминучими в людському життi, адже вони нерозривно повя занi мiж собою. I пiд час розставання має звучати не бiль вiд утрати, а вдячнiсть за кожну щасливу хвилину в минулому й ствердження майбут нього щасливого життя. У поезiï Яблука доспiли, яблука червонi… теж майстерно поєднано опис осiнньоï природи й почуття лiричного героя, який назавжди прощається з коханою в цьому осiн ньому саду. Обоє закоханих вiдчувають, що це остання мить, коли вони бачать одне одного: кохання, мов тi червонi яблу ка, достигло в серцi, але надходить осiнь, плоди неминуче зiрвуться з Щ__1__________________ Нова лiтература 727 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА гiлки так i кохання має завершити ся нiжним i щирим прощанням: Поцiлуй востаннє, обнiми востаннє; Вмiє розставатись той, хто вмiв любить. 20-тi роки XX ст неокласич ний перiод творчостi письменника. Неокласицизм стилю Максима Рильського найбiльш ґрунтовно й влучно сформулював М. Зеров. Це передусiм урiвноваженiсть i про зорiсть поетичноï форми, наявнiсть чiтких епiтетiв, мiцна логiчна побу дова вiрша й строга течiя думки, по єднання в лiрицi безпосередностi з афористичнiстю, вишуканiстю. Ластiвки лiтають, бо лiтається поезiя Максима Рильського про мiсто його дитинства Киïв, його зе ленi древнi схили над блакитнокри- лою плавбою Днiпром. Батиєва гора, оспiвана у творi, є атрибутом вiчностi, непорушностi старовинного мiста. Усе у свiтi пiд сонцем мiнливе, змiнне, говорить поет, та водночас усе має i свiй час, визначений природою, усе розвивається за ïï канонами: Хай собi кружляє, обертається, Хоч круг лампочки, земля стара!.. Ластiвки лiтають, бо лiтається, I Ганнуся плаче, бо пора… У творi головною героïнею постає] Ганнуся, якiй настала пора любити, i вона тяжко переживає своï почуття. Однак це розчарування сприй мається як природне воно ж нас тiльки органiчне, як i лiт ластiвок i срiбло голубiв у темному небi, i хи мерно вигнутi колiна кленiв… До циклу Портрети збiрки Лi то увiйшов вiрш Шопен. У ньому найвищою цiннiстю людського духовного буття виступає музика. Поезiя просякнута захопленням вiд вальсу видатного польського компо зитора Фредерiка Ш опена, що є сум ним, як вечiр золотого дня, але вод ночас жагучим, як нескiнченний поцiлунок. Суперечливiсть, таємни чiсть музики Шопена очевидна: Лукавий чи журливий хто вгадає? Гарячий чи холодний хто,збагне? Уява малює лiричному героєвi романтичну картину: вiтер, снiг, ве чiр, шалений лет коня, прекрасне обличчя таємичоï незнайомки, заку тане у хутро… Для нього раптом су перечливi почуття зливаються в од не, яке вже не можна розмежувати: Це щастяi Це любов! Це безнадiя! Вiрш Мова, що має за епiграф слова всесвiтньо вiдомого французь кого фiлософа Вольтера Треба догля дати наш сад, присвячений по-спра вжньому духовнiй скарбницi кожно го народу його мовi. Афористично сприймається мовне багатство яК сад, за яким потрiбно доглядати. Нова лiтература ильнувати його рiст i розквiт. Автор наголошує, щ о той дуовний сад, який квiтне й родить для людини, ïï мова це предмет ненастанноï роботи, невтомноï працi над собою: Як парость виноградноï лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Полiть бурян. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. Водночас автор стверджує, що мудрiших учителiв, нiж власний на род, немає: У нього кожне слово це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Письменник наполягає на плекан нi та збагаченнi мови. Це справа кож ноï людини й залежить вiд рiвня ïï нацiональноï свiдомостi: Не майте гнiву до моïх порад I не лiнуйтесь доглядать свiй сад. Багата i яскрава народна сим волiка стала основною в поезiï Тро янди й виноград. У нiй автор возве личує працелюбнiсть, самовiдданiсть людини як головнi ментальнi риси Украïнця. Праця це творчий злет людськоï натури, спосiб становлення особистостi в суспiльствi, результат вивищеноï перемоги над собою, сво- 1Ми вадами, утомою: Iз поля дiвчина утомлена прийшла I, хоч вечеряти дбайлива кличе мати, За сапку i в квiтник, де рожа розцвiла, Де кучерявляться кущi любистку й мяти. Людина завжди в життi обирає прiоритети. I для цiєï дiвчини, i для стомленого з дальньоï дороги, але працьовитого машинiста, i для юна ка, який опилення тонкi дослiджує закони, праця постає як найвище мiрило людського життя, усiма своï ми дiями поетичнi героï возвеличу ють ïï. Ще одна беззаперечна цiннiсть це краса, задля якоï i здiйснюється все в життi: насаджуються квiтники, плекається ошатна виноградна лоза коло хати, заквiтчується рiдна земля рiзноманiтним зелом: Ми працю любимо, що в творчiсть перейшла, I музику палку, що нiжно серце тисне. У щастя людського два рiвних є крила: Троянди й виноград, красиве i корисне. Вiрш М. Рильського Слово про рiдну матiр був проголошений 29 ли стопада 1941 року на радiомiтингу, що транслювався на територiï оку пованоï Украïни. За жанром це невелика поема-ора- торiя. Поезiю написано спецiльно для промовляння вголос. Поет звертається до нацiональноï свiдомостi украïнцiв, якi в боротьбi 729 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА за рiдну землю можуть i мусять зберiгати традицiï столiть, памятати iмена видатних дiячiв нацiональноï культури, що символiзують силу, нездоланнiсть, майбутнє нацiï. У Рильського украïнська земля це земля Тараса Шевченка: Благословен той день i час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрiбними росами- сльозами. Короткий прикметник благосло вен* анафора, яка розпочинає шiсть строф вiрша. Також влучно вжита й анафора хто*, i синонiмiчнi повтори: злато-серебро, рути-мя- ти*, муками-дiлами*, гримлять- дзвенять*. Уводить поет у свiй твiр також епiтети-неологiзми: рiки ясноводi*, громовозвукi слова*, вдало вживає цитати з творiв Шев ченка, зi Слова про Iгорiв похiд*. Поет використовує яскравi, влучнi художнi засоби, якi пiдвищують емоцiйне враження, доводять його до патетики. Тема поезiï Дiалог (1959) навiяна дискусiєю в газетi Ком сомольская правда, кому нале жить майбутнє: технарям чи гума нiтарiям. Коли чаша терезiв схи лилася на бiк перших, М. Рильський не витримав i вiдiзвався вiршем Дiалог. Поет тонко iронiзував з перемо*, цiв у дискусiï: Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви, скажiть, Що у днi космiчноï ракети Соловя не в силi зрозумiть? Поезiя написана у формi двох го лосiв. Перший голос фiзик, другий голос належить лiриковi й вiдбиває погляди самого автора.

Максим Рильський orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13850


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация