<< Главная страница

ЛIна Костенко нар. 1930 року orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13898


Творчiсть Лiни Костенко приклад шляхетного служiння поезiï. / докiр тим, хто свою iскру бож у послiдовно глушив марнослiвям конюнктури. В. Базилевський Народилася Лiна Василiвна Костенко 19 бе резня 1930 року в невеличкому мiстечку Ржи- щевi на Киïвщинi в сiмï вчителiв. У 1936 роцi Р0′ дина перебралася до столицi, де майбутня пое теса закiнчила середню школу. Ще школяркою почала вiдвiдувати лiтератур ну студiю при Спiлцi письменникiв Украïни. Роки особистiсного й творчого зростання припали на страшне лихолiття воєнних i повоєнних рокiв, коли першi вiршi теж доводилося писати У фронтовому окопi. Пiсля закiнчення школи молода поетеса всту пає до Киïвського педiнституту. Згодом навча 790 Нова лiтература ється в Московському лiтературному iнститутi iм. Максима Горького, який закiнчує 1956 року. Бiографiя Лiни Костенко тiсно переплелася з долею руху украïнських шiстдесятникiв. Вона була однiєю з найяскравiших постатей серед молодих украïнських поетiв, що смiливо заяви ли про себе на рубежi 50-60-х рр. Збiрки вiршiв поетеси Промiння землi (1957) та Вiтри ла (1958) викликали зацiкавлення читача й критики, а книжка Мандрiвки серця, яка вийшла в 1961 роцi, засвiдчила, що Лiна Костен ко вже не новачок у поезiï. Згодом стало зро зумiло, що ïï iмя записано золотими лiтерами на скрижалях народного визнання в одному ряду з визначними майстрами украïнськоï поезiï. Творчий шлях Лiни Костенко не був простим: у часи застою вiршi поетеси практично не друку валися. Двi пiдготовленi до друку поетичнi збiрки: Зоряний iнтеграл (1963) i Княжа го ра (1972) не отримали дозволу цензури. Та саме в тi роки суцiльних заборон, не зва жаючи нi на що, поетеса посилено працювала, крiм лiричних жанрiв, над романом у вiршах Маруся Чурай (1979), за який вона в 1987 роцi була удостоєна Державноï премiï УРСР iменi Т. Шевченка. Перу поетеси належать книжки Над берега ми вiчноï рiки (1977), Неповторнiсть (1980), збiрка поезiй Сад нетанучих скульптур (1987) та збiрка вiршiв для дiтей Бузиновий цар (1987). Тепер Лiна Костенко живе та працює в Києвi. Поетка Лiна Костенко наша су часниця, як митець вона вписана у свiй час. Ïï творчiсть стала небуден ним явищем сучасноï украïнськоï по езiï, явищ ем, яке на наших очах помiтно впливає на весь ïï подальший розвиток. Увiбравши в себе нацiона льнi iдеали й найкращi риси живоï народноï мови, iдейною вагомiстю, образною довершенiстю вона пiдно сить украïнську лiтературу на рiвень найлiпших зразкiв європейськоï ху дожньоï творчостi. Нацiональнi про блеми, якi досягли в поезiï Лiни Кос тенко найвищого ступеня узагаль нення, проникають у свiдомiсть читача, викликаючи активне спiвпе реживання. Особливостi iндивiдуального пое тичного стилю: фiлософiчнiсть, iсто ризм мислення, вишукана тради цiйнiсть, висока культура поетично го вислову, iнтелектуальнiсть, заряд актуальноï публiцистичностi. Творчiсть Лiни Костенко не розме жуєш на iнтимну та громадську: на стiльки тiсно переплелися особисте та суспiльне, настiльки органiчно вони вживленi в художнє полотно й до пев ноï мiри навiть живляться одне одним. Вiрш Пастораль X X сторiччя побудований на антитезi заголовка твору i його змiсту. Перед нами роз гортається болюче, трагiчне вiдлуння вiйни, яка не обминула жодноï ук раïнськоï родини. У поезiï йдеться про сiльських пастушкiв Павла, Са шка, Степана, яким, здавалося б, рости, мужнiти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає вiдлун ня вiйни залишена в полi граната. Поетеса змальовує жахливий епiзод, починаючи з кульмiнацiï: убитих дiтей несуть з поля. УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Трагiзм змальованоï подiï пiдси люється яскравим лiричним началом вiрша. Поетеса сама гостро пережи ває непоправнiсть утрати. У ïï словах схвильованiсть, розпач, бiль. Вiдчай i горе матерiв поетеса пере дає через згадку про Арiадну. Нит кою Арiадни називають рятiвний засiб виходу з дуже скрутного стано вища. Лiна Костенко трансформує мiф, з безнадiєю, розпачем говорить: I нiяка в життi Арiадна вже не виведе з горя отих матерiв. Поетеса провадить думку про вiчний колообiг життя, розвиток: А одна розродилась, i стала ушосте мати. У вiршi Пастораль XX сторiччя Л. Костенко зумiла сказати про неви мовне. I в цьому велич ïï твору. У вiршi Тут обелiскiв цiла рота… виражена думка про злочиннiсть i неприроднiсть вiйни. Особливий настрiй поезiï створює спiльнiсть, однаковiсть, однознач нiсть почуттiв, якими охоплена лi рична героïня i ïï сучасники. У вiршi звучать i пекучi спогади про пере жите, i бiль, викликаний спогля данням могильних плит вiйськового кладовища. Авторка досягає великоï сили ху дожньоï експресивностi, використо вуючи анафору, щоб передати розпач вiд неможливостi щось змiнити. Уживаючи неозначенi займенни ки, Л. Костенко обєднує почуття i тих, хто загинув, i тих, хто залишив ся живий. Поетеса говорить про без межний борг живих перед мертвими, про життя, про смерть i безсмертя. Це пiдкреслює й метафора обелiскiв цiла рота. У вiршi Життя iде i все без корек тур Лiна Костенко нагадує про те, що зробленого не перепишеш, життя не має чернеток, над усiм володарює час. Поетеса вдається до засобу пер сонiфiкацiï, щоб передати стрiмкий лiт часу, миттєвiсть людського жит тя в часi. У поезiï минулий час окрес лений двома образами: бiблiйного по топу як розплати людства за грiхи та маркiзи Помпадур фаворитки французького короля Людовiка XV, яка мала на нього великий вплив i ви значала, по сутi, полiтику держави. У розумiннi Лiни Костенко, смисл людського життя полягає в тому, щоб зробити щось, лишити по собi. Авторка також тривожиться за майбутнє як зберегти природу, як достукатися до серця людини, збуди ти ïï вiдповiдальнiсть за все суще на землi. Звучить у вiршi й мотив вiдповiда- льностi творця за слово, за кожнии написаний рядок, за творчiсть. Для лiричноï героïнi найголовнiше обе рiгати свою душу вiд грiхiв, не при' множувати вже зробленого колись зла: Нова лiтература Людинi бiйся душу ошукать, бо в цьому схибиш то уже навiки. У вiршi Вже почалось, мабуть, майбутнє Лiна Костенко розглядає людину в контекстi часу. Це усмiшка Джоконди, яка уособлює i доброту, i силу впливу на людину; це i Рафа- елiвська Мадонна як символ безко рисливоï материнськоï любовi та всепрощення. Поетеса вихоплює з iсторiï справж нi мистецькi шедеври, розумiє ïхнє важливе значення для людства й лю дини зокрема. Кривавi ж подiï, жорс токi сутички, кровопролитнi подiï згадує як незначнi факти з огляду на ïхнiй вплив на становлення спра вжньоï людини. Авторка щиро пiдказує сучасни кам основний життєвий постулат: Нехай тендiтнi пальцi етики Торкнуть вам серце i вуста. Лiрична героïня Лiни Костенко шукає iдеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвiдомлює, що щастя i любов не завжди поруч, але наперекiр долi кохає й розцiнює це як найбiльший ïï дарунок, який несе теплий усмiх i бентежнiсть у сприй няттi свiту. Цiй темi присвячено вiрш Свiтлий сонет. Свiтло це ранок життя, юнiсть, це пробуджен ня першого кохання. Проте для моло доï героïнi перше кохання виявилося непростим, без взаємностi. Нероздiлене кохання супроводжу ють щастя i печаль водночас. Лiрич на ж героïня по-iншому, з висоти життєвого досвiду оцiнює нероздiле не кохання вона певна, що душа дiвчинки стала багатшою. Попереду в неï справжнi випробування, триво ги, розчарування, але це невiдомо юнцi, яка переживає першу в життi поразку. Тональнiсть i настрiй вiрша Роз кажу тобi думку таємну визнача ються спогадами про минуле кохан ня. Лiна Костенко говорить про не збагненну тайну любовi, яку можна осягнути лише iнтуïцiєю, почуттями. Вiрш побудовано у формi щирого монологу-одкровення лiричноï ге роïнi. Вона нiби перегортає ще одну сторiнку свого життя i бачить, що ïï душа зберегла серед буденностi най вищi почуття. У глибокоiнтимнiй поезiï Моя любове! Я перед тобою авторка звертається до найнiжнiшого свого почуття, але одночасно виголошує грiзну пересторогу: Бери мене в своï блаженнi сни. Лиш не зроби слухняною рабою. Не ошукай i крил не обiтни! Для письменницi немає нiчого страшнiшого, як утрапити ще й у рабство почуттiв. Пiдсвiдомо лiрична героïня вiдчуває, що це стане духов ною зрадою усiх тих, хто жив до неï i плекав надiï на ïï буття на цiй землi: 793 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Не дай менi заплутатись в дрiбницях, Не розмiняй на спотички дорiг, Бо костi перевернуться в гробницях Гiрких i гордих прадiдiв моïх. Для письменницi характерний наскрiзний мотив iронiï долi, парадок сального звязку часiв. Минуле цiка вить поетесу найчастiше своïми пара лелями з днем сьогоднiшнiм (цикл Ду ша тисячолiть шукає себе в словi). Зосередження уваги на iсторично му аспектi свiдомостi людини не ви падкове, адже поетеса вважає й по слiдовно втiлює у своïх лiричних творах думку про те, що повноцiнна життєдiяльнiсть особи можлива тiль ки за умови невiдривностi ïï вiд свого народу i його долi, на основi традицiй i духовних надбань нацiï: Митцю не треба нагород, його судьба нагородила. Коли в людини є народ, тодi вона уже людина. Не треба думати мiзерно. Iсторiя як джерело й одночасно засiб художнього осмислення дiйс ностi актуалiзується в багатьох тво рах поетеси: Скiфськаодiссея, Ду ма про трьох братiв неазовських, Маруся Чурай, Берестечко…

ЛIна Костенко нар. 1930 року orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13898


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация