КамIнний хрест orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13808


За аналогiєю до бiльшостi творiв письменника Камiнний хрест та кож називають новелою, хоч за жан ровими ознаками це оповiдання. Сам автор назвав цей твiр студiєю (тобто художнiм дослiдженням душевних переживань героя). ______________________ Нова лiтература УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Iсторiя написання. Життєва осно ва. Новела Камiнний хрест єди ний твiр Стефаника, присвячений темi емiграцiï. Розорення захiдноук раïнських селян призвело до масовоï емiграцiï за океан. В основу новели покладено реальний факт: Штефан Дiдух (у новелi Iван), односелець письменника, емiгруючи до Канади, поставив на своєму полi камiнний хрест, що й понинi стоïть у селi Русiв. Та справжнiми прототипами голов ного героя О. Гнiдан називає тисячi емiгрантiв, долею яких перейнявся письменник. Композицiя. Новела складається з семи роздiлiв. Перший роздiл є експо зицiєю твору. Вiн мiстить мальовни чий портрет Iвана Дiдуха та ав торськi екскурси в його бiографiю. Повернувшись додому пiсля десяти рiчного перебування у вiйську, Iван уже не застав батькiв, у спадок йому вiд них лишилися тiльки хатчина завалена* та горб щонайвищий i щонайгiрший над усе сiльське поле. Щороку впрягався Iван поряд з ко нем: коня запрягав у пiдруку, сам себе в борозну*. Таке зiставлення є яскравим свiдченням виснажливоï працi селянина, до того ж воно набу ває символiчного значення. Iвана в селi називають Переламаним. Тяжка робота (виносячи гнiй на гору, обли вався потом, а на горi, як дмухнув ле генький вiтерець, його зiбгало в по 674 ясi), той горб вiдiбрали в Iвана мо лодiсть, силу, здоровя. А коли пiд- росли дiти й не мали, до чого при класти руки, то змусили старого бать ка спродатися, щоб ïхати в далеку та невiдому Канаду. Н аступнi шiсть роздiлiв це сповiдь героя перед сусiдами. Монологи Iвана розкрива ють цiлий комплекс найскладнiших почуттiв героя. Намарно сусiди, ба чачи Йванову тугу, намагаються його розрадити: За цим краєм не варт собi туск до серця брати! Ц я земля не годна кiлько народа здержiти та й кiлькi бiдi витрим ати… I саранчi не ма, i пшеницi нема. А податки наки пають, що-с платив лева, то тепер пєть, що-с ïв солонину, то тепер барабулю. У цих словах розради страшна правда селянського життя, злиденного, важкого, що змушує га личан емiгрувати. Iван Дiдух не пле кає марних надiй, не тiш ить себе iлюзiями, що ж иття за морем буде легким i щасливим. Бiль, ж аль, туга, душевнi страждання героя нароста ють з епiзоду в епiзод. Озьмiть та вгатiть ми сокиру отут у печiнки, та, може, той жовч пукне. Бо не вiтри- маю! Психологiчне напруження до сягає апогею в шостому роздiлi. Уся новела Камiнний хрест бага та на символiчнi деталi й образи. На самперед, це камiнний хрест з виби тими iменами Iвана та дружини. Об раз хреста символiзує страдницьку оЛю селянина, яки й вiддав усю свою силу та здоровя виснаж ливiй працi землi, а тепер змуш ений покидати Й назавжди. Усе в новелi: художнi прийоми, живцем перенесений му жичий спосiб бесiдування, бож е вiльний танець пiдпорядкованi го ловному завданню розкрити тему народного горя, недолi й водночас надiï на кращ е майбутнє. Критики високо оцiнили новелу Камiнний хрест. Прочитав я це все, писав Грiнченко, i поздоро вив украïнську лiтературу з новим талантом, а Галичину з новим белет ристом, що, певне, стане поруч iз найкращими галицькими белетрис тами Франком i Федьковичем. Новела М арiя була написана 1916 року пiсля п ятнадцятилiтньоï перерви. П рототипом головноï ге роïнi, як свiдчив сам письменник, стала селянка з Русова. Початок но вели: Марiя сидiла на приспi й шеп тала… був цiлком традицiйним Для Стефаника, так починалася май же кожна новела першого перiоду йо го творчостi. В читую чись глибше, звертаємо увагу на багатопроблем- Н1СТЬ, багатоплановiсть новели, не притаманну навiть найбiльш им тво- Рам письменника попереднього пе рiоду. У нiй висвiтлено ж ахи свiтовоï Вiини, ЩО впродовж кiлькох рокiв С1*Л И смерть i сльози в мирному га лицькому краï, боротьбу за мужиць ке право, прагнення до воззєднан ня украïнського народу. У новелi виведено образ селянки Марiï, що виховала, випестила трьох мiцних i здорових синiв. Згадує, як були вони малими, навчалися в ш ко лi та як потiм заареш тували ïх за бунт, ïздила вона до Львова дiтей визволя ти й поруч iз тими панями-мамами почула себе в перший раз у ж иттi рiвною зi всiми панами й тiш илася, що сини поставили ïï в однiм рядi з ними. Та кривава хуртовина вiйни забрала синiв iз собою. Сидячи в ос танню нiч у ïхнiх головах, вона по сивiла. Просила, щоб брати лиш или ïй хоч найменшого, та, зрозумiвш и, що образила ïх тим тяж ко, просила вибачення в сина: Я не знала добре, я не винна, що моя голова здурiла, як тота Украïна забирає менi дiти …*. Стефаник не вдається до доклад них описiв, змальовуючи картини на цiонально-патрiотичного пiднесення. Легкими ш трихам и, найхарактер нiшими рисами вiн створює вiдчуття урочистого моменту: В мiстi зiйш ло ся ïх сила, паничi i простi хлопцi. Хо ругви й прапори шелестiли над ними i гримiв спiв про У краïну. Зi спогадiв до теперiшнього ж и т тя повернув Марiю прихiд козакiв, яких зустрiла упереджено й люто, бо не раз завертали до ïï хати тi руïнни ки, що називали себе козаками, грабували, катували, плю ндрували _____________________________________________________ Нова лiтература УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА найсвятiше, що лишилося у Марiï вiд синiв Шевченкiв портрет: Я його сховала в пазуху, а вони кроïли тiло пугами, що й не памятаю, коли пiш* ли з хати*. Так поводилися солдати росiйськоï армiï, що, вступивши до Галичини, нищили осередки нацiо нально-культурного життя украïн цiв. Та цього разу Марiï трапилися близькi по духу й кровi люди, що, як i ïï сини, шанували Шевченкiв порт рет, убираючи його в хустки, спiвали тих самих пiсень. Письменник новаторськи розкри ває патрiотичну тему, повязану зi зростанням нацiональноï свiдомостi селянки. Використовуючи надзви чайно яскравий образ народноï пiснi, що випростовує душу Марiïну, пiдiй має народ, Стефаник створює вiдпо вiдний настрiй патрiотичного пiдне сення. Слухає спiв козацький Марiя i вже бачить щасливе майбутнє обєднаноï Украïни: Блискотять рiки по всiй нашiй землi i падають з громом у море, а нарiд зривається на ноги. Напередi ïï сини, i вона з ними йде на тую Украïну, бо вона, тая Ук раïна, плаче й голосить за своïми дiтьми; хоче, щоби були всi вкупi*. До теми нацiонально-визвольних подiй Василь Стефаник звертається й у новелi Сини* (1922). Автор пере дав горе старого батька, який благо словив двох синiв на боротьбу за Украïну* i втратив ïх назавжди. Згадує старий М аксим , як Си Андрiй, прощаючись з ним, сказав що йде визволяти рiдну землю. Син пiднiмає шаблею грудку землi й ка же: Оце Украïна, а тут, i справив шаблею у груди, отут ïï кров; зем лю нашу iдем вiд ворога вiдбирати. I батько, усвiдомлюючи небезпеч нiсть свого кроку, iз хвилюванням про мовляє: Сину, каж у , та є ще в мене менший вiд тебе, Iван, бери єго на це дiло; вiн дуж и й, най вас обох за копаю у ту наш у землю , аби ворiг з цего корiня ïï вiторгав у свiй бiк. Саможертовнiсть батька є грома дянським подвигом. Безсмертний той народ, який ще мож е народжува ти таких людей у цьому пафос новели Стефаника. Словами болю го ловного героя закiнчується твiр. Зму чений морально, душ евно, вклоня ється старий М аксим до землi й ревно молиться: А ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; Ти з своïм Си ном посерединi, а коло Тебе Андрiй та Iван по боках… Ти д ала Сина одно го, а я двох.

КамIнний хрест orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13808