<< Главная страница

Iван Франко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13768


Нема, певне, т iє ï дiлянки лiт е р ат ур н о ï, до я к о ï не доклав Ф ранко р у к св о ïх , я к о ï б не зб а гатив своєю працею . / скрiзь вiн визначався з гурт у своïм яскра вим т алант ом т а кипучим т емперамент ом; скрiзь ставив рiдний н аро д пiдст авою своєï дiяльностi, добро народне метою, розум , н ауку ш ляхом до мет и. С. фремов ‘*ан Якович Ф ранко народився 27 серпня «6 року в селi Нагуєвичi Дрогобицького повiту ПеР Львiвська область) у родинi сiльського коваля. Навчався спочатку в сiльськiй школi в Ясеницi Сiльнiй, з 1864 по 1867 pp. у Дрого бицькiй школi василiан, а далi у гiмназiï, яку закiнчив 1875 року. У гiмназiï молодий Ф ранко глибоко цiкавився польською, нiмецькою, французькою лiтературами, латинськими класи ками. Восени 1875 року вступив на фiлософсь кий факультет Львiвського унiверситету, став членом редакцiï журналу Д руг*. Доноси га лицьких реакцiонерiв призвели до перш ого арешту Iвана Франка та членiв редакцiï часопи су. Пiсля звiльнення з тюрми (вiн просидiв май ж е 8 мiсяцiв до суду, а засуджений був на б тижнiв) Франко став на шлях активноï бороть би з австрiйською монархiєю, з носiями соцiаль ного та нацiонального гнiту. Разом з Михайлом Павликом заснував новий журнал Громадський друг, а пiсля заборони часопису збiрники журнального типу Дзвiн i Молот, де надру кував своï твори Товаришам з тюрми, знаме нитий програмний вiрш Каменярi. У березнi 1880 року I. Франка вдруге заарештували, зви нувативши в пiдбуреннi мiсцевих селян. Три мiсяцi просидiв у тюрмi, пiсля чого його вiдправ лено етапом до Нагуєвичiв. 1881 року в журналi Свiт I. Ф ранко друкує ряд своïх революцiйних поезiй, що ввiйшли потiм у збiрку З вершин i низин. Пiсля припи нення виходу журналу Свiт I. Ф ранко змуше ний був заробляти на шматок хлiба у Дiлi та в Зорi народовських друкованих органах. У серпнi 1889 року в Галичину приïхала група киïвських студентiв. За звязок з ними, якi, на думку влади, прагнули вiдокремлення Галичини вiд Австрiï та приєднання до Росiï, Ф ранко був заарештований i просидiв у вязницi понад два мiсяцi. У червнi 1893 року Франковi присуджено на уковий ступiнь доктора фiлософiï. Того ж року вiн видав друге, доповнене, видання збiрки З вершин i низин.
На останнє пятирiччя XIX ст. припадають по етичнi збiрки Франка: Зiвяле листя (1896), Мiй Iзмарагд (1897). З 1898 року у Львовi по чинає виходити журнал Лiтературно-науковий вiсник*. I. Франко стає одним з найактивнiших спiвробiтникiв журналу, фактично його робочим редактором, у ЛНВ протягом 1900 року була надрукована повiсть Перехреснi стежки*. У 1915 роцi здоровя Франка рiзко погiрша ло. Весною 1916 року хворий письменник пе реïхав до свого будинку у Львовi. Тут вiн склав заповiт 9 березня 1916 року, у якому всю свою рукописну спадщину й бiблiотеку просив пере дати Науковому товариству iменi Т. Шевченка. Помер Iван Франко 28 травня 1916 року, похо вано його на Личакiвському кладовищi у Львовi. Як зазначає М. Глобенко, i в прозi, i в поезiï другоï половини XIX ст. без перечним верхом досягнень була творчiсть Iвана Франка. Еволюцiя Франковоï поетичноï творчостi нага дує еволюцiю його прози. Збiрка З вершин i низин близька до його натуралiстичних оповiдань з тема ми голодного села. У лiричнiй поемi Зiвяле листя*, у деяких циклах iнтимноï лiрики збiрок Мiй Iзма рагд* та Iз днiв журби* Франко надзвичайно збагатив свою поезiю як тематично й жанрово, так i рiзно манiтнiстю строфiчною, римовою й ритмiчною. Поряд з громадянськими мотива ми зявляються мотиви трагiчного кохання, розчарування, сумнiвiв. А в останнiх збiрках (Мiй Iзмарагд*, Sempter tiro*) переважають мотиви гуманностi, фiлософського спокою. Поема Мойсей пiдсумовує iдейно- тематичний ш лях письменника. за весь час творчоï дiяльностi (понад со рок рокiв) I. Ф ранко видав сiм збiрок поезiй та цiлу н изку поем i величезну кiлькiсть перекладiв зi свiтовоï лiте ратури. Чимало його поетичних тво рiв не друкувалися у зб iрках, а лише в перiодичнiй пресi або ж залишили ся в рукописах. Першi поетичнi твори Iвана Фран ка були написанi язичiєм (тобто мiшаниною слiв з росiйськоï, старо словянськоï мов i гал и ц ьки х дiа лектiв). Пiзнiше пiд впливом Шев ченка Франко звернувся до живоï ук раïнськоï народноï мови. А вже на схилi свого ж и ття поет переробив ко лишнi плоди молодечоï фантазiï, художньо ïх удосконалив та видав окремою збiркою Iз лiт моєï моло достi (1914). 1887 року Ф ранко видав збiрку З вершин i низин (друге ïï видання, значно доповнене, побачило свiт 1893 року). Воно охоплю вало майже два дцятирiчний доробок поета. Цiкавим є компонування збiрки (поезiï в нiй розмiщенi не в хронологiчному по рядку, а зiбранi в р о зд iл и , деякi роздiли подiляю ться щ е й на цикли)- Збiрка мiстить 7 р о зд iл iв, замiсть прологу ïï вiдкри ває програмний вiрш Гiмн. Ф ранко створив високо художнiй образ вiчного революци0′ нера, що символiзує вiчний дух не покок> та прагнення свободи, рух перед* до нового щасливого життя: Дух, Щ О тiло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю… Усвiдомлене прагнення людини бу ти вiльною не спинить нiщо: нi попiвськiï тортури, нi тюремнi цар ськi мури, анi вiйська муштрованi, нi гармати лаштованi, нi шпiонське ре месло…. Ш естикратна анафора (єдинопочаток) пiдкреслює неможли вiсть знищення поривань до свободи та щастя. Голос вiчного рево- люцйонера, що мiльйони зве з со бою, мiльйони стражденних i приг ноблених, чути по курних хатах мужицьких, по верстатах ремiсниць ких, по мiсцях недолi й слiз. Вiчний революцйонер є символом поступу: дух, наука, думка, воля, вiн не руйнує, а створює (щезнуть сльози, сум, нещастя. Сила родиться й завзяття). Риторичне запитання, Що завершує вiрш , доводить на- марнiсть спроб спинити лавину прогрес: I де в свiтi тая сила, Щоб в бiгу ïï спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день? Останнiй рядок поезiï з 10 приго лосних мiстить 8 дзвiнких. Завдяки Цьому заверш альний акорд гiмну звучить урочисто та пiднесено. Змiст поезiï передано не лише сло весними образами, а й ритмомелодi- кою. Гiмн написано хореєм ( ), цей розмiр напочатку розвитку силабо- тонiчноï версифiкацiï в європейськiй лiрицi вживався переважно в жанрi оди. Перший рядок двiчi ускладне ний пiрихiєм; мiстить 8 сонорних приголосних це справляє вражен ня гуркоту барабанiв. Вiчний революцйонер… Така форма щонайлiпше вiдповi дає пафосному звучанню вiрша. Гiмн, покладений на музику Мико лою Лисенком, став своєрiдним гiм ном украïнського народу. Вiрою в майбутнє своєï нацiï про- сякнений вiрш-заклик Розвивайся ти, високий дубе (1883). Ця поезiя ввiйшла до збiрки Скорбнi пiснi*. Не випадково поезiя розпочинаєть ся зверненням до дуба. Це могутнє де рево здавна шанував народ. У XIX ст. на Зеленi свята влаштовували так званий гральний дуб (у центрi села ставили довгу жердину з прикрiпле ним зверху колесом, прикрашали ïï травами, квiтами, стрiчками). Дов кола дуба вiдбувалися iгри. Цей об ряд символiзував розквiт природи. Звернення до нього є символiчним: Розвивайся ти, високий дубе, Весна красна буде! В алегоричному образi весни Фран- ко бачить розквiт нацiï, позбавлення од вiковiчних пут. Украïна має бути вiд Кубанi аж до Сяну-рiчки одна,
нероздiльна, вiльною, незалежною. Звернення матерi Украïни до своïх дi тей украïнцiв, що живуть пiд гнi том Росiï та Австрiï, звучить закликом обєднатися та послужити для неï: Дiти ж моï, дiти нещасливi, Блуднi сиротята, Годi ж бо вам в сусiд на услузi Свiй вiк коротати! Тiльки в єдностi свого народу, що тривалий час служив Москвi i ля ховi, зможе воскреснути Украïна: Гей, уставаймо, єднаймося, Украïнськi люди! Збiрку Зiвяле листя з пiдзаго ловком лiрична драма Iван Франко створював протягом десяти рокiв (1886-1896). Вона мiстить три части ни, так званi жмутки iнтимноï лiрики Франка. Як зазначає Петро Колесник, головним мотивом, що обєднує всi поезiï, є кохання до жiнки, яка не захотiла вiдповiсти взаємнiстю, постiйне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, але такого, як свiжа, щойно за подiяна рана, а потiм все бiльш широ кого й глибокого, почуття, яке пере ростає в недугу, порушує здоровя, отруює психiку людини, спалює ïï вогнем невдоволеноï пристрастi, створює душевну травму, стан лож ного спокою й байдужостi до всього, стан, од якого один крок до самогуб ства. Сам автор зазначав, що його i лiричнi пiснi є найсубєктивнiшими з усiх, якi появилися у нас вiд часу автобiографiчних поезiй Ш евченка. Збiрку вiдкриває передмова авто ра: Герой отсих вiрш iв той, що з них виявляє своє я, н еб iж ч и к , вiн раз у своïм життi здобувся на рiшу чий крок i пустив собi ку л ьку в лоб. Був се чоловiк слабоï волi, та буйноï фантазiï, з глибоким чуттям , та мало спосiбний до практичного ж иття. У другому виданнi збiрки (1911) Фран ко зауважив, що та передмова не бiльше як лiтературна ф iкц iя. Дава ти ключ до пояснення поодиноких iз тих вiршiв не бачу потреби; менi здається, що й без автобiографiчного ключа вони мають самостiйне лiтера турне значення . Тричi менi являлася любов, вiдкриває душу Iван Ф ранко в одной меннiй поезiï: Одна несмiла, як лiлея бiла* (згадка про Ольгу Рошке- вич, дочку лолинського священика, який зруйнував ïхнє щ астя); яви лась друга гордая княгиня (Юзе фа Дзонковська, хвора на туберку льоз, вона вiдмовила поетовi, щоб не ятрити душу); явилась третя женщина чи звiр, як а мов сфiнкс у душу кiгтями впялилась i смокче кров, i геть спокiй жене (кохання до Целiни Ж уровськоï принесло най бiльше страждань Ф ранковi). Про не- роздiлене кохання йдеться й у поезiï Ой ти, дiвчино, з горiха зерня. По ет, створюючи поетичний образ коха- 630 Ï захоплюється ïï красою , проте, i в народнiй тр ад и ц iï, протистав* Я*' u , , , ляє нiжнiй дiвочiй вродi запальнии характер: серденько колюче тер- нЯ, слово остре, я к бритва, ус мiх. серце б ен теж и ть, я к буря люта. У вiрш i передано безлiч ню ансiв нещасливого коханн я, воно для лiричного героя одночасно стало й радощ ами, бо щ асливи й , хто кохає, i горем: Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаю чи, загублю душу. Образ горiхового зерня є не лиш е оригiнальним, але й надзвичайно ємним: вiн ви к л и к ає зоровi, дотиковi асоцiацiï в читачiв. Ц я поезiя стала пiснею, близькою до народних. Вiрш Чого являєш ся м енi у снi? є вер шиною не тiльки украïнськоï, але й свiтовоï iнтим н оï л iр и к и . Завдяки досконалiй єдностi змiсту та форми вiрш справляє надзвичайно сильне враження. Поет висловлює найщирi- шi, найглибш i п очуття, звiряю чи своє кохання тiй гордiй i неприступ нiй, вiд якоï не ч екає на взаємнiсть: Хоч знаєш , знаєш , добре знаєш , Як я люблю тебе без тям и… Схвильованiсть, переж ивання л i ричного героя вiдтворенi змiнним Ритмом поезiï, як и й утворюється чер кан н ям рiзноскладових рядкiв: вiд Двоскладових до девятискладових: Чого являєш ся менi У снi? В житттi ти мною згордувала, Моє ти серце надiрвала… Побудова речень також органiчно повязана зi змiстом. Вони переваж но короткi запитання або вигуки, але двiчi автор удається до великих поширених речень. Лiричний герой немовбито не може стримати навали почуттiв, не може зупинитися, му сить викласти одразу ж усе, що на серцi. Таким високоемоцiйним, нап руженим є останнє речення лiрич не звернення до коханоï, зiроньки, з проханням з являтися хоч увi снi, щоб живити його стомлене серце. Важливим для зясування естетич них поглядiв Iвана Франка є вiрш Декадент. У своïй передмовi до другого видання збiрки автор обурю вався, що його лiричну драму силкувалися осудити як прояв зовсiм зайвого у нас песимiзму. Пе симiзм та декаденство закидав авто ровi його друг Василь Щурат, вiн прокоментував збiрку як обяв дека- дентизму в украïнсько-руськiй лiте ратурi. Франко зазначає, що критик розглянув збiрку Зiвяле листя не в контекстi його творчостi, а вiдiрвано, без урахування обставин особистого життя. Я декадент? Це новина для мене! Ти взяв один з мого житття момент, I слово темне пiдшукав та вчене, I Русi возвiстив: Ось декадент!.
Франко тричi ставить риторичнi питання: Я декадент?*, Який я де кадент?*, Який же я у бiса дека дент?*, посилюючи експресiю. Пята строфа є апофеозом вiрша, у нiй ав тор розкриває свою життєву та твор чу позицiю: Який я декадент? Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мiй поклик: праця, щастя i свобода, Я є мужик, пролог, не епiлог. До циклу Легенди збiрки Мiй Iзмарагд увiйшла фiлософська Ле генда про вiчне життя*, у якiй Фран ко розмiрковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цiннiсть. Для поета- борця життя то борня, проте i в цiй поезiï автор звертається до теми нероздiленого кохання, зра ди, брехнi (любов то брехня). Побожний аскет, проживши весь вiк у пустелi та заслуживши мо литвами та постом прихильнiсть богинi, здобув священий дар золо тистий горiх, що дарував вiчне жит тя. Аскет подарував його Олександ ровi Великому. Закоханий у персiян ку Роксану, цар вiддає священий горiх дiвчинi: Коли любиш мене, моє сонце ясне, Дасть безсмертя обом нам зерно те дрiбне. Та Роксана кохає iншого генера ла Птоломея, йому вона вiддаровує | дар богинi й отруює Олександра, у покоï до смертельно хворого царя куртизана принесла горiх, щоб чарiвний плiд своєю чудодiйною си лою зцiлив Олександра. Олександр i вдруге вiдмовляється вiд вiчного життя, бо без щастя, без вiри й лю бовi внутрi вiчно жить се горiть вiк у вiк на кострi. Сергiй фремов в Iсторiï украïн ського письменства писав: I мiж лiричними поезiями, i мiж белетрис тичними та публiцистичними твора ми Франка, i мiж його поемами чима ло знайдеться таких, що на довгi часи переживуть самого автора. Таким твором є поема Мойсей.

Iван Франко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13768


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация