Iван Багряний Iван Павлович Лозов'яга 1906-1963 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13874


На надгробку Iвана Багряного, похованого на чужинi, є такi слова: Миє. Були. I будем ми. Й Вiтчизна наша з нами. Народився Iван Лозовяга 2 жовтня 1906 ро ку на Полтавщинi в родинi сiльського муляра Навчався в церковнопарафiяльнiй, згодом у Краснопiльськiй художньо- керамiчнiй школi, яку закiнчив у 1922 роцi. Далi вирушає працюва ти на Донбас. Та робiтнича бiографiя письмен ника була короткочасною кликали поезiя, мистецтво; пережите, побачене, переосмислене вимагало нового мистецького вираження. А пережити довелося багато: у 1920 роцi чекiсти на пасiцi познущалися над його дядьком i 92-рiчним дiдом ïхня безневинна смерть, по бачена на власнi очi, вразила хлопця; iншого дядька вислали на Соловки, звiдки вiн так i не повернувся. Далi розкуркулення, голод, при мусова колективiзацiя, свавiлля мiсцево? влади, камера-одиночка ГПУ… Пiсля вiдбування пятирiчного заслання на Далекому Сходi Iван Багряний у 1937 роцi втi кає на волю й переховується, пiзнає суворi, але чеснi закони тайги, життя украïнцiв у вигнаннi. ________________________ Ново лiтеротцра 769 / УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА У письменника вязня сталiнських концта борiв по вiйнi єдиний шлях емiграцiя. За кордоном Багряний разом з однодумцями ство рює восени 1945 року Мистецький украïнський рух (МУР) (який згодом у США перетвориться на обєднання украïнських письменникiв Сло во* з центром у Нью-Йорку), започатковує в Но вому Ульмi Украïнську революцiйно-демокра тичну партiю та ïï органи журнал Нашi по зицiï i газету Украïнськi вiстi. Розпочинається активна письменницька й публiцистична дiяльнiсть Багряного. У повоєннi роки пише памфлет Чому я не хочу вертатись до СРСР?, створює низку епiчних полотен: ро ман Люба, Тигролови (1944), Сад Гетси- манський (1950), вiдновлює з пам'ятi поетичну збiрку Золотий бумеранг (1946), видає напи сану в камерi смертникiв драматичну повiсть Морiтурi (1947), повiсть Розгром (1948), присвячену памятi Михайла Пронченка, розстрiляного фашистами в Кривому Розi 1943 року; сатиричну комедiю Гене рал* (1948), повiсть Огненне коло (1953); вiршований памфлет Антон Бiда герой тру да (1956), повiсть Маруся Богуславка першу частину незавершеноï трилогiï Буйний вiтер (1957) тощо. Помер письменник у санаторiï Блазiєн у Шварцвальдi (Захiдна Нiмеччина) 25 серпня 1963 року у вiцi 56 рокiв. Iвана Багряного сприймаємо як опо зицiонера вiд лiтератури. Його поезiя емоцiйно розкута, експресивна, на поєна народним мелосом, заправле на ïдкою iронiєю й сарказмом рiзко дисонувала з темами та ритмами того часноï офiцiйноï поезiï (збiрки До меж заказаних, поема Ave Maria, iсто ричний роман у вiршах Скелька). Письменник залишив чималий доробок у рiзних жанрах, але най бiльшу популярнiсть здобув саме своïми романами. Першим великим твором були Тигролови (1944). В основу рома ну покладено подiï, що сталися пiд час вiдбування автором заслання на Далекому Сходi. Його герой Григорiй Многогрiшний образ яскраво авто бiографiчний, адже вiн увiбрав у себе чимало багрянiвських рис характе ру, а переживання страшного дер жавного злочинця, його пригоди в тайзi частина долi Iвана Багряного. Письменниковi належить i той девiз, що допомагає вижити його героєвi при, здавалось би, найнесприятливi- ших життєвих обставинах: Лiпше вмирати бiжучи, нiж жити гниючи. Загадковий Далекий Схiд, що так вабив безземельних, спраглих волi украïнцiв, i глухi нетрi тайги, у яких принишкли концентрацiйнi табори. Тiльки уява по- справжньому великого художника могла витвори ти символiчну картину паралельного iснування в одному часопросторi двох свiтiв пекла й iлюзорного раю. I цi два свiти уособленi в сим волiчних образах двох потягiв-екс- пресiв, що шалено летять крiзь вели чезнi простори у невiдоме, впе ред, у чорну сибiрську нiч, на край свiту: гамiрний, веселий потяг мандрiвникiв життям i ешелон 770 Нова лiтература полiтвязнiв, приречених на смерть у сибiрських катiвнях. Не випадково в спецешелонi НКВС автор бачить долю, вивищуючи ïï до образу-символу непокiрноï Украïни такими були жорстокi реалiï того часного життя. Не випадковою є i паралель з ге роïчним минулим украïнського наро ду, бо ж тiльки воно може дати зра зок для наслiдування, той iдеал, до якого прагне змучена багатовiковим тиранiчним гнiтом особистiсть. Че рез те герой багрянiвських Тигро ловiв є гордим нащадком першого каторжанина Сибiру, правнуком гетьмана Демяна Многогрiшного: Юнак 25 лiт, русявий, атлет, авiатор тчк… Суджений на 25 рокiв тчк… На ймення Григорiй Мно гогрiшний. Саме завдяки своєму славетному родовi Григорiй Многогрiшний зда тен здiйснити неможливе вистриб нути з потяга, що мчить iз шаленою швидкiстю. Цим вiн нагадує вязням страшноï репресивноï системи про такi природнi для вiльноï людини по чуття, як гiднiсть, надiя, а також пе реконує своïм учинком, що серед приречених на загибель завжди є такi, що не здаються. Тож для Iвана Багряного люди ни й художника головне перекона ти читача в тому, що за будь-яких обставин особистiсть може й повинна бути Людиною з великоï лiтери, не втрачати людських рис, не полишати боротьбу за волю й завжди прагнути бути незалежною. Жанр твору. Цей роман написаний у романтичному стилi з елементами пригодницького жанру. Сюжет опо вiдi захопливий i насичений подiя ми, тож читач перебуває в постiйно му емоцiйному напруженнi: втеча з поïзда, пригоди в тайзi, знайомство з рiзноманiтними людьми, перше ко хання героя робить оповiдь цiкавою й динамiчною. Назва роману Тигролови* повязана з родом занять дружноï ро дини Сiркiв. Люди, що дали прихис ток Многогрiшному, мають незвичну й небезпечну професiю. Саме вона ут римує ïх на плаву* в жорстокому, далекому вiд рiдноï землi Сибiру. Сiрки не вбивають, а лише ловлять у тайзi тигрiв. У двобоï з гордими тва ринами тигролови такi самi неза лежнi, як i сильнi ïхнi супротивники. Загубленi в безмежжi сибiрських просторiв украïнцi протистоять си лам зла, яке уособлене в образi майо ра НКВС Медвина. Про романтич нiсть сюжету свiдчить i те, що вони перемагають у цiй боротьбi. Це свiдчення життєствердноï позицiï са мого Багряного письменник щиро вiрить, що добро завжди переможе. Сюжетна канва роману вибудува- на на полюваннi майора НКВС 771 УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Медвина, новiтнього тигролова*, за гордим, не прирученим тоталiтарною системою молодим тигром* з Ук раïни, який у безмежжi холодноï тай ги знайшов те, що не дозволили йому взяти вiд життя на Батькiвщинi: осо бисту й нацiональну незалежнiсть, справжню дружбу, незрадливу щиру любов. Перемагає в iдейному двобоï Гри горiй Многогрiшний, бо молодий ге рой, незважаючи на тяжкi життєвi випробування (Так дерся навпрос тець, без дорiг. I коли траплялись стежечки, уникав, а йшов просто, як цькований звiр), не втратив людя ностi, не перестав вiрити в те, що лю дина може насправдi все, якщо вiдчу ває власну моральну правоту. У фiналi Григорiй i його наречена Наталка, яка нiколи не бачила своєï Украïни, бо народилася й виросла на Далекому Сходi, прорвалися крiзь кордон. Та ïхнi думки нерозривно повязанi з Батькiвщиною, адже вони вiрять у те, що рiдна земля все ж у не далекому майбутньому зможе здобу ти незалежнiсть. Таким же мужнiм i несхитним по казано iншого героя Андрiя Чумака в романi Сад Гетсиманський (1950). В. Винниченко назвав твiр великим, вопiющим i страшним до кументом* радянськоï дiйсностi й сприяв його друковi у Францiï.
I. Багряний перший розповiв свiтовi про страшнi катiвнi НКВС. Правдивi
описи тюремного увязнення голов ного героя заснованi на особистому
авторському досвiдi. Показуючи пе реживання, душ евнi м уки, страж
дання свого головного героя, I. Баг ряний психологiчно переконливо
де монструє стiйкий опiр добра злу. На думку письменника,
людина це найвеличнiша з усiх iстот. Людина найнещаснiша з усiх
iстот. Людина найпiдлiша з усiх iстот. Пiд час побудови сюж ету
автор ви користовує засоби фольклорноï пое тики: пiсенний
зачин роману до матерi приïхали всi дiти, щоб почути заповiт
померлого батька. Вiн за повiдав нащадкам, щоб тi трималися один
одного, завжди намагалися по рятувати того, хто потрапив у бiду. А
бiда не за горами, бо репресовано най меншого брата А ндрiя.
Символiчною, на дум ку Р. Мов- чан, є i назва т вору. За
бiблiйною ле гендою, Гетсиманський сад мiсце передсмертних м ук,
молитов Iсуса Христа. Саме завдяки внутрiшньому духовному садовi
Андрiй перема гає, витримує тортури й допити, зна ходить
у собi сили зберегти людську гiднiсть. Андрiя та iнш их ковалевих
дiтей не розчавлює тоталiтарний прес ситуацiя радш е баж ана,
анiж дiйсна. У нiй передано непереможну вiру автора в незнищ еннiсть
свого на роду. Фiнал твору оптимiстичний- 772 Нова лiтература
Життєствердною є i провiдна iдея Саду Гетсиманського. У
цьому творi Iван Багряний осмис лює проблеми любовi й
ненавистi, вiр ностi та зради, батькiв i дiтей, вiри та
безнадiï, збереження роду, родини. Усi вони показанi традицiйно
для народ ного сприймання з позицiï прiори тету гуманiзму й
добра на землi. Саме цим творчiсть Iвана Багряно го i є
особливою, це ïï найприкметнi- ша риса. За будь-яких
обставин пись менник не показує людину жертвою, котру знищило
тоталiтарне пекло. Особистiсть завжди непереможний герой, що
уособлює в собi увесь вiль нолюбний украïнський народ.
Романтик Iван Багряний мрiяв ба чити своïх землякiв вiльними
вiд будь-якого пресингу. У цьому пись менник вбачав запоруку
щасливого майбутнього украïнського народу.

Iван Багряний Iван Павлович Лозов'яга 1906-1963 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13874