<< Главная страница

ХIба ревуть воли, як ясла повнI? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13756


Iсторiя написання. Поштовхом до написання роману стала подорож Па наса Мирного з Полтави до Гадяча. 1874 року письменник у журналi УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Правда опублiкував нарис По- дорiжжя од Полтави до Гадяча, який i був покладений в основу май бутнього роману. Почута вiд вiзника розповiдь про трохи чи не на всю гу. бернiю звiсного розбишаку Гнидку що був засуджений на каторжнi робо ти, зосталася в памятi, як здоро венний iржавий цвях, забитий у бiлу гладеньку стiну його спомину*. Вiд тодi питання: Як такий мирний па- харський побит з його поетичним по чуттям, з його людянiстю, викинув а себе такого лютого зарiзяку? не давало йому спокою. Але найбiльше дивувало Мирного те, що люди не за суджували Чiпку, часто-густо назива ючи його нещасним i безталанним. Робота над романом тривала чоти ри роки (1872-1875). Немає нiяких свiдчень, що Мирний збирав додат ковi матерiали про Василя Гнидку; вочевидь, письменник створив лiте ратурний тип-образ Чiпки Вареника, якого поселив у селi Пiсках (воно iснувало насправдi) Гадяцького по вiту (перейменованого в романi на Гетьманський). Готовий рукопис повiстi П. Рудченко вiдiслав на ре цензiю братовi Iвановi, який висту пав пiд лiтературним псевдонiмом Бiлик, вiдомому фольклористовi та критику. Той загалом схвально оцiнив розвиток сюжету, але зробив ряд зауважень. Подальшi консуль тацiï та рецензування, починаючи з 610 третьоï редакцiï (всього було шiсть), переросли в спiвробiтництво. Оста точно закiнчений роман не змiг вий ти ДРУ ком чеРез уведення в дiю Емсь* кого указу й побачив свiт лиш е 1880 року в Ж ен евi за сприяння Ч. Драгоманова. Iдейно-тематичний змiст. У романi Хiба ревуть воли, я к ясла повнi? розкрито соцiальну дiйснiсть у всiх ïï суперечностях, у н ай р iзн о м ан iтн i ших виявах соц iальн и х, нацiо нальних, iсторичних, побутових; по казано, як соцiально- економiчнi умо ви формували характер особистостi, визначали ïï поведiнку. Я к зазначає П. Хропко, головна iдея роману зву чить в алегоричнiй назвi: Воли символiчний образ уярмленого селя нства не ревли, якб и було що ïсти й пити. С им волiчнiсть цього образу виявилася н астiльки прозорою, що брати були зм уш енi навiть змiнити ори перевиданнi (1905 року) назву роману на П ропащ у силу. Автори зображують долю селянина Ничипо ра Вареника, щ о зi злиднiв нама гається вийти в лю ди , але уклад по- реформеного ж и ття перетворює його на пропащу силу розбиш аку, що весь свiй розум i хи ст вiддав справi нерозумного протесту, а згодом пе ретворився на л ю того за р iзя к у . вчинки своïх героïв письм енники вмотивовують двома основними чин никами: соцiальним и умовами буття й успадкованими нахилами гене тичним кодом (що є новаторським явищем в украïнськiй лiтературi). Висвiтлення життя украïнського суспiльства впродовж пiвтори сотнi рокiв вiд козаччини, зруйнування Запорiзькоï Сiчi через крiпацтво й до пореформених часiв є соцiальним тлом, на якому зображено життя трьох поколiнь села Пiски, зокрема родин ґудзя та Варениченкiв. Композицiйна структура роману. Багатство тематики та проблематики роману зумовлює складнiсть компо- зиицiï. Зовнiшню структуру роману складають IV частини, що мiстять 30 роздiлiв. У першiй частинi зображе но дитинство, юнацькi та парубочi лiта Чiпки, формування його харак теру; докладно простежена в другiй частинi iсторiя села Пiсок неначебто порушує логiчнiсть викладу, природ ний хiд подiй, вiдводить читача вiд зображеного на початку твору, роз криває соцiально-iсторичну основу, з ясовує витоки кривд i бiд народних; у третiй частинi подано причини, що поставили Чiпку на слизьку до рогу; у четвертiй розкрито тра гедiю бунтаря-розбишаки, пропащоï сили. О. Бiлецький зауважив, що композицiя роману подiбна до бу динку з багатьма прибудовами i над будовами, зробленими неодночасно й не за строгим планом. Три най головнiш i сюжетнi лiнiï роману: ___________________ Ново лiтературо 611 Чiпка, Максим Гудзь*. Сало Вiскi питори сплiтають iM inot ашдяки чому а чятачiв cTtopwwtv:a враження яро иаслiлковв-арячниову tynoium itm та масмои'iпм усiх подiй. Роакриттю авторського жду му також с а р м п п i поаасюяветяi еле менти га вiдступи. багвтпдакiсть i грувушаиин oapeoeawtis роману. Тре- ба и ш iя т я , що а роиаяi Хiба ра* иут. (шле, як ж лп шимi? вперше ” укршж. ькiй ороаi вЙааж виконує ма лише описову. а i психологiчну функцiю, Мажорнi, чистi, радiснi аа- мальоака ам мяого пола (…небо нi плямочки, нi хмарочки, чисте про* аора.,,), що роапочивають роман, якнайлiпше витворюють душевний свiт та почуття головного гароа — доброго господаря, якому хочеться жати й любити*, змiнюються нап рикiнцi ромаау тривожними, аловiе- ними карта мама, у яких перевали- ють кривавi фарбв: Червоний шасни просвiчував… шлях своïми кривавими очима.., а навкруги валу* вала собаки. Не першому планi долi Чiпки, Грицька, Максима, Мотрi. Другопла- новi обрааи баби Оришкя, дiда У ласа (духовно чистих, справедливих, що с втiленням народноï моралi), Галi (ннгола-спаситела, що не змогла навернути Чiпку на добре) i Хрнстi сприяють ральефнiшому вiдтворен ню головних характерiв. Епiзодичнi УКРАÏНСЬКА .от М У Р А персонажi Лушня, Матня, Пацюк, Порох, Чижик, Кряжов. Геиерпльша, пан Польський та все сонмище крiпосинкiа дали авторовi мояi- яивiсть передати сутнiсть суспiльная тенденцiй, викрити справжнi причи ни народження бунтаря. Обрална система. Нп перших сто рiнках роману Панас Мирний знайо* мить нас iа Чiпкою Варениченком парубком, яких часто й густо можна зустрiти по наших хуторах i селах. Проте вирiвняє його о-помiж iнших палкий погляд, бистрий, як блис* иавка, у якому свiтилася якясь не звичайна смiливiсть i духовна мiць, рааом а якоюсь хижою тугою…. Багатогранний характер Чiпки — саляннвя, що протестує проти со цiально! несправедливостi, але, не анайшоши законних шляхiв бороть би, стає на криву стежку бунтар ства, брати Рудченки дослiджують вичерпно та всебiчно. Подаючи iсто* рiю покрiпаччення села Пiски, авто ри простежують i родовiд головного героя, вгядують про справжнього батька Iвана Вареника (тобто Чiп- чнного дiда), яким був пан Василь Семенович Польський. Крiпачка Уляна, одслуживши в панському дворi, пiшла замiж за Петра Варени ка, а через три мiсяцi послав Бог Петровi сина Iвана. Рааом з папсь кою кров'ю успадкував Чiпка й панськi вади. Це один а тих генетич* Ново лiт ерат ура iiЧ чнмникiв. що мкм и плин на фор- ^иiия Його характеру. У спадок вiд д,6 ! злiсть, i ненависть до неï. Виростав
Чiпка в голодi та холодi, у злиднях та недостачах. 1 все сам собi як па
лець. Людська кривда та несправед ливiсть запалили гнiв у чутливому та
вразливому дитячому серцi, роз'ят рили його душ у, у якiй химерно пе
реплелися доброта, ж алiсли вiсть, чуйнiсть до чужого горя та злiсть,
не* аависть, запальнiсть. Щ е малям вiн повиймав ножем в образа очi,
щоб з'ïсти скибку хлiба; згодом ледве не спалив козака Бородая;
почувши вiд Уласа правду про батька, заки нув матерi: Недобре зробив
батько... Чому вiн ïх [панiв] не вирiзав, не ВЛ ОМИВ?..* Отже,
схильнiсть до помс- та> бунтарства ионною мiрою Чiпка *Мвляє вже
в дитинствi. З часом бо- *** вiдчуття соцiальноï несправед
ливостi, нерiвностi, гнiту посилюеть- ** переростає у важ ку
недугу, пору- ЩУС Душевну рiвновагу. Щ оправда, Чiп ч iii ю я а а м i
роки були весе лiшими: громада в iд е ц в л а ïм з м апр'ю землю,
явилися статки, а з ними А иадii про одруж еикия, щасли ве сiмейне ж
иття, м i р н i селяись- кий побут. Нова бiда — вiдiбрали землю
— пе ревернула спокiйне хлiборобське життя. На знайшовши правда в
судi (ва повернення землi суддя вимагав 50 рублiв). Чiпка втрачає
вiру в спра ведливiсть, намагається втопити своє горе в
чарцi. Пияцтво, ляха компанiя М ат ня,Л уш ня. Пацюк штовха ють його до
грабiжництва та розбою. Стихiйний протест, намагання повер нути
своє керує Чiпкою , коли вiя гра бує пава, голову,
писаря, проте будь- який злочин, навiть в iм ‘я високоï iд
еï, дем оралiзує лю дину, нiвелює цiннiсть людського
життя (Ч iпка i ва хвиливу не переймається смертю безневинно
вбитоï ним людини сторожа). П iсля ж орстокоï розора а я мос
калiв над селянами, щ о прагнули по вернути грош i за вiдробленi два
роки, накинутi павами пiсля скасування крiпацтва, Ч iпчиве серце
спалахує лютою ненавистю до гнобителiв: Ду ша млiла й болiла
помстою; серце гукало оддячити; розум пашiв злом *. Та про лю дське око
вiн, пере просивши матiр та начебто схаменув ш ись, починає нове
ж иття. Важка праця селянина, щ оденнi клопоти; УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА
ТУРА чисте, свiтле кохання до Галi, одру ження, нове хазяйство
повертають Чiпку до чесного життя. Вiн полишає нiчнi грабунки,
уникає староï ком панiï. Прихильний до чужого не щастя,
…жалiсливий на чужу утра ту Чiпка плекає в серцi надiю бути
корисним для людей, громади, обсто ювати ïхнi права. Давнє
забувалося, мов його й не було нiколи: вiн тепер отаманує на
громадi*. Чiпку обрано гласним, а згодом й членом повiтовоï
земськоï управи. Лагодився Чiпка громадi служити збирався добро
робити…*, а вийшло так, що де знайшов шану, там загубив спокiй
i… долю!* Дворяни, намагаючись позбутися хама*, знайшли стару
справу про покражу пшеницы та вивели Чiпку з управи. Скривдже ний,
зневажений, вiн знову ступає на слизьку дорогу*, не розбираючи до
пуття, де правда, а де кривда. Слiпа помста призводить до того, що
розби шаки виполонили* цiлу сiмю. Як згадка про цей злочин, височить
бiля Пiсок могила, де тлiє вiсiм безне винних душ, загублених в
одну нiч страшним чоловiком*. За принципом контрасту виписано образ
Грицька. Зазнавши багато горя змалечку (батьки його померли вiд
холери), Грицько, дiйшовши лiт, по дався на заробiтки. Важко пропрацю
вав два роки, та вернувся в село з чи малими грошима, купив
ґрунт, хату, завiв хазяйство й почав думати пр0 весiлля. Шукав
собi дiвчини багатоï та вродливоï, а покохавши, оженився на
сусiдськiй наймичцi такiй само сиротi, як i вiн. Грицько, як i Чiпка з
дитячих рокiв бачив i кривду, i несправедливiсть людську та пансь ку,
проте нiколи не намагався чини ти опiр, бунтувати. Палкi Чiпчинi слова
не зачепили його серце, та заро дили тугу в чутливiй до чужого горя
Христинiй душi. Христя щораз порiвнює чоловiкiв: Грицько
ïï, доб рий ïï Грицько, нiколи нiчого такого не
казав…, Чiпка, що казав, усе те правда, свята правда… А
Грицько мовчав…. Вiн своïм, на прибуток напрямленим розумом
не здатен зрозумiти Чiпчиних поривань i праг нень. Його
егоïстична, власницька натура прагне одного власноï без пеки
та зиску. Пiд час придушення стихiйного бунту Грицько не лише
тiкає городами вiд москалiв, кинув ши й дiда Уласа, i самого
Чiпку, а настоявшись… та надивившись вдо сталь на бiйку
крiпакiв… ще й зне важливо вигукує: Так ïм i треба,
злодiям!. Моральне переродження Грицька, зневажливе ставлення до
односельцiв автори пояснюють впли вом соцiальних умов i середовища на
людину, яке породжує або присто суванцiв, моральних покручiв, Шњ
зрiкаються свого народу, або ж бунтарiв. 614 Нова лiтература
Аналiзуючи, як i чинники мали иВ на формування характеру м с и м ґудзя,
брати Рудченки о с т е ж у ю т вй ого родовiд (знову ж
% генетичний код).
ВIД Д*Да М ир њна ґудзя славного к03ака, Щњ обстоював колишню сла- ву
дВитяги та волю козацьку Мак сим успадкував запальну, непокiрну вдачу.
Сiчовi оповiстки про запо- розьку вдачу, про запорозьку волю западали у
гаряче серце онукове… i Максимовi хотiлось самому битись,
рубатись, розгардiяш ити…. М ож ливо, за часiв козацтва Максим
став би таким самим добрим козаком, як i старий Мирон, та в уярмленому,
покрiпаченому селi його бурхлива, волелюбна натура виявляє себе в
зух валих учинках, бiйках, непокорi, пи яцтвi. Намучившись iз сином,
Iван ґудзь вирiшує вiддати М аксима в москалi. Картини муш три та
зну щань над рекрутами, ж ахливi умови ïхнього життя не лиш е
данина ав торiв реалiстичнiй тради цiï. Саме московська служба
зробила з палко- гњi як порох, смiливого, як голодний вовк парубка
розбiйника та тра вника. Походи на прокормление хоча спершу й будили
якийсь сум i страх у душi М аксимовiй неправ ою, крадiжкою, грабунком,
а не чес- вимзаробiтком, проте з часом при таïвся до них, i
повернувш ись на атькiвщину, вiн i далi легким спосо бом здобував
грошi, його хутiр став пристановищем розбишак. Образ Мотрi один з найтра-
гiчнiших в украïнськiй лiтературi. Не судилося Мотрi щастя. Не
зазна ла вона його змалку; не бачила дiв кою; жiнкою ; не сподiвалася
за- мужньою вдовою…. Пiсля хвилини непевного щастя (пiзнього
замiж жя з Остапом Хрущем, що повернувся з Дону) зазнала вона страшного
лиха. Забобоннi селяни зневажали та не славили ïï (що пiшла
замiж за двужо- на), вiдмовляли в роботi. Мотря на силу прогодовувала
себе, стару матiр Оришку та малого Чiпку. Щ астя зно ву всмiхнулося
ïй, коли Чiпка пiдрiс та громада вiдсудила ïм землю. З я
вилися якi-не-якi статки, худоба, i найголовнiше для селянина земля
(Селянин без поля старець без рук i без нiг). Та й те щастя було
примарним: продажнi суддi вiдсуди ли Мотрину землю приблудi з До ну, а
сам Ч iпка, не дошукавш ись правди, спився, скривдив матiр та прогнав
ïï з двору. Щ оправда, схаме нувшись пiсля москалiвськоï
нау ки, вiн перепросив ïï, одружився, зажив мирним
хлiборобським ж ит тям. Здавалося, щ астя огорнуло ïхню хату. Та
знову людська кривда ш то вхнула Ч iпку на злочини, а м ате рi
дiсталося найстраш нiш е до нести на сина, пережити свою та його
ганьбу. Мотря є втiленням людськоï УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА
ТУРА моралi. Ïï совiсть, сумлiннiсть, ïï ду ша не
дозволили приховати синiв злочин. Вона мати, але вона й люди на, що
має боротися зi злом. Галя польова царiвна* i роз бишацька дочка*
прагнула ввiйти в лихе товаристо тихим янголом — спасителем*, а
правду, справедли вiсть бачила в любовi, добротi, чеснос тi, щиростi.
Нiщо у свiтi, на ïï думку, не виправдає злочин i
вбивство. Рито ричне: Так оце та правда?! стало пiдсумком ïï
життя, сподiвань, лю бовi; дiзнавшись про Чiпчин злочин, вона наклала
на себе руки. Сюжетна лiнiя роману, що опо вiдає про долю панiв
Польських, тiс но переплелася з сюжетною лiнiєю села Пiски.
Закрiпачення колись вiльних козацьких нащадкiв почала ся саме з
приïзду в Пiски генерала Польського. Голопузий шляхтич, що ..
.терся до переднiх вельмож, по ки таки дотерся до генерала … i до
Пiсок!*, спробував спочатку тиснути на пiщан силою, та, злякавшись, що
тi повтiкають на вiльнi степи, кинув ши й ґрунт, i худобу, повiв
облудну полiтику: наказав селянам лише пла тити чинш. Та пiсля його
смертi ста ра генеральша, а потiм ïï дiти уярми ли пiщан,
накинули до шести днiв панщини, знущалися як могли й хотiли, карали,
продавали крiпакiв. Довгоочiкувана реформа скасуван ня крiпацтва не
принесла бажаноï волi селянам, бо вони мали вiдробити ще два роки,
та й пiсля того безземел ля, нестатки, безправнiсть, соцiальна
нерiвнiсть робили ïх залежними Вiд панськоï сваволi. Рiд
панiв Польсь ких розрiсся. Заверховодили вони у Гетьманському повiтi, я
к у себе в царствi. Василь Семенович ц а. рьок; його родичi царськi
слуги; а цiлий повiт з панами й мужиками пiдданi. Змальовуючи панiв
Польських лютих ворогiв украïнського народу, автори висвiтлюють
проблеми й зо лотого вiку панського панування, i крiпосницькоï
сутi реформи, i поре- формених рокiв. Викриттям цих проблем брати
Рудченки засвiдчили, що роман Хiба ревуть воли, як ясла повнi? є
широким соцiально-психологiчним полотном, у якому висвiтлено до- та
пореформену Украïну, порушено ак туальнi проблеми соцiально-
полiтич ного та соцiально-економiчного спрямування.

ХIба ревуть воли, як ясла повнI? orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13756