<< Главная страница

ГригорIй Косинка Григорiй Михайлович Стрiлець 1899-1934 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13854


Яскравий новелiстичний дебют Григорiя Косинки в 1920- 1922рр. одразу ж привернув увагу того часних провiдних письменникiв i дослiдникiв лiтератури, а Ва силь Стефаник у листi до молодого прозаïка згодом навiть назве його своïм сином з Дiвич-гори. Народився Григорiй Косинка 29 листопада в бiднiй селянськiй родинi в селi Щербанiвцi (те пер Обухiвського району Киïвськоï обла дитинства книжки були для нього спочинi ^ єдиною розрадою вiд важкоï працi. Пiсля ковоï школи працює писарчуком ком, поча,. волостi пiзнiше закiнчує столичнi вечiрнi гiмназ' курси, а в 1920 роцi вступає до Киïвського iн туту народноï освiти, закiнчити який не вдаетi)И через матерiальнi нестатки. У 1919 роцi в газетi Боротьба надруКова ПерШИЙ ЙОГО ХУДОЖ НIЙ ТВIр Невеликий тобiографiчний етюд На буряки, пiдписаний псевдонiмом Косинка (вiд назви польових квiтiв червоних косинцiв). Надходить яскравий, але короткий, мов спа лах, апогей його творчостi, обiрваний жорстоко й несподiвано. Фiнал життя молодого письмен ника розгортався за звичним у тi часи сценарiєм i був трагiчним: Г. Косинку в 1934 роцi страчено буцiмто за належнiсть до групи терористiв- бiлогвардiйцiв. 1957 року iсторичну справедли вiсть, хоч i запiзно, вiдновлено: письменника реабiлiтовано за вiдсутностi доказiв злочину. Перша збiрка новел На золотих богiв (1922) дає змогу простежити, як письменник прилучався до тра дицiй модерноï новелiстики саме сте- фаникiвського типу, адже в украïн ськiй лiтературi серед попередникiв Косинки лише В. Стефаник спромiï ся так глибоко зрозумiти душУ Ук раïнського селянина. Г. КосткЖ таК АIÏ0 стисло характеризував його твори: звучало свiжо, правдиво, боляче- За типом свiтобачення ^Риг0^й Косинка реалiст. Це означає, ^ сприймає довколишню дiйснiсть кою, якою вона є, i пiзнає Wњ ^ g0 нiсть, ВИХОДЯЧИ З ТОГО, ЩО Реа 736 Ново лiтература iснує- Його героï звичайнi земнi люди, простi украïнськi селяни. Прагнення показати життя без прикрас наближує творчiсть Гри горiя Косинки до прози Володимира Винниченка. На золотих богiв (1920) етюд, або лiричний шкiц, поширений жанр у тогочаснiй прозi. Назва твору, фра за Бється червона селянська воля, умирає на своïх осьмушках та об нiжках, але боронить тiлами, кровю своï оселi од армiï золотих богiв* (тобто бiлогвардiйцiв) нiби визначає позицiю автора й коло його уподо бань. Але змiст твору свiдчить про вiдсутнiсть однозначноï авторськоï оцiнки описуваних подiй. Пiднесено-романтичний тон оповi дi про те, як усе село вийшло на зустрiч непроханому ворогу, пере креслюється кольоровою гамою бою в криваво-червоних i чорних тонах. Вона символiзує поразку й безвихiдь ситуацiï, що склалася: битву програ ли всi ïï учасники i переможцi, i переможенi. Фраза заплакали села пiдкрес лює повну вiдсутнiсть радостi вiд пе ремоги, крах селянських iлюзiй, нездiйсненнiсть мрiй i сподiвань. Своєрiдним синтезом художнiх роздумiв Г. Косинки про драматизм людського iснування в пореволю- Цiйну добу можна вважати його твiр Фауст, у якому головний герой Прокiп Конюшина проведений крiзь горнило тюремних випробувань. Це особистiсть, яка увiбрала в себе й загальнолюдськi, i виразно нацiо нальнi риси. Цiлеспрямовано шу каючи шляхiв до головних життєвих iстин, герой одержимий нацiональ ною iдеєю, жаданням справжньоï волi своєму народовi. Напад мурав- йовських карателiв обернувся для нього тюремним увязненням i торту рами; останнє слово, яке приходить до Конюшини на межi божевiлля, вiн пише своєю кровю з розбитих щико лоток: Укра…*. Мотив свiтового Фауста (Ко нюшина має ту ж внутрiшню не поступливiсть, фiлософське шукан ня iстини) дозволяє зiставити свобо ду i рабство, добро i зло, по-новому осмислити проблему особистостi й народу. Дещо оптимiстичнiшим є сюжет новели В житах* (1922). К орнiєвi, який другий рiк веде дезертирський спосiб життя, земля предкiв раптом дарує незнану внутрiшню свободу, можливiсть послухати пiсню поля, помилуватися степом, порозмовляти з сонцем. Корнiй перебуває на спо чинку, i це iнтермецо порушується тiльки спогадами героя його душу мучать згадки про розстрiляного ко мунiста Матвiя Киянчука. Раптом герой зустрiчає свою ко лишню кохану. За iронiєю долi Уля- 737 УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА на дружина сiльського багатiя Дзюби, який брав участь у розстрiлi Матвiя. Так два свiти минуле i майбутнє, буття i небуття, реальне i уявне — поєдналися в один. Але це не пере креслює загальнооптимiстичного зву чання новели, адже, за Косинкою, життя у кожному ментi людського iснування на землi. Новелу Мати (1925) М. Рильсь кий назвав однiєю з найглибших ре чей Григорiя Косинки. У бiднiй селянськiй родинi поми рає хвора мати, найстарший син лаштується привезти лiкаря, хоч надiй на порятунок мало. Оповiдь ве деться вiд першоï особи Андрiя, го ловного учасника подiй. Довкола йде кривава повстанська рiзанина. Андрiєвi зараз немає дiла до передiлу Украïни йому треба рятувати вiд смертi найрiднiшу лю дину матiр. Але доля однiєï людини у воєнному жахiттi не важить нiчого поляки примушують хлопця возити на по зицiю снаряди. Андрiй глухий до проблем воякiв, бо образ матерi зас тупає йому весь свiт у ньому iсну ють лише син i мати. Усiх довкола вiн сприймає як ворогiв його святоï матерi, iдея помсти народжується в його грудях. Головний мотив твору мотив тривоги: i за матiр, i ширше за ту землю, гармонiю якоï порушено цiєю кривавою бiйнею. Картина боïв, що розгортається перед читачем, є тiльки тлом, на яко му чiткiше вимальовано Андрiєву тривогу за матiр. Як крах сподiвань на порятунок матерi видиво пала ючоï лiкарнi, омрiяноï мети його подорожi. Однак трагiчну розвязку напро рочено ще на початку твору, коли сама природа передчувала неми нучiсть материнськоï смертi: хмари над лiсом, що заступили кавалерiю, надходить велика буря, чорне сонце, втикане багряно- червоними стрiлами на вiтер, десь дико кряче ворон… Уже готуючись до похорону, хлопець помiтить: Чому моя мама зцiпила губи, як мертвий солдат?. Мотив смертi звучить як фiлософсь ке осмислення рiвностi людей, цiн ностi кожноï людськоï долi неза лежно вiд субєктивних чинникiв у мертвого солдата ворожоï армiï вираз обличчя такий же, як i в ук раïнськоï жiнки. Отже, позаполiтична позицiя пись менника окреслює провiдну iдею тво ру, яка є наскрiзною для усiєï твор чостi Григорiя Косинки, iдею збе реження за будь-яких обставин за гальнолюдських цiнностей у душi кожноï особистостi.

ГригорIй Косинка Григорiй Михайлович Стрiлець 1899-1934 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13854


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация