ЕпIчнI жанри orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13941


Епопея (вiд грецького еророiïа епiчна пiсня) монументальний твiр епiчного змiсту, в якому широко й всебiчно вiдтворено епохальний пе релом у життi цiлого народу (часом багатьох народiв). Як правило, це твiр надзвичайно великий обсягом, з численними персонажами (Iлiада та Одiссея Гомера, Вiйна i мир Л. Толстого, Волинь У. Самчука). Есе (вiд французького essai, бук вально спроба) жанр, який ле жить на межi художньоï та публiцис тичноï творчостi. Визначальнi риси есе це, як правило, невеликий об сяг, конкретна тема, подана в пiд креслено вiльному, субєктивному ïï тлумаченнi, вiльна композицiя, па радоксальна манера мислити. Визнач ними есеïстами в лiтературi XX ст. стали Б. Шоу, А. Франс, Р. Роллан, Ж.-П. Сартр, А. Камю, О. Гончар, Д. Павличко. 825 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА Казка малий епiчний жанр. В основу казки покладено вигаданi, фантастичнi чи авантюрнi подiï. Кiнцiвка є переважно оптимiстич ною: добро перемагає зло. Казка па ралельно iснує як у фольклорi, так i у формi авторськоï лiтературноï твор чостi. Жанр фольклорноï казки похо дить вiд мiфу. Легенда (вiд латинського legenda те, що має бути прочитане, вiд lego читаю) фольклорний або лiтературний твiр, що мiстить роз повiдь на фантастичну тему. З усiх iнших епiчних жанрiв легенда най ближче стоïть до мiфу, бо i в нiй iдеть ся про фантастичнi подiï, проте, на вiдмiну вiд мiфу, в основi легенди ле жить, хоч i щедро прикрашена вигад кою, розповiдь про реальнi iсторичнi подiï та про реальних iсторичних осiб, якi залишилися в народнiй памятi. Мiф (вiд грецького mythos слово, сказання) невеликий твiр роз повiдного характеру, у якому вiд дзеркалюються уявлення колектив ноï (переважно первiсноï) свiдомостi про навколишнiй свiт, його похо дження. Мiф це вид фольклору, який за походженням є одним з най давнiших жанрiв епосу. Системати зоване зiбрання багатьох окремих мiфiв того чи iншого народу, упоряд кованих у бiльш-менш звязному по рядку, називають мiфологiєю. З роз витком суспiльноï СВIДОМОСТI мiфи починають сприймати як вигаданi iсторiï про богiв, героïв, прадавнi подiï. Мотиви античноï та христи янськоï мiфологiï знайшли своє вiдображення у творчостi пись менникiв усього свiту (Кавказ, Марiя Т. Шевченка, Мойсей
I. Франка). Нарис малий художньо-пуб лiцистичний жанр, у якому автор
зображує справжнi життєвi подiï та факти.
Найчастiше нариси присвячу ються вiдтворенню сучасних подiй чи
зображенню людей, яких особисто знав письменник. Нарис дає
змогу швидко вiдгукуватися на новi теми та проблеми. У ньому головна
думка, iдея, тенденцiя, порушена соцiальна проблема чiтко
пiдкресленi, поданi бiльшою чи меншою мiрою вiдкрито. Якщо в романi,
повiстi, оповiданнi оголенiсть думки часто сприй мається як
вода, то в нарисi ця ж ри са немовби естетичний закон. Новела (вiд
iталiйського novella, буквально новина) малий епiч ний жанр
художньоï лiтератури. Динамiчна iнтрига, напружений сю жет,
несподiвана розвязка ось ри си, якi пiдкреслюють iстотну рiзни цю
мiж оповiданням та новелою. У новелi замiсть колишнiх описiв, при
таманних оповiданню, головну роль вiдiграють внутрiшнi, душевнi кон
флiкти та катастрофи (I. Франко). 826 Лiтературознавство Вершиннi
досягнення сучасноï но вели повязують з iменами М. Коцю
бинського, В. Стефаника, Г. Косин ки, М. Хвильового, Ю. Яновського,
Г. Тютюнника, Ж.-П. Сартра, Ф. Кафки, Дж. Джойса. Оповiдання
невеликий за розмi ром епiчний жанр, який зображує одну подiю
iз життя героя. Однолiнiйнiсть уважають головною ознакою жанру
оповiдання. В оповiданнi, на вiдмiну вiд новели, значну увагу
придiляють зображенню подiй та обставин, рiзним описам. Майстрами
оповiдного жанру виявили себе Марко Вовчок, О. Сторо женко, L
Франко, А. Тесленко, А. Че хов, Г. Косинка, I. Бунiн, А. Купрiн, П.
Мерiме, ОГенрi. Памфлет (вiд англiйського pam phlet, вiд грецького
pan yce.phlego палю) художньо-публiцистич ний твiр, що в
гостросатиричнiй формi викриває злободеннi явища суспiльного
життя. Памфлет за структурою ближчий до публiцис тичноï статтi
й вiдрiзняється вiд фей летону бiльшою iдеологiчною рiз кiстю
(. Пудар). Повiсть епiчний твiр середньоï жанровоï форми.
Для повiстi харак терна нечiткiсть i розмитiсть жанро вих меж, що
вказує на ïï промiжне становище мiж романом i
оповiдан ням. Повiсть має чимало спiльного як з романом, так i
з оповiданням. У нiй розкривається людська доля,
взаємини героя з навколишньою дiйснiстю. Вiдмiнностi мають
кiль кiснi, а не якiснi параметри. Жанро ва еволюцiя повiстi в
украïнськiй лiтературi повязана з iменами I. Не- чуя-Левицького
(Микола Джеря),
J. Франка (Захар Беркут), О. Коби- лянськоï (Земля), М. Хвильового
(Санаторiйна зона). Притча короткий фольклорний або лiтературний
розповiдний твiр повчального характеру. Ю. Климюк визначає
притчу як твiр з мораль ною настановою, що мiстить узагаль нений
життєвий досвiд i покликаний допомогти кожному, незалежно од
вiку, засвоïти певнi принципи по ведiнки, дати ключ до
сприйняття книжноï мудростi. Роман (вiд французького roman, вiд
старофранцузького romans оповiдь романською мовою) вели кий епiчний
жанр, в основi якого ле жить зображення приватного життя людини в
нерозривному звязку iз суспiльним розвитком. Жанровими ознаками
роману є розгалуженiсть фабульних лiнiй сю жету, детальне
розкриття доль ба гатьох героïв протягом тривалого ча су, iнодi
впродовж усього життя. Роман вимагає вiд митця вмiння
поєднувати епiчнi, драматичнi й лiричнi елементи. XIX ст.
вважають епохою розвит ку роману. Клаеична спадщина свiто- 827
УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА воï лiтератури романи Бальзака,
Стендаля, Теккерея, Дiккенса, Флобе ра, Золя, Тургенева, Толстого,
Достоєв- ського, Сенкевича, Панаса Мирного. У XX ст. роман
залишається ос новним лiтературним жанром, який постiйно
розвивається й видо змiнюється. Фейлетон (вiд
французького feuil leton, вiд feuille лист, аркуш) невеликий за
обсягом твiр художньо- публiцистичного характеру, написа ний на
злободенну тему, що розкри вається в гумористичному планi. В
украïнськiй лiтературi до цього жанру зверталися Остап Вишня,
С. Олiйник.

ЕпIчнI жанри orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13941