ДраматичнI жанри orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13945


Водевiль (вiд французького vaude ville, вiд назви долини рiчки Вiр у Францiï, де в XV ст. вперше зявився цей вид художньоï творчостi) лег ка комедiйна, переважно одноактна пєса з анекдотичним сюжетом, у якiй драматична дiя поєднується з музикою, пiснями, танцями. В Укра ïнi водевiль має своï нацiональнi джерела, передусiм iнтермедiï. Вiдомi автори водевiлю I. Котля ревський Москаль-чарiвник, С. Васильченко На першi гулi. У водевiлi широко використовуються фольклорнi мотиви, побутовi колiзiï. Подеколи водевiль трактується як суто розважальний жанр. Драма (вiд грецького drama дiя, сценiчний твiр) пєса з гострим конфлiктом соцiального чи побутово го характеру, який розвивається в постiйнiй напрузi. Героями творiв, написаних у цьому жанрi, є переваж но звичайнi люди. Автор прагне роз крити ïхню психологiю, естетично дослiдити еволюцiю характерiв, мо тивацiю вчинкiв i дiй. В украïнськiй лiтературi драма зявляється на початку XIX ст. (На талка Полтавка I. Котляревського). Кожен новий етап розвитку лiтерату ри приносить якiснi змiни в жанр драми: кiнець XIX ст. зявляється соцiально- психологiчна драма Не судилось М. Старицького, Доки сонце зiйде* М. Кропивницького, Житейське море* I. Карпенка-Ка- рого, Украдене щастя* I. Франка; початок XX ст. виникла полiтична психологiчна драма Касандра* Лесi Украïнки, Молода кров*, Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь* В. Винни- ченка, Патетична соната*, Макле- на Граса* М. Кулiша . Iнтермедiя (вiд латинського Шег- medius промiжний, той, що знахо диться посерединi) жанр невеликоï комiчноï пєси або сцени, яку викону вали мiж дiями основноï драми. Цi сцени могли бути пародiєю на тему основноï драми або жодним чином не повязаними з ïï змiстом. Iнтермедiя має на метi розважити стомлених гля дачiв. Найбiльшоï популярностi цей жанр набув у ХУII-ХУШ ст. в Ук раïнi та Росiï. До нашого часу зберег лися по пять iнтермедiй з великоднiх та рiздвяних драм Митрофана Довга- левського й Григорiя Косинського. Iнтермедiï iнсценiзували народнi анекдоти (анонiмнi украïнськi iнтер медiï Продав кота в мiшку, Най кращий сон), пародiювали образи й повiря (першi iнтермедiï до пєс М. Довгалевського та Г. Косинсько го), зображали народний побут (Пи- ворiзи). Украïнська iнтермедiя вiд билася в ляльковому театрi (вертеп), вплинула на подальше формування таких драматичних жанрiв, як побу това комедiя й водевiль. ___________________ Лiтературознавство 831 УКРА ÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА Комедiя (вiд грецьких komos ве села процесiя та ode пiсня) дра матичний твiр, у якому висмiюються негативнi людськi якостi, потворнi суспiльнi й побутовi явища, усе вiдстале й мертве в життi людини та суспiльства. В Украïнi видатними ко медiями стали Сватання на Гон- чарiвцi та Ш ельменко-денщик Г. Квiтки-Основя- ненка, Хазяïн, Сто тисяч, Мартин Боруня
I. Карпенка-Карого, Мина Мазай- ло М. Кулiша. Мелодрама (вiд грецького
melos пiсня i драма) жанр пєси з гост рою iнтригою,
перебiльшеною емо цiйнiстю, рiзким протиставленням добра i зла, морально-
дидактичною тенденцiєю. У сучаснiй критицi ме лодрамою
iронiчно називають недос коналi пєси, у яких глибина драма
тичних конфлiктiв пiдмiнюється зiт кненням банальних
пристрастей. Трагедiя (вiд грецького tra- goidia, буквально цапина
пiсня) драматичний твiр, що ґрунтується на гострому,
непримиренному конфлiк тi особистостi, що прагне макси мально
втiлити своï творчi потенцiï, з обєктивною
неможливiстю ïх ре алiзувати. Конфлiкти трагедiï мину лих
столiть здебiльшого крилися в суспiльному устроï, виникали мiж
почуттями героïв i ïхнiми обовязка ми перед державою,
родиною. Тра гiчним могло бути осмислення iс торiï, змiстом ром
античноï трагедiï стає i трагедiя внутрiш нього
свiту ге роя. Конфлiкт античноï трагедiï ви значався ф
атум ом , волею богiв (Едiп-цар Софокла). У трагедiях Ш експiра
Ромео i Д ж ульєтта, Ко роль Лiр, Отелло, Гамлет героï
виступають борцями проти старих, усталених зви ч аïв i
традицiй, суспiльних вiдносин. Народною трагедiєю глибокого
соцiа льного змiсту став твiр М. Кулiша 97. Трагедiя не є
панiвним жанром сучасноï драм атургiï. Д еякi автори
взагалi вiдкидаю ть саму можливiсть створення п єс
трагедiйного жанру у XX ст. Т рагiком едiя (вiд т рагедiя i ко
медiя) драматичний ж анр, якому властивi риси одночасно i
трагедiï, i комедiï, ж анр, що є промiж ним мiж
трагедiєю i ком едiєю . П ерсонажi трагiкомедiï маю
ть такi контрастнi якостi, що одночасно виявляю ть у них i смiш нi
риси, i безвихiдну при реченiсть. Д раматурги, що працюють у цьому ж
анрi й заглиблю ю ться в проблему лю дського iснування, i смiються з
глядачам и крiзь сльо зи. У трагiкомiчному ж анрi творили Е. Олбi (Н
е бою ся В iрдж и н iï Вулф), Ф. Дю рренматт (Вiзит ста
роï дам и), М. Б у л гак о в (Бiг), М. Кулiш (Народний М
алахiй). Т рагiф арс (вiд т рагедiя i вiд ла тинського ïагсiо
начиняю , напов- 832 Лiтературознавство ню ю ) рiзновид
трагiкомедiï, який у XX ст. перетворився на самостiйний жанр.
За допомогою фарсових засобiв i прийомiв у таких драматичних тво рах
пiдкреслюється трагiчний сенс iснування. Специфiчнi ознаки трагi-
фарсу спорiдненiсть з комедiєю масок, використання буфонади та
клоунади.

ДраматичнI жанри orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13945