Борис ГрIнченко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13792


Не тiльки як талановитий пись менник та визначний громадсь кий дiяч дорогий вiн нам, але й як зразок непохитностi, громад ськоï самодiяльностi, боротьби з тяжкими обставинами. С. фремов Вiн бiльше працював, нiж жив… М. Чернявський Народився Борис Дмитрович Грiнченко 9 грудня 1863 року на хуторi Вiльховий Яр на Харкiвщинi (тепер Сумська область) у збiднiлiй дворянськiй родинi. Його батько, вiдставний штабс-капiтан, над усе прагнув дотримуватися способу життя, властивого дворянам, заборо няв говорити украïнською мовою. Незважаючи на заборону, Грiнченко опанував живу розмов ну, а згодом i лiтературну украïнську мову, опа нував настiльки досконало, що змiг укласти славнозвiсний чотиритомний Словар украïнсь коï мови. У 18741879 рр. навчався в Харкiв ськiй реальнiй школi, але з пятого класу був виключений за читання й розповсюдження за бороненоï лiтератури. Пiсля двомiсячного ув'яз нення Грiнченко втратив право навчатися далi, а вiдтак здобував освiту самотужки. 1881 року вiн екстерном склав екзамен на звання народного вчителя й розпочав освiтню дiяльнiсть, якiй присвятив понад десять рокiв свого життя. 1894 року Грiнченко переïхав до Чернiгова. Працював дiловодом у земствi, разом з дружи ною упорядковував музей украïнськоï старови ни помiщика й мецената В. Тарновського. З 1902 року Грiнченко живе в Києвi, де на пропозицiю журналу Киевская старина бе- 653 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА реться укладати словник украïнськоï мови. Цю унiкальну роботу вiдзначено другою премiєю Росiйськоï академiï наук. У 1905 роцi вiн реда- гує першу украïнську щоденну газету Гро мадська думка, а в 1906 журнал Нова гро мада; того ж року стає керiвником киïвського товариства Просвiта. У пiсляреволюцiйнi роки реакцiï посилюють ся переслiдування Грiнченка. 1910 року Грiнчен- ко, змучений туберкульозом, на який захворiв ще в шiстнадцятирiчному вiцi в харкiвськiй вяз ницi, виïздить на лiкування до Iталiï, де нев довзi й помирає (6 травня 1910 року). Похований письменник на Байковому кладовищi в Києвi. Сергiй фремов назвав Бориса Грiнченка першим професiональ ним письменником на Украïнi*. Його лiтературний доробок становлять пять повiстей: Соняшний про мiнь, На розпуттi, Серед темноï ночi, Пiд тихими вербами, Брат на брата, кiлька драматичних тво рiв (Яснi зорi, Серед бурi та iншi), близько пятдесяти оповiдань, том поезiй i незчисленна кiлькiсть публiцистичних, критичних, iстори- ко-лiтературних та популярно-нау кових праць. Дебютував Борис Грiнченко як по ет 1881 року в часописi Свiт. Про тягом життя видано шiсть його збi рок, зокрема Пiснi Василя Чайчен- ка (1884), Пiд сiльською стрiхою* (1886), Хвилини* (1903) тощо. Бiльшiсть Грiнченкових вiршiв є програмними народницькими поезi ями, серйозними дидактичними тво- i рами, що мають суспiльне звучання Обєктом художнього зображення в ЙОГО творчостi, як це ТИПОВИМ д л я народникiв, стало селянське життя.
I. Франко так охарактеризував лi тературно-громадську дiяльнiсть пи
сьменника: вiн належав до неспо кiйних, вихроватих натур, котрi
кидаються на всi боки, заповняють прогалини, латають, пiднiмають по
валене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають
спо собiв пiдняти до роботи бiльше рук. Така оцiнка є
справедливою щодо всiєï творчостi письменника: його по
езiя, проза, драматичнi твори, лiте ратурознавчi працi, Словарь
украïн ськоï мови, переклади з iнших мов сприяли
подальшому розвитку ук раïнського письменства. З-помiж вiршiв
на громадянську тематику особливе мiсце займають поезiï,
присвяченi Украïнi: Убогiï ниви, убогiï села, Убогий
обшарпаний люд, Смутнiï картини, смутнi невеселi, А iнших не
знайдеш ти тут. Картини лихолiття, страждань, не долi
украïнського люду постають з поезiй Бориса Грiнченка. Вони при
гнiчують його, але водночас надиха ють на боротьбу, протест,
обстоюван ня прав народних. Потреба працювати для простих,
неосвiчених селян ста провiдною зорею Грiнченковоï ЯК
письменницькоï, так i просвiтньо 654 Нова лiтература яльностi.
Iз притаманим народни кам запалом митець закликає iнте л iген
ц iю до працi для рiдного народу, б зникли ганебнi назвища пан та м
у ж и к , а щоб виробилася з ук р а ïн сь к о ï нацiï
одна нацiонально-са- м о св iд о м а , освiчена громада. Його першi
повiстi з житття укра ïнськоï iнтелiгенцiï Сонячний
промiнь i На розпуттi стали на бутком нашоï лiтератури.
Грiнченко висловлює своï погляди щодо мiсця
iнтелiгенцiï в життi украïнського на роду, та все ж таки
приходить до дум ки, що …тип позитивного украïнсь кого
iнтелiгента ще й не виробився до пуття, через це представники народ
ницькоï iнтелiгенцiï, виведенi ним у повiстях, зустрiвшись
зi страшними реалiями життя, зрозумiвши, що нiчо го не здатнi
змiнити, зазнають гiркого розчарування у своïх мрiях й iдеалах.
Тож у наступнiй повiстевiй дилогiï письменнник
повертається до зобра ження життя селян, облишивши проблеми
украïнськоï iнтелiгенцiï. У центрi першоï
частини дилогiï повiстi Серед темноï ночi родина типового
украïнського селянина П и липа Сиваша. Чесний, працьовитий
гњсподар, зi старосвiтськими погля дами та чистим сумлiння, старий
Си- аЩ виховав трьох синiв Дениса, Романа та Зiнька. Початок повiстi
^тимiстичний. Родина Сивашiв зi- Ралася за святковим столом з нагоди
повернення зi служби середульщого брата Романа. Поглядаючи на синiв
Дениса поважного.., здорово го, як робочий вiл, Зiнька, очi якого
сяли цiлим сяєвом молодого вогню та Романа, поважного,
вдягненого та обстриженого по-городянському, старий Сиваш тiшив себе
думками, що за такими синами й забагатiти можна. Та вже наступний
день принiс гiрке розчарування. Зiпсова ний морально Роман аж нiяк
не зби рався братися до роботи й зневажав батька та братiв.
Прагнення легкого хлiба, гордування мужичою мовою, працею призводять
до постiйних кон флiктiв у родинi Сивашiв. Денис, що сам кривавим
потом заробляв статки, вiдмовився годувати запанiлого бра та.
Розлютившись на брата й батькiв, не маючи грошей, Роман
починає красти пшеницю, кожух, сало. Де нис, вистеживши брата,
вiдводить його, як злодiя, зi скрученими рука ми у волость. Тепер з
Романа кепкує все село. Зганьблений, розлючений, вiн змушений
податися до мiста, де знайомиться з Патроклом Хвигу- ровським
ватажком зграï коно крадiв. Легкi грошi, злодiйське ж ит тя
засмоктують Романа далi й далi. Перший страх, залишки здоровоï
мо ралi полишають його, i парубок стає запеклим злодiєм.
Щоб помститися братам та батьковi, вiн приводить товариство в рiдне
село, викрадає 655 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА коней спочатку в
батька, потiм у сусiдiв. Конокради найстрашнiшi воро ги селян. Мирнi
трудiвники, упiй мавши злодiïв, не раз чинили само суди.
Картиною такого самосуду, страшного катування Романа за
кiнчується повiсть. Щоб вiдвернути увагу селян, Роман
пiдпалює клуню, а на другому кiнцi села його братчи ки
викрадають коней. Денис, упiй мавши брата, спокiйно дивиться, як
Романа живцем кидають у вогонь, ставлять босими ногами на жар. I в
той час, як ноги йому [Романо вi] горiли, його страшнi з муки очi
бачили перед собою спокiйну Денисо ву постать… Та
найбiльшоï ганьби зазнає старий батько: один з його синiв
виявився злодiєм, а iнший каïном проклятим. Тiльки
найменший брат Зiнько живе за законами совiстi. Це тип правдошукача,
доброï серцем та ду шею людини, що, не цураючись зви
чайноï мужичоï роботи, прагне здобу ти освiту самотужки
навчається грамоти, намагається допомогти лю дям. Вiн
єдиний намовляв Романа по вернутися до нормального життя, по
миритися з батьком i Денисом. Зiнь ко навiть зважується
супроти волi батькiв одружитися з Левантиною сусiдською наймичкою,
Романовою покриткою. Образ Левантини, без таланноï сироти,
нiжноï, мрiйливоï вродливоï дiвчини уособлює
перед, часно загублену молоду силу. Попри те, що Роман завязав
ïй свiт, зробив покриткою, покинув напризволяще з дитиною, вона
намагається врятува ти його. Та гине сама. Назва повiстi
є дуже символiчною. Селяни, зазнавши утискiв, злиднiв здирств,
не маючи можливостi обсто ювати своï права, скнiють у темрявi
ночi. Ця повiсть композицiйно повяза на з другою частиною
дилогiï Пiд тихими вербами, назва якоï вже є
iронiчною. Пiд тихими вербами чи няться страшнi злочини, набагато
страшнiшi вiд тих, про якi йшлося в першiй частинi. Повязують
частини дилогiï долi двох братiв Дениса та Зiнька (Романа за
конокрадство за суджено та вислано в Сибiр). Старий Сиваш так i не
змiг пробачити Дени совi наругу над братом та ганьбу Си- вашевого
роду, тож не вiддав, а ки нув, як собацi, його частку. З того часу
страший брат забагатiв, став добрим, поважним господарем, водив
кунпанiю з такими ж заможними хазяями. Вiн намагається
прибрати до рук землю переселенцiв, щоб ра зом з iншими глитаями та
старши ною панувати над громадою. Роби тиме громада, що вони
звелять. Вони будуть тут пани… Попанували пани- помiщики,
тепер ще треба й госпо- дам-хазяïнам попанувати! Виникає
656 протистояння мiж глитаями та бiдними селянами. Конфлiкт
загострюється ще й через те, Щњ голоту захищає рiдний
брат Д ениса Зiнько. До речi, подiбний конфлiкт мiж братами по кровi
вiдбу вається мiж Панасом та Грицъком Момотпами. Панас за
десятину землi вбиває брата. Зiнько намагається чинити
опiр ба гатирям: засновує для бiднiших се лян касу, вчить
читати, обстоює гро мадськi права. Хазяï села бояться
Зiнька, вбачаючи в ньому ту силу, що здатна пiдняти селян, тож
жорстоко розправляються з ним: спочатку зви нувачують у вбивствi
Грицька, а ко ли Зiнько таки опиняється на волi, забивають до
пiвсмертi. Усе своє життя Зiнько боровся за правду, виступаючи
проти обмеже ностi, затурканостi, забобонностi селян, та не змiг
навернути на правильний шлях навiть найближчу, найдорожчу людину
дружи ну Гаiнку. Тож його смерть, причи ною якоï стало
знахарське зiлля, подане Гаïнкою, наводить на сумнi роздуми.
Сцена прощання Зiнька з Рiд н и м и й близькими має симво
лiчний характер: ~~ Ще не зiйшло сонце? Скоро зiйде… диним
променем надiï в повiстi СТає Ця фраза, сказана
однодумцем i товаришем Карпом. I справдi, жеврiє надiя, що
сонце зiйде, i добро, посiяне Зiньком, дасть добрi сходи. Один з
псевдонiмiв Грiнченкових був Вартовий, i трудно добрати iнше слово,
яке так влучно схаракте ризувало б його роль в iсторiï рiдного
краю. Справдi, вiн був вартовим, що цiлi десятилiття не сходив з
свого важкого й вiдповiдального мiсця (С. Сфремов).

Борис ГрIнченко orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13792