<< Главная страница

Iгор Антонич 1909-1937 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13868


Антонич-поет народжувався трудно. Але знайшовши свiй справжнiй творчий шлях, пiшов ним семимильними кроками. Б. Рубчак 760 Богдан-Iгор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в с. Новицi Горлiвського повiту, (у т; часи Лемкiвщина була ще реальнiстю iсто ричною, етнiчною, культурною). Його батько сiльський священик Василь Кiт змiнив прiзви ще незадовго перед народженням свого єдино го сина. Навчався в Сяноцькiй гiмназiï iменi королеви Софiï, а згодом у Львiвському унiверситетi, де став магiстром фiлософiï. Закiнчив унiверси тет уже досить вiдомим лiтератором. Вiн дбав, щоб кожна зi збiрок поезiï рiзнилася вiд попе редньоï, а водночас була ланкою, етапом у всiй творчостi. Якщо Привiтання життя (1931) по значене енергiєю вiршованого експериментуван ня, то Три перстенi (1934) захоплюють глиби ною осмислення єдностi розмаïтого буття, Книга Лева (1936) духом християнського яснобачення, Зелена євангелiя сонячною стихiєю залюбленого в життя поганина, Ро тацiï (двi останнi збiрки побачили свiт уже пiсля смертi письменника) фантастичними видiння ми сучасного мiста, де прекрасне й потворне сприймаються як рiвнозначнi поняття. Б.-I. Антонич самотужки глибоко вивчив лiте ратурну украïнську мову, дивуючи своïм знан ням сучасникiв. Вiн був глибоко переконаний у незнищенностi свого народу й усiєю своєю творчiстю утверджував цю вiру. Доля була жорстокою до митця поет помер 6 липня 1937 року в пору злету свого таланту. Найяскравiшою постаттю в за хiдноукраïнськiй лiрицi мiжвоєнно го двадцятилiття був Богдан-Iгор Антонич. Усього сiм — вiсiм рокiв тривало активне творче життя поета, але за цей короткий вiдтинок часу вiн у творчостi досяг того рiвня, ЯКИЙ iншi здобувають десятилiттями. Нова лiтература Особливiстю його творчостi стало те, що поет майже нiколи у вiршова них текстах вiдкрито не висловлював своïх почуттiв, зокрема й патрiотич них. Мабуть, вiн уважав, що не в цьому полягає його справжнє покли кання. Мистецтво не вiдтворює дiйсностi, анi ïï не перетворює, як хо чуть другi, а лише створює окрему дiйснiсть. Б.-I. Антонич нiколи у своïй пое тичнiй творчостi не намагався спро ектувати людськi риси на природу. Йому не властива антропологiзацiя природи, як це спостерiгалось у тра дицiйнiй лiрицi. Поет наполягав на органiчнiй єдностi всiх складникiв космосу, де людина не цар довкiлля, а брат лисовi, кущевi чи каменю. Такими ж ознаками iнколи надiляється й мiсто, передовсiм ре альний Львiв, де жив поет, або уяв ний Чаргород. У творах поета звучить романтичне невдоволення похмурою дiйснiстю й прагнення втекти вiд неï. Так, поет оспiвує життя, молодiсть, красу, але водночас вiдчуває тугу за нездiйснен ним, недосяжним. Першу збiрку Б.-I. Антонича Привiтання життю вважають уч нiвською, але хiба що з погляду прискiпливого критика. У нiй зна йшли вiдображення вiтчизняна i європейська класика, авангардист ськi течiï вiд Молодоï музи початку XX ст. до украïнськоï ра дянськоï поезiï 2 0 -х рр. Назва збiрки Три перстенi гли боко символiчна. Перстень це замкнутий внутрiшнiй свiт поета, за землений у язичницькому макро космi. Поет уводить свого лiричного героя в кiльце природних метамор фоз, у якому царює сонце, ходячи в крисанi, дiвчата заплiтають у волос ся гребiнь сонця, сонце запрягають до селянського воза, та й сам поет так зблизився з ним, що ходить з сон цем на плечах або у кишенi. Розшифрування назви збiрки у трiадi, обєднанiй образом персня: пiсня (Елегiя про перстень пiснi), молодiсть (Елегiя про перстень мо лодостi) та нiч (Елегiя про перстень ночi). Мiфологiчна основа Книги Лева i Зеленоï вангелiï виявляється в то му, що в текстах реальне зливається з iрреальним, становить одне цiле, де вже важко розмежувати уявне i те, що вiдбувається насправдi. Фiлосо фiя ж Книги Лева полягає в мiфiч ностi (Лев пятий знак зодiаку). Зелена євангелiя це апофеоз нерозривноï єдностi природи та лю дини, проголошення iдеï майже язичницького життєствердження, уславлення буття. Усвiдомлюючи себе не хазяïном природи, а тiльки ïï складником (Антонич теж звiря сумне i кучеря- 761 УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРА ТУРА ве), поет прагну* вiднайти собi й довкiллi джерела спiльного розвит ку, коли ти ще рослина, ти ще ка мiнь, Тебе обкручує змiя*. Пошуки першоджерел свiту стають лейтмоти вом усiєï його творчостi. Злитiсть лiричного я* поета з природою, контакт з усесвiтом до мiнантнi риси пiзнього В.-I. Анто- нича (Сестра Антонича лисиця). Так само в планi загальноï поетич ноï концепцiï (людина й одухотворена природа) розкривається мiсце поета в лiтературнiй традицiï свого народу: Антонич був хрущем I жив колись на вишнях, На вишнях тих, Що ïх оспiвував Шевченко. Моя краïна зоряна, Бiблiйна й пишна, Квiтчаста батькiвщино Вишнi й соловейка! (Вишнi). Пригадаймо Шевченкове: Садок вишневий коло хати, хрущi над виш нями гудуть. Антонич чiтко вказує на джерела своєï творчостi, тому завжди цвiтуть натхненнi вишнi, кучеряво й пянко. Сам автор так витлумачує цей образ: Антонич та ка сама частина природи, як трава, вiльхи, зозулi, лисицi тощо, частина, органiчно звязана з загальним бiо логiчним ростом. Образ з славним уже хрущем до деякоï мiри має дже рело в подiбному вiдношеннi до при* роди. Але його змiст таки iнший. Вiрш Вишнi, що в ньому виступає цей образ, висловлює звязок з тра дицiєю нашоï нацiональноï поезiï, а зокрема з шевченкiвською тради цiєю. У цiй традицiï поет почуває се бе одним дрiбним тоном (малим хру щем), але зате врослим у неï глибоко й органiчно, начеб сягав корiнням ще шевченкiвських часiв. Свiт поезiï Б.-I. Антонича рiзнобар вний i повнозвучний, особливо в пей зажах. У них вражає не тiльки багат ство несподiваних образотворчих i музичних асоцiацiй, а й певний прин цип органiзацiï сюжету, художнього бачення свiту крiзь призму музики (Концерт). Таким чином, творчiсть Б.-I. Антонича органiчно вписується в систему свiтосприйняття П. Тичини. Поет гадає, що украïнський духов ний свiт поєднав у собi язичницьку та християнську основи, якi в народно му уявленнi природним чином допов нюють одна одну. Тож не дивно, що в лiрицi постають в однiй площинi бiблiйний Бог i бог поганський. Вiдо мо ж бо, що свiтосприйняття наших далеких предкiв поєднувало поган ство з християнською традицiєю. Са ме тому у своïх творах письменник часто називає себе п'яним дiтваком iз сонцем у киш енi, закоханим в життя поганином. Часто в одному творi з явл ял и ся I МОТИВИ ДВОХ в iр . У вiршi РIЗДВО! Нова лiтература сюжетно поєднано християнську i язичницьку традицiï, наявнi й до цьо го часу в украïнськiй народнiй свiдо мостi: Прийшли лемки у крисанях i принесли мiсяць круглий* (хлiбину). Пригадавши, що символ мiсяця та хлiба в нацiональнiй свiдомостi спо конвiку повязували з iще дохристи* янським Рiздвом, можемо простежи ти, як вимальовується образ сучасноï людини, що не вiдмежовує себе вiд стародавньоï традицiï свого роду й народу. Водночас Антонич спiвець своєï малоï батькiвщини Лемкiвщини, яка надихнула його на таку самобут ню творчiсть, додала до пейзажiв опису екзотики лемкiвського краю, наснажила вiршi надзвичайною ме тафоричнiстю, образнiстю. Остання збiрка Антонича Ро тацiï книжка про мiсто, у нiй най виразнiше прозвучали соцiальнi мо тиви. Поет засудж ує в сучасному мiстi передусiм продажнiсть грошi стають повноцiнним персонажем тво ру, до того ж негативним. Людська Доля справдi в дзьобику кривiм па пуги колишеться шматком дешевого паперу* (Мiста i музи*), слова ко* ханцiв мов грошi, пристрастю про тертi* (Вербель), i все це разом з Урбанiзованим суспiльством котить* ся в провалля* (Кiнець свiту*). Це стало пророчим передчуттям автора Почасти своєï долi, почасти пе ребiгу iсторичних i суспiльних подiй сучасностi та майбуття.

Iгор Антонич 1909-1937 рр. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=13868


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация